Нестор Бурчак дев’ять років очолював Луцький педінститут, відомий сьогодні як Східноєвропейський національний університет (СНУ). Важко сказати, якою була б сучасна вища школа на Волині, якби свого часу за її розбудову не взявся Бурчак. Чим вирізнялась людина, чиє ім’я носить одна з центральних вуличок міста?

 

 Нестор Бурчак

 

«З вікна кабінету я часто бачила як натовп студентів вибігав з корпусу на внутрішній двір. А Нестор Володимирович стояв біля виходу і всіх пропускав. Худенького, невисокого зросту, здалеку його можна було сплутати зі студентом» - згадує викладачка кафедри фізичного виховання СНУ Марія Ковальчук.

«Він був вартий того, аби вулицю назвали його ім’ям» – говорить літня жінка, мешканка двоповерхового будинку, що знаходиться за адресою «Нестора Бурчака, 8».

На початку 60-х у ньому разом із сім’єю жив викладач політекономії Луцького педінституту, його майбутній ректор Нестор Бурчак. На 20-ті роковини смерті колишню вулицю Некрасова в Луцьку перейменували на його честь.

Нестор Бурчак народився на Львівщині 27 липня 1931 року в с. Струтин. Але саме на Волині, в Луцьку, йому судилось реалізувати себе як професійного педагога та успішного керівника. Після закінчення Львівського торгівельно-економічного інституту Нестора направили до Києва здобувати кваліфікацію викладача суспільних наук на курсах при Київському університеті ім. Т. Шевченка. У 23 роки він уже читав свої перші лекції з політекономії перед однолітками, а то й старшими за нього людьми, які пройшли війну і продовжили своє навчання у Луцькому педінституті. Молодого викладача студенти всіляко намагались випробувати, а то й зовсім загнати у глухий кут складними питаннями.

Якщо він не мав відповіді, то так і говорив: «Я цього не знаю. Я розберуся і вам розкажу». Бурчак міг просто пояснити складні наукові закони, чим і підкорював своїх студентів. «Він заходив до аудиторії, тримаючи у руках кілька папірців з начерками. Але під час лекції майже не заглядав до них. Семінари проходили у форматі жвавого спілкування між нами і викладачем. Він вчив нас, математиків, думати над проблемами, будувати логічні зв’язки» - розповідає студентка, а також колега Нестора Бурчака, колишній проректор Луцького педінституту Валентина Ілляшенко. Зі слів доньки Наталії Коцан її батько говорив: «Я йду на лекцію і навіть не знаю, що розповідатиму студентам. Спочатку подивлюсь їм в очі, вловлю їхній настрій, а тоді розпочинаю лекцію»

Таємниця дисертації Нестора Бурчака

Якою була економічна освіта в 60-х? Науковими першоджерелами для неї слугували роботи Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Дисципліну політекономію було розділено на дві частини – політекономію капіталізму і соціалізму. Фактично, перша частина ще піддавалась науковому обґрунтуванню, тоді як друга базувалась суто на ідеологічних засадах. У деяких статтях Бурчака в «Радянській Волині» йдеться про неминуче зубожіння робітничого класу за капіталізму, колонізацію світу міжнародними монополіями, диктатуру імперіалістичних верхів тощо.

Під промовистими заголовками «Імперіалізм – останній експлуататорський лад» або «Суть капіталістичної експлуатації» легкою іронією відгонить підзаголовок «На допомогу пропагандистам і слухачам шкіл основ марксизму-ленінзму». Водночас у статті «Господарський розрахунок і рентабельність» описані способи зниження собівартості продукції, підвищення ефективності використання оборотних коштів, збільшення фондовіддачі підприємства – усе те, чим сьогодні переймається ринкова економіка.

Облишимо радянську пресу й перейдемо до справжніх наукових досліджень. Що насправді хвилювало економіста Нестора Бурчака? На початку шістдесятих він працював над кандидатською дисертацією й вивчав «закриту» тему економіки колгоспів, пише у спогадах про свого викладача колишня викладачка кафедри алгебри і геометрії Клавдія Нечипоренко. Захист дисертації проходив за зачиненими дверима.

 

Автореферат кандидатської дисертації Бурчака 1964 - за скляною рамкою на стіні музею історії СНУ

Всього у доробку вченого 58 робіт

 

Висновки, вірогідно, стосувалися шляхів перебудови економіки, розвитку сільського господарства. «Здогадувалися, що вони [висновки] були суттєвими й обґрунтованими, але тодішній бюрократичний партійний та державний апарат до них не прислухався, тому дисертація знаходилась у закритому фонді» - згадує Нечипоренко. Колишній ректор Волинського державного університету Іван Олексеюк пояснює, що за радянських часів тема кожної дисертації проходила у виші через т.зв. перший (секретний) відділ. Потім цю тему мала затвердити комісія у Москві. Захист дисертацій закритого типу приймала предметна комісія в «центрах» – Києві або Москві. На титулці автореферату дисертації Бурчака зазначено Київ. За 10-20 років закриті дисертації оприлюднюють, говорить Олексеюк. Сьогодні наукова робота Бурчака знаходиться в музеї історії СНУ.

У вісімдесятих, очолюючи Луцький педінститут, Нестор Бурчак спрямував наукові пошуки в бік вивчення економічної та соціальної географії Волині. Він порушував питання раціонального використання природних ресурсів краю, інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в умовах меліорації (комплекс заходів із покращення стану земель – прим. ред.), вивчав структуру Волинського АПК та проблеми розвитку Львівсько-Волинського промислового комплексу.

Нестор і Леся

Коло інтересів Бурчака виходило далеко за межі економіки. Разом із Миколою Жулинським, тодішнім заступником директора інституту літератури АН УРСР, у 1985-му вони створили музей Лесі Українки в лабораторному корпусі №2. Це була кропітка і довга робота, що охоплювала пошук матеріалів про письменницю та контактів її родичів закордоном. Пізніше музей перетворився на науково-дослідний інститут Лесі Українки.

Свого часу Нестор Бурчак подружився з Іваном Драчем. Ректор не упускав нагоди запросити відомого письменника прочитати лекцію студентам. Бурчак чи не особисто заохочував талановитого викладача або студента долучитись до створеної з його ініціативи хорової капели «Лісова пісня». За його ректорства в інституті розквітла плеяда творчих колективів – хор «Розмай», капела бандуристів, ансамбль сопілкарів і танцювальний ансамбль «Кладочка». Майданчиком для студентських виступів став започаткований Бурчаком етнографічний фестиваль «Лесина Пісня».

Одного разу прихильність до творчості Лесі України обернулась для Бурчака викликом до відділку КДБ. Це сталося після того, як донечка Наталя у російськомовному дитячому садку розповіла під час свята вірш «Ой вишеньки-черешеньки». Знамените погруддя Лесі, за яким ідентифікують перший корпус СНУ, у свій час встановлювали неофіційно. «Один скульптор для чогось його зробив, але те погруддя не затвердили і вже збирались викинути, – говорить Наталя Коцан і додає: Мій батько домовився його таємно забрати. Аж після цього він умовив партійне керівництво залишити погруддя перед входом до інституту».

Як Луцький педінститут отримав Червоного прапора

З кінця сімдесятих виш потерпав від браку навчальних приміщень. Багато лекцій та семінарів проводилось у класах середньої школи. Ставши ректором, Нестор Бурчак зважився, певно, на найбільше будівництво у своєму житті – зведення восьмиповерхового лабораторного корпусу. Йому вдалось у час наростаючої економічної кризи обґрунтувати свій задум в Міносвіти і залучити державні кошти. Діти й колеги Бурчака одностайні: він постійно перебував на будмайданчику.

Для спорудження корпусу було необхідно чимало сильних рук, але робітників не вистачало. Тому пари з деяких дисциплін, зокрема, з фізкультури проходили у студентів безпосередньо на будівництві. А потім Бурчак домовлявся з викладачами, щоб ті не враховували студентам пропуски. З цього та інших «приводів» на ректора посипались анонімки різного змісту.

«Хтось написав скаргу, що він, начебто, за хабар купив мені автомобіль  - розповідає син Ігор Бурчак. – Я тоді дуже образився: батько наполягав на тому, щоб я продав авто, на яке самостійно заробив гроші в будзагоні у Сибіру». Тим часом студентів у Луцькому педінституті ставало все більше, і для них звели ще два гуртожитки - №4 і №5.

 

Лабораторний корпус. Фото з lueenu.weebly.com

 

За радянських часів між вузами усього СРСР відбувалось всесоюзне змагання за першість. Так у 1984-му році Луцький педінститут на ряду з Московським університетом ім. Ломоносова, Казанським  університетом ім. Лобачевського і Дагестанськом педінститутом одержав відзнаку Перехідного Червоного прапора. Вдруге вишу вручили Червоний стяг у 1989-му – за кілька місяців по смерті Нестора Бурчака.

Він жив за принципом «спочатку людям – потім собі». Валентина Ілляшенко розповідає, як одного разу випадково почула його діалог з гардеробницею. Бурчак запитував, чи вирішила жінка питання з ліками для своєї доньки. Ректор однаково був готовий допомогти що доценту кафедри, що прибиральниці корпусу. А головне, підтримував наукові ініціативи своїх колег. «Я приїхав до Луцька у 1984-му. Тоді тут не було навіть хімічного факультету. Але за сприяння Нестора Володимировича ми разом створили потужну хімічну школу на Волині» - говорить доктор хімічних наук Іван Олексеюк. Талановитих випускників вишу Бурчак заохочував вступати до аспірантури у Львові. В той же час до периферійного Луцького педінституту  переводились науковці з Києва та Москви.

Усю Волинь – на велосипеді

У 23 роки Нестор приїхав до Луцька разом із дружиною Ольгою.  Розпочавши професійний шлях асистентом кафедри, протягом наступних 35-ти років Бурчак створював себе як науковця, викладача і організатора. Постійний розвиток стосувався не лише самого Нестора, а й заразом охоплював усе, що його оточувало. Жага  відкриттів і бажання творити вповні реалізувались у стінах Луцького педінституту. Він не тямив себе без роботи, мало часу проводив з рідними. Однак це не завадило Нестерові бути разом з дітьми у ключові для них моменти. Зокрема, тяжко хворіючи, у 1988-му році він приїхав у Київ підтримати сина Ігоря під час захисту ним кандидатської дисертації. До слова, кожен у родині Бурчаків пов’язав своє життя з науковими дослідженнями.

 

 

«Його дружина цікаво читала політекономію. Це була сім’я інтелектуалів. Коли Ольга Григорівна виступала на зустрічі з поетом Ростиславом Братунем, було враження, що говорить не економіст, а філолог» - згадує колишній студент, нині – редактор відділу зв’язків з громадськістю СНУ Ігор Ольшевський.

Наталя Коцан, яка сьогодні очолюєкафедру міжнародних відносин і регіональних студій СНУ, з ранніх літ відчула як воно – народитись в сім’ї викладачів: «Коли мені було 3 роки, мама писала дисертацію і через це не мала часу зі мною погуляти. Я казала їй: «Я твою зитертацію порву». Тобто до науки залучилась з раннього дитинства. Ще говорити добре не вміла, а вже зитертацію рвала»

Попри завантаженість в університеті родина знаходила час для спільних поїздок за місто. Яким був Нестор Бурчак поза стінами інституту? Найбільше любив рибалити і збирати гриби. У вихідні він відновлював сили в тиші маневицьких лісів, поринав глибоко у думки на березі Стиру в урочищі Білі Береги. Влітку сім'я відпочивала у студентському таборі на Світязі. У перші роки перебування в Луцьку разом із дружиною вони об’їздили на велосипедах кожен закуток Волинської області. Пізніше захоплення краєм відобразилось у наукових роботах та методичних рекомендаціях:  «Изучение своей области на уроках географии», «Волынская область. Экономико-географическая характеристика», «Прошлое и настоящее Волыни». У 1988-му Бурчак брав участь у підготовці «Історії Волині з найдавніших часів».

 

Донька Наталя Коцан, завідувач кафедри міжнародних відносин і регіональних студій

Син Ігор Бурчак, професор кафедри інженерної та комп'ютерної графіки Луцького Національного Технічного Університету

 

За його привітною посмішкою і теплим поглядом, летючою ходою і впевненістю завжди ховалась низка складних життєвих випробувань. Його мати померла від злоякісної пухлини у 47 років. Батько страждав на розсіяний склероз. У віці 9-ти років під колесами автомобіля загинув перший син Богдан. Замість того, щоб обізлитись на весь світ, Нестор зберіг здатність цінувати людей, виявляти жаль до бездомного пса, якого підібрав колись на залізниці, розмовляти з деревами і співати до квітів. Онкологія наздогнала його на 57-му році життя. Перша операція пройшла успішно і він ще два роки вправно керував інститутом. Після другої – чи не щодня давав настанови колегам по вишу, які відвідували його в лікарні. 14 лютого 1989-го року в оселі Бурчаків зібрались найближчі друзі-викладачі з нагоди дня народження Валентини Ілляшенко. Він часто повторював: «Тримаймося вкупі, бо ми того варті». І не дотримався своїх слів. За півдоби, 15 лютого, назавжди закрив проникливі блакитні очі.

Він мріяв про велику їдальню та поліклініку для студентів. В останній рік життя Нестора Бурчака було закладено перші цеглини гуртожитка №6 та бібліотеки. У 1993-му Луцький педінститут нарешті став Волинським державним університетом, чого так прагнув Бурчак. Якось милуючись позолоченим верховіттям берізок Нестор сказав: «Може ж людина створити таку красу для насолоди іншим. Якби ж то всі залишили такий добрий слід на нашій грішній землі».

Йому це вдалось.

 

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.