Львівсько-Сандомирська операція на Горохівщині

Цікавою, хвилюючою і водночас недослідженою сторінкою історії Волині є перебіг Львівсько-Сандомирської операції на території Горохівщини

Львівсько-Сандомирська операція на Горохівщині

Війна… Хто пережив її, той знає, скільки горя і страждань принесла вона нашій мирній волинській землі. Ще й досі важким болем пам’яті озиваються до нас оті далекі, скривавлені ворогом дні і ночі. Озиваються муками закатованих, зниклих безвісти, тих, хто до останнього стояв, звільняючи кожен клаптик нашої рідної землі.

Настало літо 1944 року. Здійснюючи Львівсько-Сандомирську операцію, війська І-го Українського фронту показали чудеса маневру, швидкості, рішучості наступу. Шість діб потрібно було для того, щоб прорвати сильну оборону ворога на Львівському та Рава-Руському напрямі, пробитися вперед і оточити вісім дивізій противника – більше 50 тисяч німецьких військ.

Лінія прориву на Рава-Руському напрямку на території Горохівщини проходила через села Красів-Звиняче-Ощів-Терешківці-Пустомити. По ньому йшла підготовка до майбутнього прориву. Сюди для зміцнення позицій ішли в наступ бійці і командири 3 гвардійської, 18, 38, 60 армій, 1, 3 та 4 танкових армій. Бойові дії всіх цих з’єднань направляв прославлений полководець – маршал Конєв.   

Про початок наступу-прориву розповідають учасники цих подій Шакула Петро та Кухта Іван:

«Хоч як  таємно готувався наступ, нацисти все ж дізналися про нього. У ніч з 12 на 13 липня генералу Пухову повідомили: на світанні противник почав відхід на другу лінію оборони. Зі штабу армії почали надходити розпорядження та накази. У районі станції Звиняче та села Ощева були споруджені міцні укріплення».

Прорізуючи ранкове повітря, у небо піднялася ракета. Артилерійські залпи повідомили про початок наступу. Через 15 хвилин передові батальйони піднялися в атаку. Вдалий маневр і рішучість дій поєднувалися з відвагою воїнів. Старший сержант Павло Омельчук із ручного кулемета знищив гармати ворога і захопив у полон шістьох німців.  Не менш відважно діяли воїни батальйону Федорова. Відділ піхотної розвідки на чолі з сержантом Тимофієм Ткаченком знищив сімох і взяв у полон трьох фашистів, захопив секретні документи.

Вперед кинувся взвод молодшого лейтенанта Шурова, що знищив близько півсотні ворогів, залишившись без втрат. Орден Олександра Невського прикрасив груди Бориса Шурова за героїчний вчинок.

Комбат Федоров і заступник командира полку майор Єфімов швидко провели перегрупування сил і в тісному зв’язку  з батареями старшого лейтенанта Сазонова почали інтенсивний обхід ворожого пункту. В цей час Федоров здійснив швидкий маневр сил для нового наступу.  Одна рота нанесла ворогу збройний удар, створивши враження, що саме тут зосереджуються основні сили батареї. Поки німці стягували сюди свою артилерію, рота молодшого лейтенанта  І. Єгорова обійшла село з півдня, а рота старшого лейтенанта Трофимця – з півночі.  

За 6 годин першого дня наступу батальйон Федорова просунувся вперед на 8 км і звільнив три населені пункти. Успіх передових батальйонів Пастухова і Федорова, 58 і 121 дивізій, які діяли на головному напрямі, дозволив перейти в наступ і у сторону Красова. Пізніше були визволені  станція Звиняче, Ощів, і війська просунулися вперед на Терешківці , Пустомити, а далі – на підступи до Горохова.

Чітко виконувала роботу самохідна установка П. Горшнева, яка на підступах до села Ощів та Звиняче розбила два німецьких дзоти, що перешкоджали руху піхотинців, знищила десятки машин та понад сотню нацистів.

Першим пострілом «самоходки» був підбитий «тигр», другим – середній німецький танк. Проте ворожий безжалісний снаряд таки потрапив у «самоходку» Горшнева. Із машини вирвалися язики полум’я і дим. Екіпаж потрапив у складну ситуацію, проте бійці продовжували обстріл.

Горшнев розумів, що на них чекає загибель. Коли установка була повністю охоплена вогнем, прозвучала команда:

 - Залишити машину!

Механік-наводчик, механік-водій Васильєв відповзли від полум’я і щільно припали до землі, щоб уберегтися від граду куль. Поблизу розірвалася міна, осколок якої потрапив Горшневу в ногу. На це він іронічно відповів:

 - От тобі й на! У вогні не згорів, а тут така халепа.

Йому міцно перев’язали ногу. Петро Горшнев не пішов із поля бою.  

Закінчився один із найбільших боїв, було знищено чимало техніки і піхоти ворога. Дорого обійшовся воїнам, що стояли на смерть, кривавий котел. За героїзм під час операції чимало із них були нагороджені високими державними нагородами, а Сергій Батишев був удостоєний звання Героя Радяського Союзу. У ході наступу в районі сіл Ощів, Звиняче, Терешківці, Красів, Пустомити загинуло понад 60 чоловік. Серед них Олександр Забелло, Микола Гуменюк,  Василь Мельник,  Іван Кухта. Вони  були  поховані у братських могилах. У 1954 році останки воїнів було перепоховано на Горохівському Пагорбі Слави. У селі Ощів у шкільному саду на місці першого поховання солдат місцеві жителі поставили монумент, посадили дві берізки та Алею Пам’яті. За понад сімдесят років високо вгору сягнули берізки, а Алея Пам’яті перетворилася на Алею Безсмертя. Навіки залишилися у строю герої. І попри усі складнощі сьогодення вони не варті нашого забуття. Адже Пам’ять – неодмінна ознака щирих і благородних людей. Людей, яким належить майбутнє. 

Обеліск солдатам у селі Ощів, фото 1972 року

Рядовий Олександр Забелло

Рядовий Іван Кухта

 

Мітинг-реквієм у селі Ощів

 

Реклама

Коментарі


Реклама