Придивіться до цієї статистичної таблиці зміни національного складу населення Луцька.

Вона безпристрасно свідчить про дві етнічні катастрофи, дві зміни вектору розвитку міста на європейський, та появу нового моноетнічного фактору.

 

До цієї таблиці читач буде повертатися не раз.

Суть міста

Місто – виробник цивілізації.

На заході Європи міста ставали центрами ремесел, культури, науки, торгівлі. В Росії ж міське населення зростало повільно, а самі міста мали не скільки торгове, скільки військове значення. Фортеця або острог на рубежі держави для захисту від кочівників – ось навіщо будувалося місто у Росії. Для військового гарнізону та проживання чиновництва, що збирає податки, а не для торгівлі та вже тим більш науки.

Розвиток міст у Росії мав спотворений характер.

Країна знаходилася у замкненому колі – низькі врожаї внаслідок постійної кліматичної катастрофи та неврожайних земель робили пропозицію додаткового продукту надто малим, а невелика кількість «нахлібників», що споживали цей продукт у свою чергу являли собою надто вузький ринок, щоб стимулювати селян на застосування новітніх агротехнологій. Селянин не мав грошей і не стимулював  розвиток міського ремісництва, змушений вести натуральне господарство. Таким чином злиденність споживача оберталася злиденністю виробника.

У середньовічній Європі, до якої належав і Луцьк, ріст міст стимулював підвищення врожайності, змушував селян застосовувати нові агротехнології, а зростання врожайності у свою чергу давало додатковий продукт, з допомогою якого могло прогодуватися все більше не селян, що ще сильніше стимулювало зростання міст, тобто розвиток ринку та науки. Утворювалася позитивний зворотній зв’язок, що викликав вибухове зростання міст у Європі, тобто вибухове зростання цивілізації.

Тісні торгові зв’язки породили багаточисельний клас людей, які не належали ні до жреців, ні до воїнів, ні до селян – людей, які розбагатілі на торгівлі. Вони не влада, не спадкова аристократія, але вони мають силу грошей, яка потребує і політичної сили і політичного впливу. Все більш складне суспільство породжує все більш складні механізми взаємодії – з’являється Магдебурзьке право і Ганзейська унія. Нарешті з’являється клас людей, які не мають ні землі ні товарів, але живуть виключно головою - адвокати, журналісти, письменники, інженери...Їм також потрібно своє представництво у владі для захисту власних економічних інтересів.

Але європейський шлях Луцька був припинений з 1795 року після третього розділу Польщі. Луцьк став глибоко провінційним містом Російської імперії, центром збору податків та мешкання адміністрації Луцького повіту.

Характерна особливість історичного процесу у Росії полягає у тому, що на відміну від Заходу, де влада, ідеологія та власність виявилися розділеними, вони зрослися у єдиний потворний наріст.

Внаслідок тотальної русифікації уніатська церква була ліквідована шляхом приєднання до православної, католицькі освітні заклади та монастирі позбавлені фінансування і згодом припинили існування.

На місто опустився густий туман культурного та економічного занепаду.

Протягом останніх 222 років Луцьк мав дві катастрофічні зміни європейського вектора розвитку (1795 та 1944), три культурологічні катастрофи (1795, 1939, 1991) та зникнення двох потужних етнічних складових етногенетичного процесу – польської та єврейської спільноти.

Євреї

Окремо слід сказати про єврейський етнос, громада якого перебувала у Луцьку з 14 сторіччя.

В умовах розсіювання по Азії та Європі, єврейські колонії по всіх країнах воліли селитися у містах – цілком природне прагнення відокремити себе від чужої природи. Однак в результаті вони не змогли встановити з ландшафтом країни мешкання прямий зв’язок та зайняти певну екологічну нішу, тобто утворення симбіозу з автохтонним населенням ставало у принципі неможливим. Етнос, що засвоїв урбаністичний ландшафт став незалежним від природних ландшафтів.

Образ життя євреїв у «шетлах» (окремих районах міста), який пильно регламентувався іудейською релігійною громадою, закривав шлях до метисізації та асиміляції з місцевим населенням.

Практично весь час перебування у Луцьку євреї жили замкнуто і практично не змішувалися з навоклишнім населенням. В умовах середньовічного Луцька вони були складовою часткою «соціального організму» поряд з вірменами, караїмами, поляками та українцями. У часи царської Росії завдяки своїй традиційній ізоляції та включенні Волинської губернії у смугу осілості, євреїська громада Луцька не тільки збереглася, але й у кінці 19 сторіччя стала домінуючою за чисельністю етнічною групою у місті.

В 1765 році у Луцьку проживало 1012 євреїв, в 1847 р. — 5010 (60% від всього населення), в 1897 р. — 9468 (60%), в 1913 році 89% з 24 398 лучан. В 1921 р. єврейське населення Луцька складало 14 800 осіб (70% від всього населення), в 1931 р. — 17 366 (48,5%), в 1939 р. — 19 тис. (46%).

Луцьк був центром рабинської вченості та мав  багаточисельні релігійні школи. Серед його рабинів 17-18 ст. Відомі   Моше бен Іехуда ха-Кохен, Я. Шор, И. Гальперин (Іоэль Великий), Э. Гецель (помер в 1715 г.).

В 1910 р. в місті діяло 20 синагог і молитовних будинків, кілька чоловічих та жіночих єврейських училищ, єврейське літературне товариство. В 1914 році видавався щомісячний історико-літературний журнал «Сабах», а в 1917 році виникла перша єврейська гімназія. До речі, у єврейському середовищі Західних України та Білорусі Луцьк називали "старовинне єврейське місто Лойцк.

У роки Другої Світової війни у Луцьку було знищено майже все єврейське населення.

З 1944 по 1946 рок разом з поляками в Польщу репатріювали і євреїв як колишніх польських громадян.

На 1959 рік у Луцьку мешкало 770 євреїв (1,4%). Але вони вже не були ізольованою релігійною громадою, а просто атомами суспільства – радянськими громадянами. На 1979 рік чисельність залишалася аналогічною, а у період 1980-2000 роки єврейське населення міста емігрувало. Згідно Всеукраїнського перепису населення в 2001 році євреї у Луцьку практично не зафіксовані.

В наш час у Луцьку існують дві невеликі релігійні громади  - ортодоксальна іудейська громада  «Хаббад-Любавич»  та Волинська громада прогресивного іудаїзму. 

Поляки

З кінця 14 століття моноетнічний склад Луцька порушився, настав період литовського завоювання та польської культурної та релігійної експансії. Наприкінці її, у 90-х роках 18 століття поляки становили саму чисельну національну групу в місті, у якому діяли духовні ордени бернардинців, бригідок, василіан, домініканців, єзуїтів, кармелітів та тринітаріів, за що Луцьк інколи іменували «маленьким Римом Сходу». Але з третім розділом Польщі, внаслідок тотальної русифікації уніатська церква була ліквідована шляхом приєднання до православної, католицькі освітні заклади та монастирі позбавлені фінансування і згодом припинили існування.

Друга хвиля польської експансії (1919 – 1939 роки) різко змінила етнічний склад Луцька.

Прибуття у 20-30 роках до Луцька адміністративних чиновників, військових та спеціалістів з родинами проводилося у рамках внутрішньої політики уряду Речі Посполитої на східних землях.

Місто було забудовано будівлями у стилі конструктивізму - банками, закладами культури та житловими. Прокладалися мережі каналізації та водопостачання, вулиці покривалися бруківкою. З’явилися медичні та спортивні заклади. На Луцьк обрушився вал польської культури – театральні вистави, кінофільми, моди.

На фоні тотальної полонізації освіти жевріли лише поодинокі заклади з українською мовою викладання.

Захоплення Західної України СРСР почалося з депортацій поляків вглиб Радянського Союзу. До літа 1941 року пройшло три хвилі, вивозилися офіцери польської армії, які не попали у полон у вересні 1939 року (ці майже всі загинули), колишні жандарми та поліціянти, чини адміністративного апарату, бізнесмени та промисловці, а також ті, на яких падало звинувачення в участі у антирадянських організаціях.

Депортація, хоча вона називалася репатріацією продовжилася з 1944 по 1946 рік. По угоді між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення від 9.09.1944 р. відбулося масове переселення польського та єврейського населення на нові західні території Польщі (так звані «повернуті землі»).

У результаті на 1959 рік у Луцьку нараховувалося не більш 500 поляків.

Росіяни

З часів третього розділу Польщі у місто прибула нова національна група – росіяни. Це були представники адміністративно-чиновницького апарату та військові, а згодом  і спеціалісти - залізничники, працівники технічних засобів зв’язку, вчителя гімназій. В узагальненні це була типова колоніальна адміністрація.

Оскільки для царського уряду української мови не існувало (до уваги інколи бралося існування «украинского наречия»), тотальна русифікація продовжувалася аж до 1917 року.

Схожий процес відбувався і після 1944 року, але його особливістю було переселення спеціалістів з східних областей України, у повній мірі «інтегрованих» у процес будівництва соціалізму з 1917 року.

З половини 50-х років основним джерелом зростання кількості росіян у Луцьку стали військовослужбовці військово-повітряних та ракетних військ, а також службовці МВС та КГБ.

Але створення потужної російської етнічної громади, як у свій час польської та єврейської, не відбулося. Офіцери не мали відповідного знання російської культури, будучи з молодості відірваними від свого етнічного середовища.

У наш час, з ліквідацією військових частин міністерства оборони СРСР, як місця концентрації росіян, характерною ознакою є байдужість та необізнаність переважної більшості луцьких росіян до питань російської національної культури.

Українці

З середини 20 сторіччя історична спіраль розвитку, як за часів Галицько-Волинського князівства, повернула Луцьк до панування моноетнічного автохтонного населення – волинян, яке збільшувалося за рахунок міграції сільських мешканців до обласного центру.

Хоча сільська ідеологія та мораль деякий час продовжує бути архетипічною основою більшості новоявлених лучан, подальший хід соціальної еволюції міста призводить і до ускладнення родів діяльності. У місті, навіть античному, вже сотні професій. Розділ праці розділює ментально, тому людську багатокольоровість сучасного міста неможливо накрити однією ідеологічною сіткою.

Це і називається розпадом моралі, точніше її диверсифікацією. Якісь загальні, древні опори зберігаються (сексуальність, любов до дітей, емпатичність), але все наносне – у вигляді звичаїв, соціальних звичок, релігійних догматів, пустих табу, суспільних упереджень – інтенсивно розчинюється у міському середовищі.

І у наш час історичні обставини склалися таким чином, що на багато років наперед Луцьк має вектор розвитку європейської спрямованості у власному українському етнічному середовищі.

Унікальне поєднання цих факторів плюс революція інформаційних технологій обіцяє появлення культурного пласту з новими якостями та формами, уявити які можливо лише у непевних обрисах.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.