Історія кохання у фото: Леся Українка і Сергій Мержинський

Історія кохання у фото: Леся Українка і Сергій Мержинський

«Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема...»

"Одержима"

 

 

Кажуть, письменникам обов'язково потрібно страждати і проходити через душевні муки, щоб продовжувати творити. Якщо довіряти цій теорії, Лесі Українці все її життя обіцяло успішну письменницьку кар'єру.

Спочатку її тітку, Олену Косач, заарештовують і засилають до Сибіру. Це дуже вдарило по юній Українці, бо їх пов'язивали міцні відносини. Потім Леся застудилася і отримала туберкульоз кісток - це захворювання передчасно звело поетесу в могилу.

Леся не втрачає любові до життя, дозволяючи собі нити і страждати виключно в віршах; а пізніше дівчина знайомиться з Сергієм Мержинським, одним з головних своїх натхненників і людиною, який став її великим коханням. Як нескладно здогадатися за настроєм епіграфу, коханням трагічним.

 

 

Леся і Сергій зустрілися в Криму - інтелігенція того часу нерідко приїжджала в Ялту підлікуватися і відпочити. На той момент хвороба Лесі прогресувала, та й Сергій хворів на туберкульоз. Мержинський був видатним представником соціал-демократичної течії в Білорусі - він відповідав за зв'язок між Києвом і Мінськом.

Лесі теж не була чужа ця ідеологія, і на цьому грунті вони і здружилися. Більше того, деякі літературознавці, які вивчають творчість Українки, вважають, що дружбою їх відносини і обмежувалися. Ми не були б такі впевнені: пізніше поетеса напише Сергію такі рядки, і навряд чи вони були адресовані просто одному: «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе».

 

 

Мержинський, судячи з усього, не відповідав поетесі взаємністю, незважаючи на те, що вони часто відправлялися на довгі спільні прогулянки, проводили багато часу разом і вже після Ялти бачилися в Києві і в Зеленому Гаї. У 1900 році, взимку, Леся дізнається, що її мінського друга - якого вона називала в листах бідною, зів'ялою квіткою - ще сильніше мучить туберкульоз і він у знемозі лежить удома.

Через хворобу Мержинський став релігійним, а також трохи сварливим. Леся готова терпіти це все: вона залишається з Сергієм і доглядає за ним. Мержинський диктує їй листи до коханої жінки, і Українка записує їх від його імені і відправляє. Мати виховувала поетесу суворою і сильною, і вона витримує випробування, лише тільки пише матері про те, що здається собі аж надто стійкою.

 

 

Найкрасивіша і страшна деталь про цей період їх відносин полягає в тому, що в одну з ночей поруч з Мержинським Українка пише «Одержиму», одну з найсильніших своїх поем. Пообіцявши не залишати його, як залишили інші друзі, поетеса перебуває поруч з коханим до останнього моменту - і помер він у неї на руках, попросивши перед смертю піклуватися про ту, іншу жінку.

Пізніше Українка напише Івану Франку в листі: «Зізнаюсь, що я писала в таку ніч, після якої довго буду жити, якщо вже тоді живою залишилась. І писала, навіть не вичерпавши скорботи, а в самому її апогеї. Якби мене хтось спитав, як я з усього цього вийшла живою, я б могла відповісти: «Я з цього створила драму...»

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі