§ Оксана Ярош: «Українці обкрадають самих себе, коли беруть  гречку чи кілька гривень»

Оксана Ярош: «Українці обкрадають самих себе, коли беруть  гречку чи кілька гривень»

14 липня Верховна Рада України у другому читанні підтримала законопроект № 2831-3 «Про місцеві вибори в Україні». За це проголосували 257 народних депутатів. Згідно з законом, вибори депутатів у селах, в містечках проходитимуть за мажоритарною системою, а депутатів обласних, районних, місцевих рад будуть обирати за пропорційною системою з відкритими списками.

Очевидно, що закон відстоює інтереси одних, натомість обмежує права інших. Чи пропустить він у владні лави нові обличчя, чи максимально спрямований на комфортне утримання теперішньої системи і збереження при владі старих кадрів?

Отож, про місцеві вибори, які відбудуться 25 жовтня, та про виборче законодавство розповідає політолог, керівник Волинської обласної громадської організації «Гендерний центр» Оксана Ярош.

– Які плюси має новий закон про місцеві вибори?

– Міських голів обирають у містах, в яких проживає понад 90 тисяч людей, у два тури. Це вважаю позитивом. Наприклад, якщо на виборах низька явка, і людина, що стає мером на досить тривалий термін, то довіра до неї складає десь 15 відсотків. А тепер, якщо в першому турі не набирає 50 відсотків та один голос, то двоє з найбільш рейтингових кандидатів увійдуть у другий тур. Таким чином вибирають людину, яка має більший вотум довіри.

Також у законі про місцеві вибори є стаття про рівну участь у виборах. Тобто не менш як тридцятивідсоткове представництво у виборчому списку для однієї статі. Оскільки політичні партії будуть формувати виборчі списки, то там має бути не менш як 30 відсотків жінок. Якщо у нас вже є спеціалізований закон про гендерну рівність, то це все на краще. Довгий час наш парламент складався більше із чоловіків, аніж жінок. Те ж саме було із місцевими радами, а от у сільських – майже паритет. Політика не дуже дружня до жінок. Тому ця виборча квота – тимчасовий засіб привчити людей до того, що жінки також мають бути при ухваленні рішень. Є такий стереотип, що жінці треба бути удвічі кращою, аби довести усім, що вона продуктивна. Чоловіків люблять за потенціал, а жінок оцінюють за попередніми досягненнями.

– Чим поганий новий закон?

– Нині ми пишаємося, що у нас нарешті є громадянське суспільство та волонтерський рух. Але цей закон про місцеві вибори для громадських діячів не дуже добрий. Адже обов’язково треба йти на вибори  за партійними списками. Хоч можна і не вступати в партію, можна долучитися до виборчого списку. Проблема в тому, що у нас важко знайти ідеологічну партію. В основному – це бізнес-клуби та партії однієї особи. Якщо громадському діячу погоджуватися на ці умови, то це внутрішній компроміс. Хоча з іншого боку, громадські діячі намагаються розв’язати проблеми соціального захисту, медичного обслуговування. Можна тільки контролювати раду, вносити свої пропозиції, будучи поза межами цієї ради. А так, якщо ти всередині, то у тебе зовсім інші можливості. Громадським діячам варто іти в ради на вибори, попри поширену думку, що політика – брудна справа. Бо у нас виходить так, що нехороші люди пруться в політику, а хороші – остерігаються або не мають можливості і тільки спостерігають за тим, як розподіляють бюджетні кошти. Це відносний недолік. Усе-таки політичним партіям варто шукати людей, які вже мають авторитет, яких знають. Адже тут відбудеться конкуренція між округами. Буде один лідер у списку партії. Він автоматично проходить, якщо партія долає 5-відсотковий бар’єр, а далі в списку за алфавітом будуть розташовані кандидати у депутати із зазначенням округу, на який обирається людина. Кандидат, який буде рейтинговий, автоматично додаватиме рейтингу партії. Тому вона має бути зацікавлена, щоб були люди відомі, а не «темні конячки». 

Погано, що тепер почали називати цю систему пропорційною із відкритими списками. Бо вони зовсім не відкриті. Я називаю її «партійною мажоритаркою». Вона апробована у 2011 році в Санкт-Петербурзі до законодавчих зборів. Автори законопроекту взяли таку модель. Виборцям потрібно роз’яснювати, як їм треба голосувати та який вигляд матиме бюлетень. Це завдання держави. Вважаю, що тут має бути соціальна реклама.

– Чи доцільно проводити вибори до місцевих рад, коли у країні війна?

– Мусимо це робити, адже п’я­ти­річний термін рад уже закінчується. Їх проводити треба, відтягувати далі немає сенсу. Якщо продовжити повноваження тих рад, що є, то це теж буде порушенням Конституції. Звісно, що у нас все відбувається не так, як хотілося б. Є моменти, які на заваді об’єктивному неспішному вибору. Люди не є у стані спокою для того, щоби виважено розібратися із програмами, кандидатами та із новим законом. Українці перебувають у постійному стресі: від Майдану й дотепер. Це не сприяє тому, щоби зробити хороший вибір.

– Чи знаєте, яким чином голосуватимуть переселенці?

– Мусять тимчасово реєструватися на певній території і лише тоді матимуть право голосувати. Адже вибори не будуть відбуватися в Криму, Донецькій та Луганській областях.

– Як вважаєте, після подій, які відбулися на Майдані, чи знову купуватимуть виборців гречкою та двохсотгривневими купюрами?

– Сподіваюся, що законопроект про обмеження політичної реклами добре спрацює. Адже людям перед виборами гарно промивають мозок рекламою. Навіть якщо її обмежать, то це допоможе зробити більш правильний вибір. Підкуп виборців – це страшні речі. Зубожіння людей, бідність, інфляція, мізерні зарплати та пенсії, високі ціни на комунальні послуги створюють благодатний ґрунт, коли добре купувати людей. Вони продаються і за гречку, і за кілька гривень. І не від того, що совісті немає, а від того, що дітям нема що їсти. Правда, люди, які роздають по 200 гривень, потім відберуть 200 тисяч і більше. Але нині люди живуть одним днем. Є проблема, як достукатися до людей, як пояснити, що, може, краще відмовитися від маленької спокуси, умовної гречки, а все-таки перетерпіти. Бо треба, щоб влада не відбирала гроші з бюджету, а наповнювала його. Ці гроші забирають у хворих дітей. Тоді не ремонтують дороги, погано працюють жеки. Треба, щоб українці усвідомили, що обкрадають самих себе, коли беруть гречку чи кілька гривень.

– Як можна це виправити?

– У нас були вибори у 205-му чернігівському виборчому окрузі. Це гарний приклад, як робити не треба. Там було два найбільш рейтингових депутати, які до Чернігова не мали жодного стосунку: Корбан і Березенко. Останній – адміністративний ресурс, а Корбан – фінансовий. Те, що купували людей із обох сторін, – це ганьба. Але якщо ніхто не покараний, значить, так можна робити й надалі. Бо не тільки винний той, хто дав, а й той, хто взяв. Якби покарали показово обидві сторони, то, може, це щось змінило б. Може, це й не дуже справедливо стосовно бідних, але дієво. Варто накладати адміністративні штрафи. Це стало б уроком. Знаєте, у Штатах та Європі люди теж багато смітили. І думали: ось це мій будинок – тут смітити не можна, а там уже чужий – можна більше не дотримуватися чистоти. Чотири тисячі доларів штрафу – і більше ніхто так не робить. Суд, справедливий вирок, здійснення покарання – основні складові. Одним просвітництвом, мовляв, не беріть грошей, гречки, не смітіть, нічого не досягнути. У нас висновків не зробили, а жаль, була б пересторога. Адже на цих місцевих виборах точно будуть випадки підкупу виборців. Знову «засіватимуть поля», а та «гречка» має уже різні форми. У нас із нею вічні проблеми. Хоч хороший продукт, який містить залізо, корисний для організму, от тільки тепер з ним негативна асоціація.

– Як створити українцям нормальне здорове громадянське суспільство?

– Якщо людина чимось незадоволена, то вона має про це говорити і стукати доти, доки не відчинять. Звісно, можна сидіти й думати, що завтра з’явиться той, хто вирішить за мене усі проблеми. Але від цього краще не стане. Поки самі не зробимо, то ніхто не зробить цього за нас. Ті, хто зараз у громадському та волонтерському рухах, добре розуміють, що якщо солдатам не привезти харчі чи літній одяг, то ніхто цього не зробить. Якщо не я, то хто? Треба розуміти, що це – моя країна, моє місто, і я буду робити усе, аби змінити це на краще. І якщо мене це не влаштовує, то я не буду про це мовчати.

– До речі, ви є заступником голови Громадської ради при Волинській ОДА. Чи потрібен цей орган?

– Фактично вона нічого не вирішує. Громадська рада – це дорадчо-консультативний орган. Якщо в облдержадміністрації є потреба проконсультуватися з якихось питань, то ми це робимо. Наприклад, у тому, що стосується стратегії розвитку Волині чи економічних питань. Тут громадська рада корисна. Якщо у громади є гострі питання, то їх виносять на засідання ради. Але ця громадська рада у нас не дуже ефективна. Адже має бути політична воля ОДА щодо того, що вона таки хоче чути громадську думку. Влада має бути готова до гнучкості та компромісу. У голови ОДА досить специфічне розуміння того, навіщо потрібна громадська рада, для чого потрібна громадськість та незалежні медіа. Тут треба кардинально змінювати обставини. Бо якраз громада і громадські організації – це не вороги влади. А люди, яким небайдужі проблеми й те, що відбувається. Якщо вони озвучують певні проблеми, то це означає, що вони їх не вигадали, а зіткнулися з ними. Хоч у нас є дуже шумні люди, які гримають дверима та спеціально створюють конфлікти, не розуміють бюрократичної роботи. Бо державні службовці можуть робити тільки те, що їм дозволено. Коли ми приходимо на прийом до держслужбовця, де він пояснює, що не може виконати певну річ, бо немає нормативно-правової бази, то це означає, що таки треба її створити. А інколи це обмежується тільки «нема» і «до побачення». Ніхто не ідеальний. Ніхто ж не каже, що ОДА – це зло, а громадські організації – це добро. Але серед усього цього можна знайти конструктив. Ми боролися за те, щоб усі кадрові призначення було погоджено із громадськістю. Створили при громадській раді кадрову комісію. Треба привчити бюрократів до того, якщо він іде на державну службу, то отримує кошти із платників податків області й мусить почути те, чого громада прагне. Коли людина сидить у кабінеті, то вона бовтається у тих проблемах і не бачить живих людей. Живе від кабінету до машини, а звідти додому й навпаки. Видимість, що громадська думка важлива, для мене є аспектом розвитку громадянського суспільства.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Лілія БОНДАР

Коментарі