§ Вибори 1917. Хто балотувався в Луцьку міську думу

Вибори 1917. Хто балотувався в Луцьку міську думу

10 (23 вересня) 1917 року у Луцьку відбулися вибори до міської думи . За новими правилами - за партійними списками. Тоді  вибирали кандидатів у гласні, тобто депутати міської думи, за п’ятьма списками. Це були:  Єврейський національний блок, Союз домовласників міста Луцька, Соціалістичний блок, Польський демократичний список та  Український соціалістичний блок.

Що це були за політичні сили?  Хто став тоді гласними, тобто депутатами Луцької думи, її головою та товаришами (заступниками) голови думи? Кого обрали луцьким міським головою напередодні Жовтневого перевороту? Чим вони відзначилися у житті Луцька?

Міська дума — це виборний розпорядчий орган міського самоврядування у Російській імперії. Виконавчі органи міських дум – управи були засновані згідно з пропозицією Державної ради Російської імперії від 29 квітня 1875 року «Про введення міського положення від 16 червня 1870 року у Західних губерніях». Склад управ обирався гласними міських дум строком на 4 роки. Окремо обирався міський голова, який затверджувався губернатором. При міській управі діяли продовольча, будівельна, мостова, лікарсько-санітарна, фінансова, юридична і торгова комісії.

До компетенції управи входили місцеві господарчі питання, основними з яких були: бюджет та майно міста, піклування про його благоустрій, продовольче забезпечення городян, місцева промисловість і торгівля, кредитна та страхова справа, освітлення, водопостачання, транспорт, шляхове будівництво, запобіжні заходи від вогню та іншого лиха, а також розвиток народної освіти та культури, турбота про охорону здоров’я жителів, піклування про бідних, припинення жебрацтва, створення благодійних та лікувальних закладів.

Тобто, коло обов’язків, покладене на думу та її виконавчий орган управу, було надзвичайно великим. Додам, що у Луцьку дума та управа були ліквідовані владою Другої Речі Посполитої після зайняття міста 16 травня 1919 року польськими військами. Цього ж року думи припинили своє існування також у містах Наддніпрянської України.

Станом на 1 січня 1917 року у Луцьку було 26745 мешканців. Мали виборче право 6621 єврей, 427 поляків, 215 українців, 975 росіян, а також караїми, німці, чехи, які мешкали у місті, тощо.

8 (21) березня 1917 року луцька Дума на чолі з колишнім військовим офіцером, підполковником Василем Федоровичем Малявчиком, який займав цю посаду з 1913 року, прийняла рішення перейменувати себе відповідно до тогочасних соціалістичних віянь на Громадську раду (хоча всі за звичкою й надалі вживали попередні назви – управа та дума). Водночас планувалося збільшити склад цього нового місцевого органу влади на 15 чоловік : з 25 до 40 членів. Додатково тепер мали обирати одного депутата від римсько-католицького духовенства, одного казенного рабина, одного депутата від єврейських благодійних товариств та 12 депутатів, обраних усім населенням міста.

Хоча євреї у Луцьку тоді становили приблизно 90% населення, до революції за законом вони могли мати не більше 10% від загальної кількості членів міської думи. Тепер право обирати визнавали за постійними жителями Луцька всіх національностей. Віковий ценз становив 25 років. Вибори були багатоступеневі. Жителі кожної з дільниць делегували уповноважених, які обирали по шість кандидатів, у тому числі – 12 членів Громадської ради. Вибори уповноважених від усіх шести дільниць пройшли окремо у двох кінотеатрах: Одеон та Модерн. Збори уповноважених відбулися  14–16 (27-29) квітня 1917 року.

 

Луцьк у той час

 

10 (23) квітня 1917 року Василь Малявчик склав із себе повноваження міського голови та передав їх бухгалтеру Абраму Варковицькому. У списках переможців місцевих виборів, що відбулися згодом, у вересні 1917 року, була наступна інформація:

1) вік (скільки років виповнилося на час складання списків),  рік народження не вказували;

2) рівень освіти;

3) партійна приналежність;

4) відношення до Луцька (місцевий чи приїжджий).

Списки було складено російською мовою.

Отже, ВАРКОВИЦЬКИЙ Аврам Самуїлович. 43 роки. Освіта домашня. Націоналіст. “Постоянный житель.“ Народився, виходить, 1873 (якщо у кінці року, скажімо, у грудні) або 1874 року. Висувався від Єврейського національного блоку. Від народження мешкав у Луцьку.

До революції міські голови одночасно були й головами міських дум. Навесні 1917 року все стало по-іншому. Обов’язки мера міста і голови думи, яка стала зватися Громадською радою, стали виконувати дві різні особи.

Спочатку відкритим голосуванням, а після оскарження процедури Волинським губернським старостою – закритим, головою Громадської ради обрали місцевого лікаря Ноя Пінеса. Враховуючи нові правила виборів, переважну кількість членів Громадської ради тоді склали євреї. Не були виключенням й новообрані міський голова Варковицький та голова Громадської ради (міської думи) Пінес.

ПІНЕС Ной Іосіфович, вік не вказаний, освіта вища, безпартійний соціаліст. Висувався від Соціалістичного блоку. З Белостока, отже, не місцевий. “Безпартійний соціаліст“ треба розуміти як співчуваючий загальноросійській партії соціалістів-революціонерів (есерів), що захищала інтереси, насамперед, селянства.

Владний тандем “єврейський націоналіст” Варковицький – “безпартійний соціаліст “Пінес проіснував до вересня 1917 року.

У відповідності до нового законодавства ( закон від 1 травня 1917 року) вибори до луцької Громадської ради у вересні 1917 року відбувалися вже за іншими правилами -  за партійними списками, як зазначалося вище.  Хоча, регіональні осередки партійних організацій тоді були ще вкрай слабкими.

У документах Громадську раду усюди звуть думою. Назва місцевого владного органу “Громадська рада” у Луцьку не прижилася. Отже, далі буду використовувати термін “міська дума”.

У місцевих виборах брали участь і військові, що були розквартировані у Луцьку. Тривала перша світова війна, лінія фронту проходила поруч, а Ковель та Володимир-Волинський зайняли німецькі та айстро-угорські війська. У Луцькому гарнізоні знаходилося біля 20 тисяч офіцерів та солдатів російської армії. У зв’язку з тим, що у їхньому середовищі були дуже популярні соціалістичні гасла, партії відповідного ідеологічного спрямування отримали серед вояків широку підтримку. Їм військові гарнізону віддали дві третини голосів! У подальшому революційні солдати суттєво впливатимуть на політичні події у Луцьку кінця 1917 – початку 1918 років.

На місця гласних  претендували тоді 11 членів Єврейського національного блоку, двоє – Союзу домовласників міста Луцька, 26 – Соціалістичного блоку, один – Польського демократичного списку, двоє – Українського соціалістичного блоку.

За результатами виборів обрали 40 гласних. 7 (20) жовтня 1917 року нова міська дума приступила до виконання своїх обов’язків. Хто став депутатами луцької думи?

За національним складом – 30 євреїв, 7 росіян, 2 українці та 1 поляк. Вперше гласними у історії Луцька стали жінки. Їх було сім (усі – єврейки) За рівнем освіти: 8 гласних мали вищу освіту, 7 – середню, решта 25 – домашню.

Перше місце зайняв Соціалістичний блок (24 гласних), друге місце – Єврейський Національний блок (11), далі йшли Союз домовласників міста Луцька та Український соціалістичний блок ( по 2 гласних). Від Польського демократичного списку пройшов один представник.

Що це були за політичні сили?

Соціалістичний блок

Перше місце за результатами виборів у луцьку міську думу зайняв Соціалістичний блок. До нього входили партії загальноросійські партії соціалістичного спрямування : Російська соціал – демократична партія (об’єднана) (РСДРП (о) та Російська партія соціалістів – революціонерів (есерів) (РПСР).

Перші вважали себе партією пролетаріату (робітничого класу), яким, за висловом Карла Маркса, “не було чого втрачати, окрім власних кайданів”. Проте, до прихильників цієї політичної сили відносилася якраз та частина пролетаріату, якій було, що втрачати: кваліфіковані, добре оплачувані працівники. На відміну більшовиків, які намагалися побудувати соціалізм шляхом революційного перевороту, меншовики (цю назву їм дали більшовики) вважали, що шлях до соціалізму повинен бути тривалим та мирним, у межах парламентської демократичної системи.

Російська партія соціалістів-революціонерів, на відміну від більшовиків та меншовиків, представляла інтереси багатомільйонного селянства, що складало 80 % населення колишньої Російської імперії. Об’єднувало есерів з більшовиками та меншовиками те, що головний пережиток Російської імперії : велике поміщицьке землеволодіння та малоземельність переважної більшості селянства, вони збиралися вирішити радикально.

Ной Пінес, який став гласним від Соціалістичного блоку, поступився посадою голови думи іншому соціалісту – народному вчителю Степану Сиромятникову. Проте при владі залишився. Товаришем (заступником) голови думи. Іншим товаришем голови став теж лікар, і теж безпартійний соціаліст (як й Пінес) Йосиф Мінінзон.

СИРОМЯТНИКОВ Степан Іванович, вік не вказаний, освіта – середня, “пришлый из Казани “. Вірогідно, росіянин. “Соціаліст” треба розуміти, вважаю, як член загальноросійської партії соціалістів – революціонерів (есерів). Про Сиромятникова мало що відомо. Після Жовтневого перевороту 30 жовтня (12 листопада) 1917 року дума збиралася, щоб обговорити події у Петрограді. Сиромятников був відсутній. Засідання, на якому дума засудила захоплення влади більшовиками, проводив його заступник Ной Пінес. А 20 січня (2 лютого) 1918 року, у зв’язку з від’їздом з Луцька  Степана Сиромятникова дума постановила обрати головою міської думи того ж Ноя Пінеса.

 

 Луцьк у той час

 

МІНІНЗОН Йосиф Яковлевич, товариш (заступник) голови міської думи, освіта вища, “пришлый” з Мелитополь. Єврей, співчував загальноросійським есерам.

Вперше за історію Луцька депутатами міського самоврядування стали жінки. Вважаю, їх треба згадати пойменно. Отже, гласні – жінки луцької думи від Соціалістичного блоку. Їх було шість, усі – єврейки. Ще одна жінку – гласного обрали від Єврейського Національного Блоку. Про неї – згодом.. Гласні – соціалістки (есерки, одно партійки Фанні Каплан, що стріляла (?) в Ілліча. Усі постійно мешкали у Луцьку. Прізвища, імена та по-батькові мовою оригіналу.

БЕНДЕРСЬКА Софія Марківна, освіта середня, курсистка (отже, молода за віком).

БИК Іта Мойсеївна, освіта вища, вчителька.

ФРІШМАН Берта Іллівна, освіта вища, лікар.

САПОЖНІК Есфір Палтіївна, освіта вища, вчителька.

ЗАНВАЙС Марія Йосифівна, освіта домашня.

ДАВ Інна Юхимівна, освіта середня, курсистка – медичка.

До речі, Інна Дав відома ще й тим, що була делегатом від луцької міської думи на ІІІ Всеросійський з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів,  що відбувся 10—18 (23—31) січня 1918 року у Петрограді. Цей з’їзд узаконив розпуск Російських Установчих зборів 6 (19) січня 1918 року, що стало фактично початком громадянської війни у Росії.

Усі росіяни, обрані гласними луцької думи, були представниками Соціалістичного блоку. Це інженер Дмитро РОЗОВ, бухгалтер Іван ВОЛКОВ, Павло СОСНОВ, Веніамін ІВАНОВ, Степан СЛИВИНСЬКИЙ та Олексій КАРНОВИЧ (останній, до речі, мав вищу освіту). Усі – постійні мешканці Луцька.

Міським головою з числа гласних теж обрали соціаліста – соціал – демократа (меншовика) Самуїла Спектарева, юриста за фахом.

СПЕКТАРЕВ Самуїл Рувинович, 34 роки (1882 або 1883 року народження), освіта вища, соціал – демократ (тобто меншовик), “пришлый” з Києва (у документі закреслено з Кременчуга) . Єврей. Відомо, що після захоплення більшовиками влади у Луцьку 13 (26) листопада його відрядили до Генерального Секретаріату Центральної Ради  (уряду УНР) до Києва,  з “протестом проти насильницьких порушень прав міського самоуправління”.

Спектарев був у списках кандидатів у члени зборів УНР, пропонуємих по Волинській виборчій окрузі, які оприлюднили 17(30) грудня 1917 року. Зазначу, що написання у списках його прізвища, відповідно тодішніх правил правопису, відрізнялося. У списках загальноросійських та українських партій інформацію про кандидатів розмістили двома мовами: російською та українською. Українською вказано Спектарев Самійло, але російською – Спекторъ Самуилъ. Списки кандидатів тільки від єврейських партій та рухів ( на кшталт Єврейського Національного блоку) дублювалися на ідіш.

Отже, у вересні 1917 року утворився новий владний тандем: меншовик Спектарев + соціаліст – революціонер Сиромятников (згодом, безпартійний соціаліст Пінес). Хоча вже у листопаді це вже став не тандем, а тріо, чи, навіть, квартет.  У Луцьку почала претендувати на владу Рада робітничих та солдатських депутатів, яку контролювали теж соціалісти (спочатку її очолював такий собі Овсяников, вірогідно теж соціаліст, а з 22 листопада ( 5 грудня) 1917 року – більшовик Федоров). А згодом, на початку листопада більшовики утворили військово – революційний комітет на чолі з самопроголошеним “командиром дивізії “ прапорщиком Олексієм Дмитрієвим, який 13 (26) листопада захопив владу у Луцьку. Проте, Радянська влада у Луцьку була компромісною.

Ревком та Рада робітничих та солдатських депутатів контролювали міліцію, начальником якої призначили члена виконкому Ради. Їм також підпорядковувалися комендатура, в’язниця та начальник луцького гарнізону. Міська дума та управа займалися суто господарськими справами.  Під юрисдикцією Української Народної Республіки у Луцьку відбувалися вибори до Всеросійських Установчих зборів та велася підготовка до Українських Установчих зборів протягом листопада – грудня 1917 року. Зазначу, УНР не визнавала законною більшовицьку владу у Петрограді.Дивна доволі тоді була у Луцьку влада! Це тривало до введення у Луцьк німецьких військ за запрошенням Центральної Ради для боротьби з більшовиками 6 (19) лютого 1918 року. Цього дня німці припинили діяльність Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також ревкому у Луцьку.

Єврейський національний блок

Товаришем, тобто заступником міського голови Самуїла Спектарева став колишній міський голова “єврейський націоналіст “ Аврам Варковицкий. Він пройшов у думу від Єврейського національного блоку, який представляв інтереси єврейського населення Луцька. 30 гласних думи з 40 були євреями, 11 з них – від Єврейського національного союзу. Якщо від Соціалістичного блоку могли бути кандидати у гласні незалежно від національності, то від Єврейського національного блоку висували  виключно євреїв.

Одним з найбільш колоритних гласних, обраний від цієї політичної сили, став Овшія БЕРГЕР. Завдяки своїм зниклим калошам.

БЕРГЕР Овшія Меєрович, освіта домашня, постійний мешканець, торговець.

3(16) лютого 1918 року розглядали питання (є протокол) про зникнення у приміщенні міської думи … калош гласного Бергера. Він звернувся у думу щодо повернення грошей за зниклі у приміщенні міської управи калоші. Овшія Бергер просив виплатити йому їх вартість, тобто 42 карбованці. Але, вислухавши викладене, міська дума виробленим балотуванням 6 проти 12, що утрималися, постановила клопотанні гласного думи  Бергера відмовити.

Слід згадати й єдину жінку-гласну від цього блоку.

КІТ Рахіль Абрамівна, освіта домашня, постійна мешканка Луцька.

Також гласними Єврейського національного блоку були годинникар Овшія Темерлин, власник газетного агенства Шимон Финкельштей , торговці Аврам Клейбурд, Хуна Бракер, Зейлик Файнтух та інші.

Найстаршим гласним з тих, про яких відома інформація був ІНГБЕРГ Меєр Мойсеєввич, 49 років.

Український соцблок, Польський демблок, Союз домовласників Луцька

Членом виконавчого органу думи-управи став представник ще одної політичної сили, що провела своїх представників до міської думи – Українського соціалістичного блоку. Це український демократ Михайло Гринюк.

Український соціалістичний блок створили представники українських соціалістичних партій Української соціал – демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів – революціонерів (УПСР). Остання партія, до речі, зайняла перше місце на виборах до Всеросійських Установчих зборів по Волинській губернії з результатом 70 %(більшовики лише 4%). УПСР зайняла третє місце на виборах після загальноросійських есерів та більшовиків з результатом 7,7 %. Від загальноросійським аналогів вони відрізнялися тим, що вимагали широкої національної автономії України. Про незалежність тоді згадували лише самостійники на чолі з Миколою Міхновським.

ГРИНЮК Михайло Максимович, 28 років (1888 чи 1889 року народження), освіта середня, з Ковеля. Без сумнівів, українець (один з двох у міській Думі). Одночасно з обов’язками члена виконкому думи – управи, Михайло Гринюк був секретарем самої думи. Його підпис стоїть в усіх протоколах цього органу міської влади.

Додам, що після повалення влади Центральної Ради та встановлення 29 квітня 1918 року Української Держави гетьмана Павла Скоропадського Гринюка 6 липня 1918 року було заарештовано гетьманською владою “за більшовицьку пропаганду “. Але, за клопотанням міської думи його звільнили.

Міським секретарем теж обрали “українського демократа “ - Володимира Мартинського, який, на відміну від інших гласним не був. Просто міський секретар. Молодий та перспективний. МАРТИНСЬКИЙ Володимир Пилипович, 25 років ( 1891 чи 1892 року народження), освіта домашня, “постоянный житель “. Враховуючи, що віковий ценз тоді становив 25 років, не помилюсь, стверджуючи, що Мартинський був одним з наймолодших луцьких можновладців

Отже, секретарями думи та управи були, відповідно, українці Михайло Гринюк та Володимир Мартинський.

ГОЛУБОВИЧ Павло Йосафатович, український демократ, постійний мешканець.

За активної участі Голубовича у квітні 1917 року у Луцьку було створено осередок соціально-політичного товариства «Українська громада», членами якої стали переважно військові-українці Луцького гарнізону. Відомий Голубович й тим, що 1916 року разом з із скульптором та художником, керівником Луцького та Ковельського комісаріатів Українських січових стрільців  (1916) Михайлом Гаврилком створив першу у Луцьку українську народну школу на Красному. Яка згодом отримала ім’я Тараса Шевченка разом з вулицею, на якій вона знаходилася. Це дільниця сучасної вулиці Шевченка на Красному.

Від Союзу домовласників міста Луцька, що представляв інтереси заможних кіл міста, було обрано двох гласних. Теж євреїв. Обидва – постійні мешканці, з домашньою освітою.

ТИКТИНЕР Йосиф Вольфович, домовласник.

ЖИТИН Йосиф Шмулевич, домовласник, націоналіст.

І, нарешті, єдиним представником Польського демократичного списку, що захищав інтереси луцьких поляків, був СТЕМПЧИНСЬКИЙ Вітольд Ігнатович. Освіта середня, домовласник, польський демократ, постійний мешканець.

Ось такий був склад демократичної, як вона себе називала, луцької думи.

Соціалісти згубили ідею державності

Коли німецькі війська увійшли до Луцька 6(19) лютого 1918 року, керівництво Центральної Ради не поставило до відома луцьку міську владу щодо домовленостей УНР з німцями відповідно нещодавньої мирної угоди з країнами Четвертного союзу. Щоб вияснити позицію німецького командування до української влади, міська дума відрядила голову думи Ноя Пінеса і міського голову Самуїла Спектарева. Представник німецького командування в місті надав роз’яснення, що «…німецькі війська були запрошені на територію України Українською Центральною Радою для її очищення від більшовиків», про що й було повідомлено депутатів і урядовців міста.

29 квітня 1918 року у Києві відбувся державний переворот. За допомогою німецької окупаційної адміністрації до влади прийшов колишній генерал – лейтенант російської армії Павло Скоропадський, якого проголосили гетьманом новоствореної Української Держави. Центральну Раду було розпущено. Українську Народну Республіку – скасовано. Гетьман Скоропадський відмінив соціалістичне законодавство Центральної Ради. Наказом від14 травня 1918 року замість комісарів Української Центральної Ради було призначено старост, які очолили місцеву адміністрацію. 23 травня 1918 року новопризначений луцький повітовий староста Федір Шлеммер у зверненні до жителів Західної Волині зазначив:“Усі накази ясновельможного пана Гетьмана будуть мною проводитись в життя всіма засобами. Всі урядові розпорядження будуть вживатись до виконання незмінно. Лад і законність будуть встановлені в самий короткий час”.

У Луцьку, як на всій території краю, з встановленням гетьманського режиму німецькими військами була ліквідована Рада солдатських, робітничих і селянських депутатів. Відновили роботу міська управа і дума, їх керівники Самуїл Спектарев та Ной Пінес висловили також свою підтримку гетьману.

З метою “…усунення анархічних елементів від участі в справах місцевого самоврядування…” проводилася робота з ревізії місцевих самоврядних інституцій губернські та повітові ревізійні комісії розпочали свою роботу з 8 червня 1918 року. На їх утримання міністерством було виділено 10 тисяч карбованців. Волинську губернську тимчасову ревізійну комісію з перевірки діяльності органів місцевого самоуправління очолив Волинський губернський староста Дмитро Андро. У Волинській губернії були утворені 10 повітових ревізійних комісій, до яких відносилася й Луцька.

Ревізійні комісії підтвердили недієздатність значної частини місцевих самоврядувань.

Луцька повітова ревізійна комісія в доповідній записці зазначила, що вибори в Луцьку міську

думу були здійснені під сильним тиском солдат Особливої армії, які за своїми політичними поглядами належали виключно до соціалістів-революціонерів.

Губернська комісія встановила грубі порушення луцькою міською управою фінансової дисципліни. Відомо, що містові 24 липня 1918 року Рада Міністрів Української Держави своєю постановою надала кредит у сумі 80 мільйонів карбованців. Між тим було встановлено, що луцька міська управа “функціонує без кошторису, гроші витрачає безсистемно, що грошові книги та супровідні документи знаходяться у занедбаному стані”. На підставі цих та інших фактів комісія встановила повну бездіяльність місцевих органів влади та одноголосно ухвалила відсторонити від справи склад луцької міської управи.

Допускалася до роботи дума 1913 року скликання, яка призначала склад управи.

Міським головою було обрано титулярного радника Євгена Олександровича Порай - Ясинського, якого 7 жовтня 1918 року міністр внутрішніх справ затвердив на цій посаді. Членами міської управи призначили колезького секретаря Дмитра Ільїна, Володимира Прайзлера та Миколу Мищенка. Усі – безпартійні.

Відповідно до закону Української Держави від 2 жовтня 1918 року було припинено повноваження міських дум, обраних відповідно закону від 1 травня 1917 року. У тому числі й луцької думи на чолі з Ноєм Пінесом.

Проте, після повалення гетьманського режиму у грудні 1918 року керівництво луцької міської управи було звільнено з посад. На початку 1919 року Самуїл Спектарев знову став міським головою. Його заступниками стали Гаврило Деревянко та Абрам Варковицький, а членами управи Клімент Герман, Іосиф Мінінзон та Марк Інгберг. Міським секретарем знову став “молодий та перспективний” Володимир Мартинський.

Проте, після захоплення Луцька польськими військами діяльність луцької міської управи було припинено. Влада Другої Речі Посполитої згодом створила власні органи міського самоврядування. Хоча, це вже зовсім інша історія…  

На мою думку, Україна не стала незалежною державою тоді, у 1917 – 1918 роках, насамперед, тому, що національно-визвольний рух очолили соціалісти. Саме соціалісти всіх мастей (більшовики, меншовики, есери та їх українські аналоги УСДРП та УПСР тощо) , згубили тоді ідею державної незалежності України. Як зазначала історик Наталія Полонська-Василенко (1884 – 1973), “трагедія України полягала в тому, що ніде більшовизм не мав рішучого спротиву. Центральна Рада, у більшості соціалістична, не приховувала своїх пробольшевистських настроїв. Один з її впливових діячів прилюдно заявив : “Якщо Україна не буде соціалістичною, нам не треба ніякої.” Між ідеологіями Центральної Ради та більшовиків було мало різниці, і тому Центральна Рада не могла вести з ними боротьби.”

Есери, меншовики та їх українські аналоги змагалися з більшовиками за вплив на свою електоральну базу: селян, робітників та революційних солдат, що у переважній більшості складалися з тих же селян чи робітників. Не чуралися й відвертого популізму. Вони внесли ворожнечу у тодішнє суспільство, налаштували незаможні верстви населення проти заможних.

Наслідком цього стала жахлива кривава громадянська війна, що забрала мільйони людських життів.

Переважна більшість соціалістів не мала ані досвіду керівництва державою, губернією чи окремим містом, ані хисту до адміністративно – господарської роботи. Багато хто з них, крім того, що волати на мітингах заклики на кшталт “Геть! “, “Ганьба! “ та “Зрада! “, нічого робити не вмів. Та й рівень фахової чи навіть загальної освіти обіцяв бажати кращого. Не кажучи вже про політичну культуру.

Більшість соціалістів - гласних луцької міської думи, що прийшли до влади на  революційній хвилі, як виявилося, нічого не знали, нічого не вміли та не хотіли нічому вчитися. Кропіткою, корисною, плідною державотворчою працею заради України та українського народу переважна більшість обтяжувати себе не бажала.

Тому не дивно, що перебування соціалістичної міської думи не залишило у лучан добрих згадок…

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Сергій ЄФІМОВ

Коментарі