11 (24) червня 1917 року у Луцьку утворили виборний  представницький орган  - Раду робітничих та солдатських депутатів , у керівництві якої переважали представники соціалістичних партій есерів та меншовиків.

На початку листопада 1917 року революційні солдати 126-ої дивізії Особливої армії, дислокованої у Луцькому гарнізоні, обрали собі нового командира – більшовика прапорщика Олексія Дмитрієва. На вимогу більшовиків при вищезазначеній Луцькій раді було створено військово-революційний комітет, до складу якого увійшли 3 депутати Луцької ради, два представники від інженерного полку та один – від 13-го драгунського полку. Головою ревкому став прапорщик Дмитрієв.

У ніч на 13 (26) листопада 1917 року він очолив захоплення влади у Луцьку військовими. Революційні солдати зайняли пошту, телеграф, телефонну станцію,  заарештували помічників комісара Тимчасового уряду, начальника гарнізону, членів армійського виконавчого комітету Особливої армії, близько 50 офіцерів гарнізону. Також було заарештовано начальника луцької міліції С. Д. Бару та його заступника О. М. Винокурова, а міліцію роззброєно.

Проте, незабаром, Дмитрієву прийшлося звільнити усіх заарештованих. Як свідчить архівний документ, 17 (30) листопада представники 126-ої артилерійської бригади, прийшовши до прапорщика Дмитрієва, вимагали звільнення усіх офіцерів, комісарів та інших заарештованих, погрожуючи при невиконанні відкрити вогонь по Луцьку.

Наступного дня, 18 листопада (1 грудня), парламентарі, спрямовані Луцьким ревкомом та ревкомом Особливої армії, підписали угоду з німецьким командуванням, за якою на фронті Особливої армії встановлювалося перемир’я з 24 години 19 листопада (2 грудня) до 22 грудня 1917 року (5 січня 1918 року). Бойові дії фактично припинилися… У Луцьку залишилися слабо контрольовані військові, які з нетерпінням чекали підписання миру з Німеччиною та її союзниками. Враховуючи, що переважна більшість солдатів були селянами, у них був стимул якнайшвидше повернутися додому. Адже за більшовицьким Декретом про землю поміщицьку землю мали передати селянам без викупу. Дехто з солдатів й не збирався чекати демобілізації, самовільно залишаючи частини. Хаос та безладдя панували тоді у російській армії…

Згодом у Луцьку було встановлено специфічну радянську владу. На відміну від Москви та Петрограда, де більшовики після захоплення влади розпустили міські думи, обрані влітку 1917 року відповідно законодавства Тимчасового уряду, у Луцьку залишилася міська дума з її виконавчим органом – управою, яку очолював міський голова меншовик Самуїл Спектарєв.

Дуже сумнівно, що у прапорщика Дмитрієва був досвід адміністративно-господарської роботи, чи він працював колись у органах місцевого самоврядування. Те ж саме можна сказати про депутатів Ради робітничих та солдатських депутатів та членів луцького ревкому, переважно молодших офіцерів та солдатів гарнізону. Отже, господарською діяльністю у Луцьку й надалі стали займатися дума та управа.

Рада та ревком же взяли під свій контроль луцький гарнізон, в'язницю та міліцію. Така була Радянська влада по-луцьки…

Міліція на території України за часів Української Центральної Ради діяла відповідно до нормативних актів Тимчасового уряду: постанови «Про заснування міліції» від 14 березня 1917 року та циркулярів МВС Тимчасового уряду щодо комплектування органів міліції «Про прийняття колишніх чинів на службу в міліцію» від 15 березня 1917 року та «Про осіб, які можуть увійти до складу міліції» від 22 березня 1917 p. Ці документи визначали статус і принципи організації міліції.

Архівні джерела свідчать, що з організацією міліції у Луцьку були досить серйозні проблеми. Начальник луцької міліції Бару та його помічник Винокуров були усунені від посад. Відповідно до постанови виконкому Луцької ради до виконання обов'язків начальника луцької міської та повітової міліції допущений член виконкому Ради солдат (!) Жуков. До речі, начальником гарнізону ревком призначив солдата Пантелєєва.

 

Лист голови виконкому Луцької ради солдатських, робітничих та селянських депутатів 11(24) грудня 1917 року до голови Луцької міської управи.

«Згідно постанови виконкому Луцької Ради солдатських, робітничих та селянських депутатів до тимчасового виконання начальника луцької міської  та повітової міліції  допущений товариш Жуков, якому належить прийняти усі справи , а саме касу, яку передати згідно закону секретарю штабу міліції, при чому ключі від каси, відібрані згідно відношення від 11 грудня цього року за N 4874, повинні передані сьогодні секретарю міліції товаришу терешкуну ( з малої літери – С. Є.). Штаб міліції  зупиняти свої функції не повинен, бо такий вважається народним, а лишати народ зручностей «в смысле защиты, как отдельные лица, так равно и учреждения не имеют права» ( виділено мною - С. Є). Колишній начальник міліції Бару  та його помічник Винокуров вважаються «убывшими из состава милиции вследствии имеющих о них дел, по которым оставление их на службе считаетсч недопустимым по существующим законам».

Виходить, що після арешту Бару 13 листопада, майже цілий місяць луцькою міліцією ніхто не керував?!

18 днів потому, 29 грудня 1917 року (11 січня 1918 року)…

Зверніть увагу на лексику документу, що відображає відношення «господарської» гілки луцької міської влади (управи) до її «політичної» гілки ( ради та ревкому). У книгах з історії Луцька датою встановлення Радянської влади вказана дата 4 (17) грудня 1917 року.  Майже місяць існування Радянської влади по-луцьки…

 

Лист інспектору міліції Волинської губернії від луцького міського голови. «Столь секретно» (так у тексті). 29 грудня 1917 року Луцьк, Волинська губернія.

«Військово-революційний комітет, захопивши владу у місті, призначив начальником міліції солдата Жукова. Призначений Управою виконувач обов'язкыв начальника міліції Венцковський до виконання своїх обов'язків не допущений, крім того, міська міліція, сформована з солдат, «ввиду демобилизации вся разошлась и город Луцк остался положительно без всякой охраны» (виділено мною – С. Є.). Сформувати нову міліцію, у зв'язку з тим, що влада «в руках большевиков, не представляется положительно для нея возможным. Уведомляя об изложенном, городская управа просит вас, милостивый государь, придти ей на помощь в деле сформирования новой милиции (дописано від руки: «так как население страшно волнуется. городская управа не в силах что-нибудь сделать»).

Товариш голови А. Варковицький.

Міський секретар В. Мартинський»

 

Більшовицька влада незабаром сформувала «черговий» склад міліції. Про це свідчить наступний документ. 39 днів потому.

«Відповідно до домовленості Української Народної Республіки з Німеччиною, 6 (19) лютого 1918 року до Луцька увійшли німецькі війська під командуванням генерала Кнейцера, які припинили діяльність Луцької ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, а також Луцького військово-революційного комітету. Керівництво Центральної Ради не поставило тоді до відома луцьку міську владу щодо домовленостей з німцями відповідно нещодавньої мирної угоди УНР з країнами Четвертного союзу 27 січня (9 лютого ) 1918 року. Представник німецького командування в місті надав роз’яснення, що «…німецькі війська були запрошені на територію України Українською Центральною Радою для її очищення від більшовиків».

Знову Луцьк залишився без міліції. З протоколу засідання міської думи за від 6 (19) лютого 1918 року.

«Слухали: доповідь міського голови Спектарева про те, що зі вступом німецьких військ у місто, самочинна міліція, що існувала, та складалася у більшості з більшовиків, розбіглася, а та, що залишилася, не відповідає своєму призначенню й повинна бути переформована, внаслідок чого, за думкою Управи, необхідно вибрати комісію, яка б й зайнялася формуванням міліції, при чому Управа вважає за необхідне доповісти, що колишня Охоронна дружина виявилася на висоті свого завдання та штат міліції може бути набраний з її штату.

Дума постановила: головою комісії з організації міліції обрати Е. Н. Бетлінга, членами : Шишакова, Інгберга, Чикалевського, Житіна».

Такі не на жарт сурові колізії відбувалися сто років тому з міліцією славного міста Луцька.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.