Остерігаючись чергової хвилі загальнодержавних страйків і забастовок, організовувааних незалежним профспілковим об'єднанням «Солідарність», і запобігаючи можливій інтервенції збройних сил СРСР, 13 грудня 1981 року Голова ради міністрів генерал Войцех Ярузельський оголосив про введення у Польщі воєнного стану. Він тривав до середини 1983 року і за цей період загинуло 115 активістів польської опозиції, структури якої були повністю зруйновані.
Економічна криза середини 1970-х років стала причиною масових забастовок і демонстрацій, жорстко придушених владою Польcької Народної Республіки (ПНР). Масовість протестних настроїв сприяла виникненню кількох підпільних та напівлегальних центрів спротиву: робітничих профспілок у Ґданську, об'єднання католицької інтелігенції у Кракові та соціал-демократичної і лівої інтелігенції - у Варшаві. Найактивнішою з опозиційних організацій був Комітет оборони робітників (КОР), який займався правозахисною діяльністю і підтримкою переслідуваних дисидетів та протестувальників.
Спроба влади нормалізувати економічну ситуацію за рахунок великих зовнішніх запозичень зазнала краху і у липні 1980 року в Польщі знову почались протести, які з Любліна перекинулись у Щецин, Ґдиню, Катовіце та Ґданськ. До суто економічних вимог відміни чергового підвищення цін і гарантій продовольчого забезпечення з подачі активістів КОР додались політичні - звільнення в'язнів сумління та зняття заборони на діяльність вільних профспілок. Прагнучи зняти суспільну напругу, Перший секретар ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) Едвард Ґерек погодився визнати право на створення незалежних профспілок, але 6 вересня 1980 року під тиском однопартійців був змушений подати у відставку.
17 вересня представники 36 регіональних відділень незалежних профспілок, зібравшись в Ґдині, утворили єдину організацію під назвою «Солідарність», головою котрої став 38-річний активіст протестного руху з Ґданська електрик Лех Валенса. Вже до середини листопада вона об'єднала більше 7 мільйонів шахтарів, металургів, транспортників, машино- і суднобудівників кількох промислових регіонів Польщі. Загальнонаціональне значення більшості відстоюваних нею вимог сприяли приєднанню до «Солідарності» світської і католицької інтелігенції, учнівської молоді, а також дрібних фермерів і вже до середини 1981 року в її лавах налічувалось до 10 мільйонів чоловік, що складало майже половину працездатного населення Польщі.
Створення легальної незалежної громадської організації в умовах соціалістичного державного устрою привело до ще більшого поглиблення загальнодержавної кризи і з вересня 1981 року прихильниками "жорстокої руки" в керівництві ПНР було підняте питання про можливість введення прямого військового правління. 14 вересня на засіданні Комітету національної оборони був затверджений відповідний план дій, а 18 жовтня для його втілення помірковано налаштований Станіслав Каня на посаді Першого секретаря ЦК ПОРП був замінений на Голову Ради Міністрів ПНР генерала Войцеха Ярузельського.
Остерігаючись зовнішнього втручання з боку СРСР, керівництво котрого неодноразово заявляло про занепокоєність ситуацією в Польщі, вранці 12 грудня Войцех Ярузельський подзвониу Москву і попередив про намір ввести військовий стан. Того ж дня о 22:30 за місцевим часом по всій Польщі було відключено телефонний зв'язок, а опівночі 13 грудня 1981 року на вулиці польських міст вийшли армійські частини та підрозділи міліції. Виступивши по телебаченню, Ярузельський оголосив про створення Військової ради національного порятунку, до якої переходила вся повнота влади в країні. Того ж дня введення військового положення було затверджено Сеймом ПНР.
перші ж дні воєнного стану органи МВС заарештували більше 3 тисяч провідних активістів «Солідарності», партії Конфедерація незалежної Польщі, Польської соціалістичної партії праці та інших опозиційних організацій, які були поміщені в центри для інтернованих. Протягом тижня силами військових були взяті під контроль основні промислові центри країни, а 16-17 грудня із застосуванням зброї були розігнані багатотисячні демонстрації протесту в Ґданську і Кракові. До кінця року кількість інтернованих склала 5128 чоловік, серед яких були і деякі члени колишнього партійно-державного керівництва, на яких військова влада поклала відповідальність за кризу в країні.
Мало кому з лідерів «Солідарності» вдалось перейти на нелегальне положення, тому відновлення її структур почалось лише навесні 1982 року, а перші акції протесту вдалось організувати лише 1 травня. Спроба їх розгону у Варшаві, Щецині і Вроцлаві привела до жорстких сутичок з армією і великої кількості постраждалих з обох боків та появи у червні підпільної «Солідарності», що бореться», яка займалась агітацією через нелегальні радіо і друковані видання.
31 серпня 1982 року у Варшаві, Ґданську, Вроцлаві, Кракові, Щецині, Лодзі, Жешуві, Любіні і Гожув-Великопольському відбулась остання масова демонстрація протесту, яка переросла у вуличні бої, - відсутність помітних результатів, велика кількість заарештованих, жорсткість військово-адміністративного контролю звели протестні настрої нанівець і вже акція 10 листопада 1982 року, присвячена другій річниці офіційної реєстрації «Солідарності», вперше в історії профспілки не знайшла практично ніякого відгуку.
Воєнний стан у Польщі тривав півтора роки, за які загинуло 115 активістів польської опозиції, структури якої були зруйновані, а прихильники - деморалізовані. По смерті Леоніда Брежнєва генерал Ярузельський повів курс на поступове пом'якшення військового режиму і врешті відмовився від суду над 10 лідерами «Солідарності». 17 липня 1986 року уряд Польщі прийняв закон про амністію, якою скористались 1200 учасників антиурядових виступів (225 з них відбували покарання в місцях позбавлення волі). Через рік президент США Рональд Рейган оголосив про скасування санкцій проти Польщі, які обійшлись польській економіці у 15 мільярдів доларів.
Однак ослаблення «Солідарності» і очищення ПОРП від ліберальних елементів не змогло запобігти краху комуністичного режиму в Польщі: новий підйом масового страйкового руху весною 1988 року привів до падіння ПОРП, яка була змушена мирно передати владу «Солідарності»: у 1989 році один з її лідерів Тадеуш Мазовецький став Головою Ради Міністрів Польщі.
У 1990 році Войцех Ярузельський дав згоду на проведення багатопартійних виборів президента, в яких сам брати участь відмовився. За їх підсумками співзасновник «Солідарності» Лех Валенса став першим президентом Третьої Речі Посполитої.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
