§ Земський перепис литовсько-руського війська у Волинській землі 1528 року

Земський перепис литовсько-руського війська у Волинській землі 1528 року

Війна і військова організація були основним джерелом творення багатьох держав і загалом – розгортання цивілізаційних процесів. У кожну переломну епоху війна виступала головним каталізатором державотворення, а військова організація – взірцем державної. Осмислюючи події минулого, стає очевидним, як військові потреби структурують суспільство та визначають його організаційні моделі. Адміністративні ж практики постають такими, що випливають із військових потреб. Вони намагаються так пов’язати суспільство, аби воно було замкнене на військові потреби і завжди позначалось своїм відношенням до цих потреб. Таким чином, адміністративні практики постають джерелом реєстрації лише як продовження більш фундаментальних військових підвалин суспільно-ієрархічних організацій.

В історії Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (далі – ВКЛ), попри відому хронологію подій та, здавалося б, прозорі приписи правових актів і рішення сеймів, лишається туманним питання, а яким чином на початку Нового часу провідний прошарок лицарів-воїнів (бояр) почав перетворюватися на землевласників-господарників (зем’ян-шляхту) – спадкових власників земельних угідь та підданих селян.

Cеляни ХVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

Власне, таких господарників, що завзято торгують, вершать суд над підданими або судяться самі, ділять земельні угіддя, збирають та сплачують податки і навіть обирають депутатів на сеймики і сейми? Яким чином уміння і здатність воювати поступилися схильності господарювати, власне керувати та визискувати економічний інтерес, незважаючи на постійні військові загрози з боку амбітних сусідів-держав, які дедалі більше і більше потребували людських та промислових ресурсів?

Як усе починалося

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років, тобто до 1536 року. Невдовзі литовський уряд спробував скористатися мирним часом для організації оборони «на підставі визначеного і рівномірного обкладання військовою повинністю землевласників держави». З метою дізнатися, хто і як має служити, а також з метою правильного надходження грошових податків, що встановлювалися на сеймах, господар з панами-радою на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків: «На великомъ вальномъ соимѣ, рачилъ его милость (Сиґізмунд І) ухвалити и установити оборону земскую, подъ которымъ обычаемъ мають пано- ве рады, и княжата, и панята, и вся шляхта у Великомъ князьствѣ Литовскомъ къ службѣ земскои завжды поготову быти, и почотъ конеи зъ имѣнеи своихъ конно и зброино ставити».

Сиґізмунд І Старий на портреті Лукаса Кранаха Молодшого. Зображення з Вікіпедії

Відтак 1 травня після наради з панами-радою було винесено постанову про те, що пани-рада, княжата, панята і вся шляхта повинні з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ».

Дія цієї постанови поширювалася на 10 років (до 1538). Нас у першу чергу цікавитиме організація земського перепису як результат обліку маєтків, на підставі якого було упорядковано облік литовсько-руського війська. Чому це так важливо? Запитаймо, а чим був у першій третині ХVІ ст. перепис як реєстраційна акція у масштабах держави? Однозначно, це не була буденна акція. У концептуальній площині земський перепис можна розглядати як факт творення реєстраційної поверхні (термін Жиля Дельоза). В історичній ретроспективі перепис передусім являв собою ознаку Нового часу, пориваючи з традиціями середньовіччя. Йдеться не тільки про формування станового суспільства, а й про нові механізми влади, нові практики соціального управління.

Державний облік у Великому князівстві Литовському дослідники фіксують з кінця XV ст., а найдавнішим його зразком, на думку Г. Ловмяньського, є фрагмент опису Київської землі 1470 року.  Створення опису Київської землі було викликано ліквідацією Київського удільного князівства. А відповідна реєстраційна акція являла собою піонерський захід великокнязівського уряду з централізації держави в умовах, коли князівські володіння в межах ВКЛ ще мали певний політичний статус як залишки удільної системи. Тимчасові володіння великі князі литовські надавали «до волі і ласки» або пожиттєво – «до живота».

Озброєний селянин XVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

Перехід вислужених або успадкованих земель у спадкове отчинне володіння ще не було оформлено на законодавчому рівні, що обумовлювалося системою доменіальної (патримоніальної) державної влади. Сама можливість військового перепису на основі землеволодіння у 1528 році засвідчила певну стабілізацію власності як поступове закріплення вислуг за привілейованими землевласниками та подальше перетворення їх на отчини – спадкове землеволодіння. Не випадково саме з кінця ХV ст. у ВКЛ починає кристалізуватися крупне маґнатське землеволодіння князів і панів на правах отчин – «з повним правом і панством». Отже, земський перепис 1528 року у ВКЛ мав подвійне спрямування: обрахунок військової повинності та земельної власності.

Битва під Оршею  1514 року авторства невідомого художника з оточення Лукаса Кранаха Старшого

У цьому проявилася структура станового пізньосередньовічного суспільства, міцними родовими нитками прив’язаного до своєї територіальності – служби з землі. Верховний володар надавав землю за умов виконання військової служби, й тому земельна власність була тісно сполучена з військовою повинністю: «А хто бы кольвекъ зъ имѣнеи и зъ людеи своихъ службы земскоѣ водлѣ тоѣ уставы и ухвалы (21 січня 1529 року) нашое не служылъ, таковыи тратитъ имѣнье свое на насъ господаря».

Проведення земського перепису було масштабною акцією, яка охопила загалом більшість прошарків населення, власне господарських підданих – як привілейованих землевласників (духовних і світських – князів, панів і бояр-шляхту), так і тяглих підданих. Віктор Атаманенко розглядає військовий перепис литовсько-руського війська 1528 року в контексті зародження державного обліку та еволюції статистичних джерел, коли створювалися передумови масової документації (документна «революція») і коли можна констатувати початок упровадження різноманітної облікової документації. Не випадково перепис став справжньою історичною подією для ВКЛ, яка знайшла своє відображення у литовсько-руському літописанні.

У кількох літописах, власне, літописних редакціях: Рачинського, Ольшевському, Рум’янцевському  і Євреїновському фраза з незначними варіаціями: «Лѣта Божого нароженя 1528. Король Жикгимонт с королевою Боною прыехал до Литвы с Польщы напервей. Того же року всю землю Литовскую пописували». Перепис земських і господарських маєтків мав послужити підставою не тільки для обкладання військовою повинністю, але й для розкладки податку, який було встановлено на цьому сеймі для розрахунку зі «служебники» та викупу господарських замків і дворів. На тому ж Віленському сеймі 21 січня 1529 року господар з панами-радою підтвердив і остаточно роз’яснив нову уставу про «оборону земську»: земська ухвала від 21 січня 1529 року про організацію військової служби і про збір грошей на оплату служебним (військовим найманцям) і на викуп заставлених замків і волостей.

Процес перепису був неоднозначним

Писарями господарської канцелярії, які відповідали за перепис, були Михайло Богуш Боговитинович, земський підскарбій († листопад – грудень 1530), Сидір Василевич Копоть († травень 1531) та Іван Горностай (1558). Дослідник А. Груша припускає ймовірну участь І. Горностая у проведенні перепису 1528 року, зокрема на тій підставі, що за цей період серед документів Литовської Метрики не виявлено тих, які були засвідчені його підписом. Звідси ймовірне припущення, що І. Горностай був відправлений на Волинь для виконання перепису зем’ян Волинської землі участі І. Горностая у проведенні земського перепису Волинської землі поки що не виявлено. Так само лишається відкритим питання, з яких причин не було проведено (чи доведено до кінця) земський перепис Київської землі та двох повітів Східного Поділля – Вінницького та Брацлавського, які адміністративно «тягнули» до Волині. Великою мірою це пояснюється тими обставинами, що у ВКЛ українські землі, особливо Київщина, становлячи прикордонну територію, власне «землі українні», не могли у повній мірі контролюватися центральним урядом.

Луцький земський суддя XVI ст. пан Гаврило Васильович Бокій. Соболина шуба, крита оксамитом. Реконструкція Сергія Шаменкова

Головна роль з виконання адміністративних повноважень покладалася на регіональних урядників. На нашу думку, на відсутність перепису Київської землі вплинули військові дії, власне загроза від регулярних нападів татар, що вимагало постійної військової мобілізації. Умови підготовки і проведення перепису загалом реконструюються на підставі великокнязівської інструкції, писаної до жемайтійських тивунів викладом змісту: «...и писали есмо о томъ до старосты жомоитского, пана Станислава Станиславовича Яновича, абы...» листи-інструкції мали розсилатися у кожне староство, воєводство – до місцевих регіональних урядників, але у Литовській Метриці збереглася інструкція лише для Жемайтійської землі. Старості надавалося право керувати діями тивунів: «абы его милость (староста) вамъ всимъ, тивуномъ нашимъ, росказалъ...».

Татари ведуть ясир. Гравюра з угорської хроніки ХV століття

Староста з числа місцевих зем’ян мав обрати по два зем’янини у тивунстві (як можна здогадатися, в інших землях ВКЛ – у повіті, держанні), до яких мав приставити свого дяка-писаря: «...и обралъ у кождомъ тивунстве по два земянины годных веры, и до вас, и тых земянъ прыставил дяка свого» двох місцевих зем’ян і старостинського дяка-писаря.

Перепису підлягали як військовозобов’язані землевласники: («И казал всих бояр наших шляхту, дѣлных братью и нѣдѣлных, и их имѣнья и люди служъбами, колько в которои службе дымов, ..., пописати» підданих – церковні, міщанські і селянські («...тежъ люди плебанъские, и мѣщанские имѣнья земские, фолварки отъчызныи и выслужоныи, и купленыи, и колко в которого чоловека сох воловых и конѣи, и маетность всю кожьдого чоловѣка пописати» проводили самі власники і потім уже під присягою свої списки димів і служб тощо вручали комісії з двох зем’ян і старостинського дяка: «А земянин кожъдыи и мѣщанинъ, пописавъши имѣнья свои и люди, и сохи ихъ, маютъ перед вами, тивуны нашими, и перед тыми двема земянины нашими обраными и дьяком пана старостинымъ прысягу вдѣлати на томъ, ижъ вѣрне а справедливе все пописали, а ничого не втаили от нас» (священики- землевласники мали складати присягу перед своїми церковними ієрархами). Два зем’янини і старостинський дяк, у свою чергу, зібравши по маєтках реєстри, мали звезти їх до старости і присягнути перед ним щодо правдивості реєстрі.

"Погоня" – герб Великого князівства Литовського

Для перепису селян (тяглих господарських підданих), які підлягали обкладанню серѣбщиною, і прошарку напівпривілейованих бояр (путні слуги, поседні бояри в Жемайтійській землі) було розіслано спеціальних переписувачів з центру, яких мали утримувати самі переписувані та ще й оплачувати їхню роботу («пишче» – один гріш). Ми не випадково навели дуже детальний аналіз інструкції, адже у ній, на нашу думку, реєстраційна акція постає як публічно-правова процедура, що визначається застосуванням присяги та свідків (два обраних зем’янини при писарі-дяку).

Ми бачимо, як великокнязівське розпорядження визначає соціальну поведінку підданих – утверджує статус підданих через певну процедуру та ієрархію. Процедура визначається згори, від імені верховної влади, і наріжним каменем її реалізації стає визнання військової повинності перед верховним володарем і присяги на вірність, тобто певний акт свідомості, в якій закріплюється визначений алгоритм поведінки. Адже верховна влада ще не мала на той час потужного бюрократичного апарату для здійснення відповідних операцій привласнення. Інструкція впроваджує алгоритм – створює ролі і визначає схему поведінки, коли підданий звітується за своїх підданих перед верховним володарем. І реєстраційна акція відбувається завдяки силам самоорганізації місцевих землевласників.

Таким чином, великокнязівська інструкція демонструє, як влада через публічність впроваджує механізм соціальної залежності та ієрархії на підставі військового обов’язку та господарської спроможності. Разом з тим, реєстраційна акція перекодовувала й самі підвалини публічності, пов’язуючи присягу, власне клятву, з власністю, володінням і службою, утверджуючи в свідомості непорушний зв’язок між клятвою і власністю як обов’язок служби верховному володарю.

Очікування й результати

Перепис був закінчений до кінця 1528 року, після чого до господаря з регіонів були принесені реєстри з фіксацією служб (податкових господарських одиниць – селянських господарств) по маєтках, власне з позначенням, хто і як має служити і яких виставляти воїнів. У більш віддалених регіонах ВКЛ і розлогіших володіннях акція мала тривати довший час. Листи з наказом проводити перепис, очевидно, мали надсилатися у кожний повіт. До нас дійшов лише лист, адресований у Жемайтійську землю. Згідно з листом до жемайтійських тивунів початок перепису припадав на 29 вересня 1528 року, а закінчено його було у жовтні, а саме, 11 жовтня 1528 року. В основі проведення перепису лежала практика реєстрації маєтків, яку проводили її власники: господарські намісники (в доменіальних володіннях великого князя) або привілейовані землевласники (князі, пани, бояри-шляхта у власних і вислужених маєтках). Цей спосіб проведення реєстрації маєтків символічно припав не тільки на початок ХVІ ст., а й на початок правління Сиґізмунда І (1507).

Герб "Погоня". Зображення із гербівника "Stemmata Polonica" середини XVI століття

Згідно з постановою (уставою) Віленського сейму від 2 лютого 1507 року князі, пани, зем’яни, бояри, панські вдови були зобов’язані переписати своїх людей у маєтках і під присягою надати реєстри до великокняжої адміністрації: «Панове рада, княжата, земяне, вдовы и вся шляхта маютъ въ ыменьяхъ своихъ люди вси переписати и подъ прысягою господарю его милости тыи списки дати. Его милость господаръ с тыхъ списковъ маетъ порозумети, какъ будетъ хто его милости зъ ымѣнья своего служити» . Пафос і задум реєстрації – контроль і облік від імені господаря, як «служити подле списков тыхъ, на которых будутъ люди всихъ его милости подданыхъ пописаны» серед перших реєстраційних акцій не можна не згадати переписи великокнязівських дворів та реєстр дворян, створений не пізніше 1512 року, який можна розглядати як зразок державної реєстрації. Слід наголосити на тісному зв’язку земського перепису 1528 року з ухвалою про відбування військової служби від 21 січня 1529 року. Ухвала запроваджувала податок: «платъ на всихъ подданыхъ великого князьства, (...), для заплаты служебнымъ и для выкупленья замковъ и дворов его милости».

Ухвала визначала детальний спосіб збирання податку, і, що цікаво, за основу оподаткування бралися маєткові реєстри земського перепису. Отже, ці реєстри, які власники маєтків складали самі, засвідчували власною печаткою і під присягою здавали дякам-комісарам, ставали підставою для збирання податку. Таким чином було вирішено питання про оборону у ВКЛ. Тексти офіційних документів підтверджуються і наративними пам’ятками, зокрема незрівнянними описами австрійського дипломата Сиґізмунда Герберштейна, який відвідував Литву і Московію у 1517 і 1526 років. Зокрема про військову службу литовсько-руських панів читаємо таке: «А магнати, які зобов’язані посилати за свій рахунок на війну певну кількість вояків, відкупляються у начальника грошима і лишаються вдома; і це зовсім не вважається безчестям, так що ті, які головують у війську, наказують прилюдно оголошувати на сеймах і в таборі, що у разі як хто забажає відкупитися готівкою, то може звільнитися (від служби) і повернутися додому».

Волинський контекст

Проведення такої масштабної акції відображало особливості місцевого суспільного ритму князів, панів і бояр-шляхти (зем’ян), власне соціальну структуру кожної окремої землі у ВКЛ як певної адміністративної одиниці. Слід враховувати й те, що на перебіг акції впливали також і географічні чинники (віддаленість Волинської та Київської земель – землі українні). Такими звичаєвими рисами суспільного життя привілейованих землевласників були регіональні земські сейми, проведення яких до середини ХVІ ст. засвідчено у більшості земель ВКЛ – Волинській, Полоцькій, Вітебській, Жемайтійській. Як соціальне явище, сейм був зібранням привілейованих землевласників конкретної землі, основним призначенням якого було виконання земських повинностей та судочинство згідно з місцевим правом і уставним листом (обласним привілеєм).

На думку польського історика Оскара Галецького, волинські сейми були «продовженням з’їздів ради Свидригайла, більше того – найважливішим пережитком з часів тимчасової відрубності Волині під його правлінням». На Волині реєстраційна акція відбувалася таким чином: писар-дяк луцького старости разом з призначеними зем’янами приймали маєткові реєстри від князів, панів і зем’ян на сеймі Волинської землі.

Великий князь литовський Свидриґайло

На нашу думку, на цей сейм волинські землевласники з’їжджалися, маючи при собі реєстри своїх маєтків, аби під присягою вручити їх обраній комісії під відповідальність старости, який мав доправити їх у Вільно. На нашу думку, об’їхати всю Волинь одна комісія не змогла б у короткий строк або слід припустити наявність кількох, як мінімум трьох, комісій. І навпаки, приїзд волинських землевласників на волинський сейм до Луцька одразу вирішував питання щодо швидкості проведення реєстраційної акції.

Точно відомо, що у 1528 році такий сейм на Волині проводився – згідно з листом Сиґізмунда І від 14 грудня 1527 року до волинських урядників з наказом вирішити судову справу на сеймі у Луцьку між маршалком Волинської землі кн. А. А. Сангушковичем та зем’янами Грицьком, Солтаном і Богданом Ставецькими. Ревізію українських замків 1545 р., проведену за наказом Сиґізмунда ІІ Августа, волиняни іменували сеймом. Ця ревізія за своєю суттю також була реєстраційною акцією, виступаючи черговим важелем в управлінні далекими провінціями.

Сиґізмунд ІІ Август. Портрет невідомого художника

У 1545 році волинські князі, пани і зем’яни мали з’їхатися до повітового замку та пред’явити свої привілеї на маєтки й мита, а ревізори мали перевірити обороноздатність господарських замків (Володимир, Луцьк, Кременець, Вінниця, Брацлав, Житомир) та виконання повинностей з утримування цих оборонних споруд місцевими землевласниками. Волиняни зібралися у «месте столичному» Луцьку, де зберігався уставний лист Волинській землі (обласний привілей). Основний сенс такого регіонального сейму – виконання земських повинностей, тобто виконання рішень верховної влади (великого князя литовського). Отже, в даному випадку сейм – це організаційна форма проведення ревізії, власне реєстраційної акції, суттю якої і була ревізія.

Луцький замок ХVI століття. Художня реконструкція Олександра Дишка

На нашу думку, певне уявлення про те, як проводився земський перепис 1528 року, може дати саме ревізія 1545 року, хід якої детально описано ревізорами, власне дяком господарської канцелярії Львом Потієвичем Тишковичем. Звичайно, сліпо переносити хід виконання ревізії 1545 на проведення земського перепису 1528 не варто. Однак і хід проведення перепису Жемайтійської землі так само не може бути ідеальним прикладом для інших земель ВКЛ, зокрема Волині, хоча б з огляду на її віддаленість та відмінну соціальну структуру. На нашу думку, деякі моменти проведення ревізії українських замків 1545 року можуть виявитися тотожними з ходом земського перепису 1528 р. саме на Волині.

Зокрема, як аргумент можна навести факт, коли луцький городничий Петро Загоровський пред’явив ревізорам «реистры старыи», що фіксували закріплення маєтків волинських землевласників загороднями (дерев’яними клітями) Луцького замку. Очевидно, що такі реєстри мали складатися на попередніх сеймах Волинської землі за участі князів, панів і зем’ян. Отже, сам факт з’їзду землевласників для реєстрації своїх маєтків, у даному випадку для фіксації замкових повинностей з облаштування городень, вказує на усталену реєстраційну практику при виконанні земських повинностей.

Ухвала «оборони земської» була прийнята на Віленському сеймі 21 січня 1529 р., отже, цей час також можна вважати певним рубежем готовності земського перепису як державного обліку землеволодінь. Цей доленосний для історії ВКЛ сейм, на якому було прийнято Перший Литов- ський Статут, розпочався наприкінці 1528 року і тривав ще у січні–лютому 1529 року. Саме на цей період (січень–лютий 1529 ), за твердженням Артураса Дубоніса, припадає зведення перепису литовсько-руського війська. Дата початку сейму, а отже, і приїзду на нього луцького старости, може стати певним рубежем на позначення ступеня (не)готовності реєстрів перепису Волинської землі. Їхню появу у господарській канцелярії можна умовно датувати січнем–лютим 1529 року. На жаль, точну дату початку сейму (у ВКЛ Сиґізмунд І перебував з травня 1528 року по листопад 1529 року не дозволяють встановити з точністю до дня (дата може бути уточнена у ході подальших досліджень книг Литовської Метрики).

Озброєні селяни ХVI віку. Реконструкція Сергія Шаменкова

Виходячи з аналізованого судового листа, стає очевидно, що луцький староста, будучи відповідальним за проведення земського перепису на Волині, прибув на Віленський вальний сейм, не маючи з собою реєстрів Волинської землі. На жаль, неможливо точно з’ясувати, коли у Вільно прибув луцький староста – хіба що здогадно – на момент початку Віленського сейму у листопаді–грудні 1528 року, коли сільськогосподарські роботи були закінчені та дороги стали доступними для проїзду. Це не значить, що він не виконав наказ Сиґізмунда І – виконав, але із запізненням.

 

Очевидно, що на момент його виїзду до Вільна маєткові реєстри волинських землевласників ще не були повністю готові, й тому їх привезли старостинські слуги пізніше, ймовірно, у січні–лютому 1529 року. На жаль, на підставі спору судових сторін (луцького старости кн. Ф. М. Чорторийського і кн. Дубровицького) навряд чи можна з’ясувати дійсну роль луцького старости у проведенні перепису на Волині. Дана унікальна згадка його ролі у здійсненні перепису виступає лише як аргумент виправдання на суді. Цікаво, що великий князь відкинув цей аргумент. Проте Сиґізмунд І лише заперечив сам факт того, що луцький староста особисто привіз реєстри, які були доставлені пізніше.

Прикінцеві зауваги про найважливіше

При розгляді фактів проведення реєстраційних акцій з боку великокняжого уряду впадає в око, що вони виконувалися не тільки з прямою метою зібрати інформацію щодо ресурсів військової мобілізації у ВКЛ. Хід проведення реєстрації стає фактом виконання земської повинності, коли кожний зобов’язаний до військової служби підданий великого князя повинен був пред’явити свою мобілізаційну спроможність, причому у двох площинах – як податкову одиницю (перелік димів і служб) і як власний військовий ресурс (чисельність озброєних вояків).

Відбувалась фіксація земельних володінь як військової сили, відтак земля все більше перетворювалась у ресурс війни. Виконання земського перепису (реєстрація під присягою), по суті, створювало новий формат публічності на умовах ієрархічного розшарування: землеволодіння і військова служба набували ще більш відмінних соціальних конотацій. Йдеться не тільки про проведення демаркаційних ліній у соціумі – соціальне розшарування. Реєстраційна акція ставала тією подією, яка творила станово-територіальне суспільство у ВКЛ на порозі Нового часу, створюючи соціально-ієрархічне замкнене коло на умовах володіння землею, що випливало з присяги на вірність верховному володарю, а відтак визначало військовий обов’язок.

За матеріалами статті Володимира Поліщука «Особливості проведення земського перепису литовсько-руського війська у Волинській землі 1528 року» // Український археографічний щорічник. – Вип. 16/17. – 19/20. – С. 151 – 164.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі