Максим Симонович Бойко народився 22 лютого 1912 року в селі Лопушне Кременецького повіту Волинської губернії (сьогодні це однойменне село в Кременецькому районі Тернопільської області). Першим його вчителем, який навчав грамоти, був рідний дядько Павло Бойко, який свого часу був старшиною армії УНР.

Максим Бойко в 1920-х роках був учнем Кременецького ліцею та народної школи в Почаєві, по закінченню яких вступив до державної кооперативної школи в місті Наленчов (сьогодні територія Люблінського воєводства в Польщі).

Повернувшись в рідне село, в 1931 році заснував там неофіційну «кооперативну» бібліотеку, яка користувалась великою популярністю серед молоді. Саме там Максим Бойко популяризував українську історію серед своїх односельчан. Вже тоді його діяльність мала значний вплив на формування національної свідомості мешканців села та його околиць. В 1930-ті він був активним автором тогочасних часописів «Молоде село» і «Громадський голос».

 

Максим Бойко

 

В 1939 році розпочалась Друга світова війна. Максим Бойко був тоді мобілізований до лав польської армії. Проте в одному із боїв був захоплений в полон, з якого в 1940 році йому вже ж вдалось втекти.

Потім він подався в рідні краї, хотів навчатись в українській гімназії, але це задумане не вдалось реалізувати. Певний час навчався на матуральних курсах в Холмі (сучасна Польща). В 1942 році склав іспит зрілості в Дубні.

Маємо спогади про Максима Бойка тих часів, від його вчителя з Дубенщини професора Юрія Перхоровича: «Молодий Бойко ще в своїй ранній молодості дуже цікавився і любив збирати книжки, їх читати і пояснювати прочитане іншим, а також писати про прочитані книжки».

Через воєнні події і пересування фронту на захід, щоб не попасти в руки радянської влади, М. Бойко довго не міг затриматися в Україні, разом і іншими однодумцями подався до Чехії, де впродовж 1943–1945 років навчався в Українському технічно-господарському інституті в Подєбрадах. Проте не зупинявся на досягнутому і в 1948 році здобув диплом інженера-економіста Української економічної високої школи в Мюнхені, який тоді він був центром українського еміграційного життя. В грудні 1948 року він захистив диплом на тему «Динаміка і причини розвитку народного господарства в Японії».

Отож, після війни колишньому полоненому ще й солдату польської армії, який мав такі проукраїнські погляди, на батьківщину було повертатись небезпечно, адже все це могло закінчитись репресіями або арештом.

Тому Бойко вирішив шукати щастя в Канаді, куди емігрував у 1949 році. Першим його місцем роботи була фабрика меблів у Вінніпезі (провінція Манітоба). Будучи талановитим інженером, йому вдалось за короткий час зареєструвати кілька патентів на винахід. Проте Максим Бойко не полишав ні на хвилину думати про рідну Волинь.

В 1949 році він організовує «Гурток волинян», пізніша назва Товариство «Волинь», з філіями в Торонто, Нью-Йорку, Баффало, Клівленді та Огайо. Впродовж 1949–1957 років він працював у Консисторії Української греко-православної церкви Канади (Вінніпег).

 

Вінніпег, 1949, sentimentalwinnipeg.blogspot.com

 

Навіть на чужині Максим Бойко продовжував навчатись і в 1962 році здобув ступінь бакалавра книгознавства в Оттавському університеті. Короткий відрізок часу він пропрацював бібліотекарем Університету Західного Онтаріо, проте 1966 року вирішив переїхати до США.

Його наступним місцем роботи аж до 1982 року буде Університет Індіани. Варто зазначити, що в 1969 році Максим Бойко отримав ступінь доктора права і суспільних наук, адже захистив дисертацію на тему «Економічні фактори Волині». Автор праць з бібліографії, книгознавства, історії Волині та України.

В одній із своїх праць він писав «українське книгознання (в Совєтській Україні) комплектно здеформоване і цілковито підпорядковане культові комуністичної партії».

Максим Бойко помер 6 лютого 1998 року в місті Блумінґтон штату Індіана в США та був похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку.

 

Логотип Інституту дослідів Волині

 

Довгий час в еміграції Максим Бойко вивчав та популяризував українську історію. Він є засновником і головою Волинського бібліографічного центру та ініціатором та одним із засновників Інституту дослідів Волині. За життя він мав кілька псевдонімів, якими часто підписував свої праці. Читачі його знали під такими іменами як Максим Волинський та Роман Сосна.

Серед праць Бойка, які були присвячені Волині, варто згадати такі: «Бібліографія церковного життя Волині» (1974), «Бібліографічний огляд збройної боротьби Волині» (1976), «Культурна праця волинян в Північній Америці» (1978), «Книгодрукування в Почаєві й Кременці та мандрівні друкарні» (1980), «Острозька Біблія — королева українських книг» (1981), «Володимир – столичний град Волині» (1988).

Про сім’ю Максима Бойка відомо, що весною 1949 року він одружився із Катрусею Гумінілович. В подружжя народилось двоє синів Ігор та Орест. Сьогодні Ігор Бойко працює адвокатом, а Орест Бойко – лікарем.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.