§ Так починався проспект Грушевського

Так починався проспект Грушевського
  1. Стаття відноситься до:

60 років тому прийняли рішення про будівництво дороги від залізничного вокзалу до вулиці Червоної Армії.

60 років тому сучасний проспект Президента Грушевського мав назву вулиця Привокзальна. У переліку виборчих дільниць до виборів у Верховну Раду СРСР 16 березня 1958 року була виборча дільниця N6/758.Центр дільниці знаходився за адресою : вулиця  Галана ,1, приміщення облвиконкому ( тепер там краєзнавчий музей, вулиця Шопена). Вказані вулиці Артема (тепер проспект Перемоги), 5 лютого ( тепер Івана Огієнка), Кузнецова (тепер генерала Шухевича), станція Луцьк – Східний. Ані Привокзальної (яка тепер проспект Президента Грушевського), ані Гулака-Артемовського та Ленінградської (тепер має назву Привокзальна) немає. Цих вулиць тоді ще не було.

Коли вулицю, яка тепер носить назву проспект Грушевського, вперше згадали, на ній ще не було мешканців. Відповідно до рішення Луцького міськвиконкому від 20 серпня 1958 року було заплановано побудувати дорогу від вокзалу до вулиці Червоної Армії (тепер це вулиці Винниченка та Стрілецька) довжиною 2 км. Цю дорогу у документі називають вулицею Вокзальною.

У рішенні Луцької міської ради трудящих від 4 жовтня 1958 року “Про затвердження переліку об’єктів відділу капітального будівництва, які підлягають будівництву у 1959 році” визначена дата, коли має бути готовий проект майбутньої дороги – жовтень 1959 року.

Перші будинки Привокзальної вулиці

А назва вулиця Привокзальна вперше згадується у рішенні виконкому Луцької міської ради від 17 жовтня 1958 року про виділення земельної ділянки 1500 квадратних метрів під будівництво 24-х квартирного трьохповерхового будинку з продовольчим магазином на першому поверсі. Цей будинок мав належати Луцькій електростанції. Проте, рішенням міськвиконкому від 5 березня 1959 року цю ділянку передали Луцькміськкомунгоспу.

Отже, в офіційних документах присутні дві назви однієї вулиці. Надалі буде вживатися лише одна назва: вулиця Привокзальна.

Хоча ще у 1958 році існують назви Вокзальна та Привокзальна вулиці, старий залізничний вокзал з’явився 1959 року, за деякими джерелами.

20 травня 1959 року було затверджено зведений кошторис на будівництво вище вказаного 24-квартирного будинку. Вірогідно, це триповерхівка на розі сучасних проспекту Грушевського та вулиці генерала Шухевича.

 

Проспект на початку 1960-х. З фотоальбому Луцьк 1964

 

3 червня цього ж року міськвиконком дає дозвіл на будівництво міської лікарні по вулиці Привокзальній.

20 червня міськвиконком надає ділянки для будівництва 132-х кімнатного 4-х поверхового будинку та трьох 4-х поверхових 24-х квартирних будинків. 13 липня надано ділянку для ще одного 4-х поверхового 24-х квартирного будинку. Можливо, 132-х кімнатний – це по вулиці Привокзальній, 13 або 13а, а решта – будинки парного боку на початку проспекту Президента Грушевського (NN 6,8,10).

Згідно плану капітальних робіт по житловому будівництву у Луцьку на 1960 рік відповідно рішення міськвиконкому від 23 листопада 1959 року на Привокзальній мали побудувати п’ять будинків: вищезазначені 24-х  квартирний  та 132-х кімнатний, а також три 48-ми квартирні будинки. Крім цього, передбачалося будівництво групової котельні та зовнішніх комунікацій у Привокзальному районі.

6 травня 1960 року міськвиконком затверджує зведений кошторис на будівництво ще одного 24-х квартирного житлового будинку на Привокзальній.

27 червня було прийнято в експлуатацію 16 двохквартирних житлових будинків на сусідній вулиці Кузнецова (тепер генерала Шухевича), що з’єднує проспект Грушевського з проспектом Перемоги (тоді – вулиця Артема).

26 липня 1960 року міськвиконком затверджує кошторис на будівництво ще одного 132-х кімнатного житлового будинку без підвалу. Таких будинків у Привокзальному районі усього два: 13 та 13а по сучасній вулиці Привокзальній. Отже, скоріше за все, один з них.

Вірогідно, першим будинком тодішньої Привокзальної вулиці став трьохповерховий N12 на розі проспекту Грушевського та вулиці генерала Шухевича (колишня Кузнецова). 3 жовтня 1960 року було затверджено акт приймання цієї будівлі. Корисна площа 1200 кв.м, житлова – 850 кв. м. Вже 27 жовтня міська влада виділяє на благоустрій цього будинку додатково 58 тисяч карбованців.

Отже, два роки, з 1958 року вулиця Привокзальна (Вокзальна) була, але ніхто тут ще не мешкав. Вулиця новобудов…

 

Старий вокзал

 

3 жовтня 1960 року починається новий відлік історії проспекту Грушевського – з появою першого житлового будинку.

24 жовтня міська влада виділила земельну ділянку Волинському управлінню КДБ для 4-х поверхового 48-ми квартирного будинку на вулиці Привокзальній.

Рішенням міськвиконкому від 23 листопада 1960 року виділили ділянку для будівництва дитячого садочка на 100 місць у 164 кварталі. Так у документах називали тоді більшу частину сучасного проспекту Грушевського. Вірогідно, це непарний бік сучасного проспекту Грушевського від обласної лікарні включно до вокзалу та парний бік від стадіону до вокзалу.

12 грудня 1960 року були прийняті в експлуатацію 48-квартирні будинки N4 та N6 на Привокзальній (тепер це чотирьохповерхові будинки N 6 та N 8 проспекту  Грушевського). Ці будинки належали Луцькій КЕЧ району (військова установа, яка відповідала у Луцькому гарнізоні за забезпечення особового складу Збройних Сил житлом, та обслуговувала будівлі, що належали Міністерству оборони).

Відповідно до рішення міськвиконкому від 26 червня 1961 року затверджено акт прийому в експлуатацію  4-х поверхового 48-ми квартирного житлового будинку N6 (знову згадується той самий будинок, який прийнято в експлуатацію ще 12 грудня 1960 року). Тепер - N8 проспекту Грушевського.

Рішенням міськвиконкому від 30 вересня 1961 року затверджено акт приймання до експлуатації ще одного 48- квартирного будинку площею 1410 кв. м. Забудовника – Луцька КЕЧ району, підрядник – військова частина 63208 (військово-будівельна частина, розташована у Луцьку). Вірогідно, це – будинок N 8 тодішньої Привокзальної (тепер - N10 проспекту Грушевського).

А рішенням міськвиконкому від 30 грудня 1961 року було затверджено акт прийомки державною комісією цього будинку, та отримано дозвіл на заселення. Цім же рішенням було затверджено акт приймання до експлуатації та надано дозвіл на заселення трьохповерхового 24-х квартирного житлового будинку N2 вулиці Привокзальної площею 814,92 кв. м. Цей будинок теж створений військовими будівельниками для Луцької КЕЧ району. Він тепер за номером 4 проспекту Грушевського – біля стадіону “Авангард “.

Отже, протягом 1960-1961 років з’явилися будинки парного боку проспекту Грушевського вздовж дороги від стадіону до вулиці генерала Шухевича.

На місці сучасного стадіону “Авангард “ ще за польської влади 1933 року побудували стадіон, який назвали на честь тодішнього польського лідера Юзефа Пілсудського.

Після війни стадіон відновили та реконструювали трибуни.  У 1945-60 роках  він мав назву Луцький міський стадіон.

 

 

1960 року побудували кам’яні трибуни на 15 000 глядачів, адміністративний корпус та встановили дерев’яне табло. Стадіон перейменували на «Авангард». 1962 року було реконструйовано адміністративне приміщення. Згодом стадіон передали Луцькому автозаводу

У 1959-1961 роках з’явилася дорога від вокзалу до вулиці Червоної Армії (тепер вулиці Винниченка та Стрілецька). Це був бульвар з пішохідною частиною посередині, обабіч якої росли тополі, і проїжджою частиною по обох боках. Широка проїзджа частина з’явилася на початку 1980-х років.

    Початок будівництва кварталу 164-а

Відповідно до рішення міськвиконкому від 10 серпня 1960  року затвердили кошторис на будівництво трьох 48-х квартирних будинків без підвалів у 164а кварталі. Так називали у документах частину Привокзального району, до якої належала вулиця Гулака-Артемовського, створена пізніше, а також частина непарного боку сучасного проспекту Грушевського (будинки з номерами від 7 до 19 (до обласної лікарні). Вірогідно , це був кошторис на будівництво будинків 9,11,15 сучасного проспекту Грушевського. Тоді непарний бік Привокзальної починався саме тут.  Сучасний будинок N9 тоді мав N1.

6 жовтня 1960 року під будівництво житлових будинків виділили 84400 кв.м. Встановили термін будівництва: 1960-1961 роки.

Планом капітальних робіт по житловому будівництву у Луцьку на 1961 рік передбачалося побудувати 6 будинків у 164а кварталі: 132-х кімнатного (про нього йшла мова вище) та п’ятьох 48-ми квартирних ( не виключено, що мова йде про сучасні будинки 9,11,15,17,19 проспекту Грушевського). Крім того, у плані було будівництво квартальної котельні.

Як свідчать архівні джерела,  забудова 164а кварталу відбувалася з чималими труднощами. Так, у рішенні міськвиконкому від 24 квітня 1961 року вказано, що будівельно-монтажне управління (БМУ) – 7 “вкрай незадовільно проводить будівництво квартальної котельні у 164а кварталі. Це ставить під загрозу зрив своєчасного введення в експлуатацію всього житлового будівництва в Привокзальному районі “. Крім того, зазначалося, що будівельне управління (БУ) – 32 не було забезпечено технічною документацією на благоустрій кварталу. Квартальна котельня – це котельня, що знаходиться  за адресою: вулиця Гулака-Артемовського, 20 (ДКП “Луцьктепло”).

У рішенні міськвиконкому була вимога: будівництво зовнішніх комунікацій у кварталі завершити до червня 1961 року, а будівництво квартальної котельні та роботи по благоустрою кварталу – до серпня 1961 року.

До речі, квартальна  котельня – перша будівля сучасної вулиці Гулака-Артемовського. На час будівництва котельні цієї вулиці ще не було.

Рішенням міськвиконкому від 26 червня 1961 року було затверджено акти прийому в експлуатацію 48-ми квартирних житлових будинків 5 та 7 кварталу 164-а вулиці Привокзальної (житлова площа кожного складала 1409 кв.м .). Тепер ці будинки на проспекті Грушевського мають номери відповідно 15 та 17.

 

 

Відповідно до рішення міськвиконкому від 3 листопада 1961 року частину кварталів 164  та 164а Привокзального району перейменували  на вулицю Гулака-Артемовського, а квартали 132 та 132-а Привокзального району – на вулицю Карпенка-Карого.

Є один досить цікавий момент у цьому перейменуванні. Ще у попередньому році міськвиконком своїм рішенням від 10 серпня 1960 року планував перейменувати ряд вулиць. Так, вулицю Листопадову у районі Теремно мали назвати вулицею Гулака-Артемовського. У додатку була інформація про осіб, на честь яких перейменовують вулиці. Зазначено, що Гулак-Артемовський – це український композитор. Але у документі вулицю Гулака-Артемовського згодом виправили на вулицю Народних дружинників.

Так ця вулиця зветься й тепер. Не судилося тоді й вулиці Овочевій у районі Красного стати вулицею Ленінградською. Вона отримала ім’я видатного російського педагога та письменника Костянтина Ушинського. Сучасна Привокзальна вулиця, вірогідно, створена 1962 року, спочатку носила ім’я Островського. Але, відповідно до рішення виконкому Луцької міської ради депутатів трудящих від 8 жовтня 1962 року цю вулицю перейменували на Ленінградську. Виявляється, у Луцьку тоді існували дві вулиці Островского.

Рішенням виконкому Луцької міської Ради депутатів від 25 листопада 1961 року надали земельну ділянку Луцькому пологовому будинку для розміщення нового корпусу по вулиці Привокзальній, квартал 164а. Хоча вже понад три тижні існувала новостворена вулиця Гулака-Артемовського, в документі використовують стару назву. Цього ж дня для Луцької КЕЧ району виділили земельну ділянку під будівництво двох 48-ми квартирних та одного 36-ти квартирного житлових будинків у кварталі 164а. Згодом, на вулиці Гулака-Артемовського будуватимуть житло переважно для військовослужбовців.

Розбудова кварталу та його архітектори

Рішенням міськвиконкому від 24 квітня 1961 року у 164 кварталі виділили під будівництво житлових будинків  площу 126754 кв. м. Їх мали побудувати протягом 1961-1962 років. Вірогідно, ця дільниця знаходилася від сучасної Волинської обласної лікарні до вулиці Привокзальної з непарного боку та від вулиці генерала Шухевича (тоді Кузнецова) до вокзалу.

З квітня 1961 року проектуванням Привокзального району займались відомі архітектори Василь Маловиця та Клавдія Юровська. Будинки з номерами 13 – 18 та 20 тодішньої Привокзальної ( отже, вірогідно це будинки сучасного проспекту Грушевського за номерами 16,22,23, 25-28), створені за проектами Маловиці та Юровської. Чотирьохповерхові 48-ми квартирні.

Василь Кузьмич Маловиця народився 28 жовтня 1930 року в селі Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області. В роки Великої Вітчизняної війни, після визволення с. Саксагань від фашистів, з 13-ти років працював в колгоспі,  отримав статус учасника ВВв за працю в тилу.

 

Василь Маловиця

 

У 1950-1956 роках навчався у Київському художньому інституті, після закінчення якого був направлений на роботу до Луцька. У 1956-1960 роках – старший архітектор з планування населених місць Волинського обласного відділу по справах будівництва і архітектури, з 1961 року головний інженер Волинської філії Діпроміста, з 1969 року – головний архітектор Волинської філії Діпроміста.

Василь Маловиця - автор та співавтор проектів навчально-реабілітаційного центру у м. Луцьку, кінотеатру «Зміна», дитячої спортивної школи, кінотеатру «Промінь», гімназії №4, Палацу учнівської молоді, приміщення історичного факультету СНУ імені Лесі Українки, десятків будинків у містах Волинської області.

Василь Маловиця проектував 33-й мікрорайон Луцька. Він був одним з авторів проекту найдовшої у світі будівлі, яка розташована на проспектах Соборності та Молоді і має форму бджолиних стільників. Довжина по осі — 3265 м, по 1 лінії — 1750 м. Будівля створювалася протягом 11 років, з 1969 по 1980 роки, має 88 під’їздів, які об’єднані в 38 адрес на двох вулицях. Населення цієї велетенської будівлі на початок 2015 року складало  9150 мешканців.

Василь Кузьмич Маловиця пішов з життя 18 лютого 2014 року.

Своїми вчителями Василь Маловиця вважав архітекторів Клавдію Юровську та Ігоря Рейтера.

Клавдія Львівна Юровська народилася 1926 року у Києві. Разом з чоловіком Ігорем Рейтером, пройшовши школу у київських проектних інститутах, вони приїхали до Луцька на постійну роботу. Подружжя стало авторами  проектів двох кутових будинків сучасного проспекту Волі :  одного з книгарнею, а другого – з кінотеатром «Хроніка»( тепер там бар «Квартал»). Ці будинки з’явилися 1959 року. Ігор Рейтер був головним інженером Волинської філії Діпроміста на початку 1960-х років. Юровська - автор багатьох великих   проектів, переважно в Україні та США. Її основні роботи: театри, школи та інші будівлі у  Києві, Хмельницькому, Луцьку та  Нью-Йорку.  Останні роки життя Клавдія Львівна мешкала у Ізраїлі.

23 квітня 1962 року відповідно до рішення міськвиконкому вулиця Привокзальна отримала нову назву – проспект “Правди “ на честь 50-річчя виходу першого номеру більшовицької газети – центрального органу КПРС.

Згадані вище чотирьохповерхові 48-ми квартирні будинки 164  кварталу сучасного проспекту Грушевського були введені в експлуатацію протягом 1962 року. Пізніше з’явилися  п’ятиповерхові будинки проспекту.

Визначні будівлі проспекту Грушевського

Між двома  чотирьохповерховими будинками, за номерами 19 та 23, знаходиться Волинська обласна клінічна лікарня.

Автором проекту цієї лікарні на 400 ліжок, введеної у експлуатацію 1964 року, став архітектор Василь Бабій, який приїхав до Луцька за направленням після закінчення Київського будівельного інституту.  Він відомий також проектом симетрично розміщених будинків-близнят з магазинами на перших поверхах, що знаходяться  з обох боків головного корпусу СНУ на проспекті Волі.

 

 

У середині 1960-х починається будівництво проспекту “Правди” ближче до вулиці Радянської (тепер ці дільниці тодішньої вулиці мають назви вулиці Винниченка та Стрілецька).

У липні 1967 року було здано в експлуатацію плавальний басейн. До появи кінотеатру “Промінь” це був перший будинок парного боку проспекту “Правди“.

У 1965 році архітектори Василь Маловиця та Ростислав Метельницкий, які намагалися втілювати сміливі ідеї архітектури періоду «хрущовської відлиги”, створили проект кінотеатру “Промінь“. Спочатку кінотеатр проектували на 1200 місць, пізніше проект спростили, зменшивши кількість місць до 1040.

Кінотеатр побудували у 1969–1970 роках на розвилці проспекту “Правди “ та вулиці Артема (тепер частина цієї вулиці носить назву проспект Василя Мойсея). У “Променя” були металевий декор фасадів та великі площини з віконного скла. Відповідно оновленого проекту, що зробив “Промінь” менш яскравим та індивідуальним, північний фасад кінотеатру, що виходив на проспект “Правди”, спростили , забравши декоративні елементи: оригінальної форми вікна та панно. Скульптор Віктор Шингур створив монументальний горельєф на космічну тематику над сходами у лівій частині приміщення на усю висоту першого та другого поверхів.

 

 

“Промінь” став найбільшим кінотеатром Луцька з двома залами для перегляду фільмів. Великий зал використовували для урочистих заходів, концертів тощо.

Автором проекту інтер’єру “Променя“ був відомий архітектор Ростислав Георгійович Метельницкий. Він народився 7 листопада 1929 року у місті Кам’янець-Подільський  (тепер Хмельницька область).  Закінчив  Київський художній інститут  у 1954 році. Автор проектів більш як 40 об’єктів, які відрізняються оригінальністю архітектурного задуму та високим професіоналізм. Також відомий як графік, виконав понад 700 графічних та акварельних робіт (1948—2000).

Почесний член Української академії архітектури (2004). Член Національної спілки архітекторів України  (1967, ініціював створення Волинської организації). Працював у Волинській філії проектного інституту «Діпромісто» (Луцьк , з перервою): керівник майстерні та головний архітектор (1961—1965), директор (1965—1971), головний архітектор (1971—1995). Також Ростислав Метельницкий проектував житлові будинки на вулиці Б. Хмельницького (1958—1959), впорядкування центральної площі міста (1959), Будинок мисливця (1964), архітектурну частину пам’ятника Лесі Українки (1967), будинок Голованя (1980), інтер’єри адміністративного будинку обкому та облвиконкому у Луцьку (1956), кінотеатру «Хроніка» (1959), кіноконцертного залу (1966).

Ростислав Метельницький став ініціатором та одним з авторів проекту Луцького історико-культурного заповідника.

Також, він – співавтор архітектурно-історичного нарису «Луцьк», автор книги «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька».   

 

Ростислав Метельницький

 

Помер Ростислав Георгійович Метельницкий  3 березня  2007 року у Луцьку.

Пізніше “Промінь” став називатися “Москвою”, згодом знову став “Променем “. Протягом  чотирьох років на місці кінотеатру велися роботи по створенню розважального центру, який відкрився на День незалежності України, 24 серпня 2017 року. Його назва також – “Промінь”.   Це єдине, що залишилося від старого кінотеатра. Головний архітектор цього проекту – Андрош Бідзіля. Архітектурний стиль розважального центру кардинально відрізняється від модернізму 1960-х.

Протягом 1970-1991 років велося активне будівництво проспекту “Правди”.

30 жовтня 1991 року виконавчий комітет Луцької міськради народних депутатів прийняв рішення про перейменування проспекту “Правди” – на проспект Президента  Грушевського, сусідньої вулиці  Ленінградської – на Привокзальну. Розпочався новий етап історії проспекту, у незалежній Україні. Але це вже інша історія…

Хочу висловити подяку за допомогу у написанні цієї статті доньці Василя Маловиці – Тетяні Дацишиній.

 


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Сергій ЄФІМОВ

Коментарі