§ Німецькі колоністи під Луцьком: як процвітала Гнідава

Німецькі колоністи під Луцьком: як процвітала Гнідава Фото: колаж Олександра Котиса
  1. Стаття відноситься до:

Історія волинських німців напрочуд цікава і малознана. Специфічність не стільки в тому, що історичних джерел небагато, як у тому, що значна кількість із них недоступна для багатьох через мовний бар’єр.

Німці на Волині жили здавна, але не системно. Те, про що зазвичай ідеться під цим поняттям, означає колонізацію регіону в модерний період історії, у ХІХ столітті. Тоді поява численних поселень призвела до масового явища «колонізації» і включила німецький елемент мозаїки до культурного розмаїття Волині. Гнідавська колонія – одна з найближчих до Луцька.

 

Німецькі колоністи Гнідави. Колаж Олександра Котиса

 

Поява німців на Гнідаві

Є відома легенда – німці з чехами масово прибули в Російську імперію (в тому значенні і на Волинь) у ХІХ столітті на запрошення російського уряду для підняття рівня сільського господарства. Скільки в цьому правди?

На Волині німці стали з’являтися ще на початку минулого тисячоліття – в часи Київської Русі. А згодом стали жити тут постійно переважно у містах. Зазвичай це були купці і ремісники. Цьому сприяли контакти руської політичної верхівки з німецькими землями. Поява магдебурзького права у Галицько-Волинській державі пов’язана насамперед з німцями.

Як пише дослідник Михайло Костюк у праці «Німецькі колонії на Волині», у ХІХ столітті першими на Волинь прибули представники цікавого протестантського напрямку – меноніти. Вони втікали з німецьких земель від переслідувань. Вагомішим чинником німецької колонізації стали активні дії поміщиків (тобто шляхти, чи дворян), які прагнули густіше заселити свої землі, щоб можна було збирати більше податків.

Третім чинником були законодавчо створені Петербургом спрощені умови для переселенців, у тому числі відміна кріпацтва. Певний час поселенці були звільнені від податків та мали ряд інших привілеїв. Звичайно все це за умови, що були якісь причини, чому вдома німцям жилося погано і вони шукали, куди б поїхати.

З кожним новим десятиліттям темпи переселень збільшувалися. Прибували з Прусії, Сілезії, Швабії, Галичини, Царства Польського. За переписом населення 1897 року, кількість німців на Волині сягала 171 тисячі осіб. В пізніші часи це число доросло до 210 тисяч.


Як у всякому процесі трудової аграрної імміграції, найбільшу його частину складало збідніле й безземельне німецьке селянство, частково ремісники та робітники промислових підприємств. Часто вони йшли пішки, без коней і худоби, нерідко й без грошей, тягнучи за собою візки з нехитрим домашнім скарбом і зерном, необхідним для посіву. Дуже рідко зустрічались такі, що мали значну суму фінансів, яка б дозволяла відразу купити землю. Переважна більшість орендувала її, а лише згодом, зміцнивши своє матеріальне становище, викупляла й ставала землевласниками.

– пише Михайло Костюк.


Найбільші німецькі колонії на Волині, elke-rehder.de

 

Вже на кінець століття частка німців у Волинській губернії становила до 6% населення. Найбільшою ж вона була у Луцькому повіті – 12%. Тобто кожен восьмий був німцем. У губернії вони заснували 800-900 колоній. І серед них знайшлася прилуцька Гнідава.

Саме село існувало вже давно. Ряд історичних джерел вказують на XVI століття як першу згадку. Тоді село начебто належало Міхалу Хрінницькому. В пізніші часи воно не один раз переходило до іншого власника. «Словник географічний Королівства польського» 1900 року подає цілий ряд шляхетських прізвищ протягом XVI-XIX століть, які володіли Гнідавою. У словнику Олександра Цинкаловського зазначено, що після 1628 року село становило окреме староство, що свідчить про його більшу роль, ніж просто села. Воно також побіжно потрапило у звіт військового кореспондента про похід Наполеона на Російську імперію, поміщений в «Мюнхенській політичній газеті» 1812 року.

У будь-якому разі ці факти не пов’язають Гнідаву з німцями. Це сталося аж у ХІХ столітті. У 1831 році (або в 1860-х, точно невідомо) біля села німці заснували поселення. Сюди вони прибули із Галичини, куди спершу приїхали із Пфальца, історичного регіону на південному заході сучасної Німеччини. Це одне з основних виноробних місць Німеччини, де пролягає відомий Німецький винний шлях, який переходить у Винну дорогу Ельзасу. Географічно це просто природні смуги для доброго вирощування винограду, але нині з них зробили також популярні туристичні маршрути.

Серед знаних вихідців Пфальцу Йоган Гайнріх Гайнц (Хейнц), батько засновника відомої компанії Heinz (пригадуєте рекламу кетчупів Heinz на наших екранах у 1990-х?). А ще – Фрідріх Трамп, дідусь нинішнього президента США Дональда Трампа. Фрідріх виїхав до Нью-Йорка у 1885 році і став успішним бізнесменом у готельно-ресторанній справі. Ще одна з пфальцівських цікавинок: у місті Шпаєр знаходиться найбільший у світі збережений собор у романському стилі, занесений до світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Його почали будувати в далекому 1030 році.

За іншою версією, яку подають автори генеалогічного проекту Begegnung mit Wolhynien (Зустріч з Волинню), німецьку колонію на Гнідаві заснували німці з кашубського регіону в Польщі. А вже потім туди стали приїжджати вихідці з Пфальца. В деяких джерелах гнідавська колонія фігурує як швабська (Швабія – історичний регіон поряд із Пфальцом).

Земля біля Гнідави належала якомусь німецькому генералові з Риги. Він великодушно запропонував її поселенцям за невеликою ціною. Спочатку орендна плата становила 5 копійок за десятину, потім зросла до 1рубля, а відтак – до 3 рублів.

Прізвища перших поселенців – Вайнхаймер, Додер, Кьоніґ, Штраус, Еттінґер, Губер, Шнайдер, Зонтаґ, Крістоффель, Рау, Янц, Гарґесхаймер та інші. У Луцьку щонайпізніше з 1880 року діяла броварня Шнайдера, але немає інформації, чи ці Шнайдери якось пов’язані.

Найбільший розвиток – до Першої світової

Хоча перші будівлі були дерев’яними, в подальшому німці своє житло перебудовували у цеглі. Це були будинки цегляного стилю, з вигляду досить охайні. Багато з них містили на фронтонах дати будівництва. Поселення з часом все розросталося, як і кількість самих німецьких колоній на Волині.

Гнідавська колонія (deutsche Kolonie Gnidau) була витягнутою вздовж дороги і вже на планах 1880-х років виглядала схожою на прямокутник. Тут було кілька десятків будинків і поля, що тулилися до них.

У 1867 році збудували школу і молитовний дім. Колонія дуже швидко зростала чисельно. І вже за 10 років постала потреба у новій школі. Першим вчителем був Ґоттліб Генніґ.

Частина поселенців Гнідави жила на державних землях. З тим мали проблеми. Як пише Михайло Костюк, у 1864 році 21 німецька сім’я, яка проживала на казенних землях біля села Гнідави, скаржилась у Петербург, що Волинська палата казенного майна не задовольняє їхніх прохань про передачу в оренду або ж продаж земельних ділянок, на яких вони живуть і які обробляють. Вони навіть виявляли готовність прийняти російське підданство, аби лише їх поселили на правах колоністів. Але відповідь міністерства була негативною. Їм пропонували наділи, але тільки за умови, що вони запишуться до селянського стану без всяких пільг і допомоги від казни, але з дотриманням всіх повинностей і обов’язків селян.

Німецькі сім’ї були зазвичай багатодітними. Це сприяло тому, що колонії швидкими темпами розросталися, попри високу дитячу смертність. На зламі століть на Гнідаві проживало 240 німців. Проте обмеження на власність землі для неросійських національностей стримали розвиток колоній.

У 1894 році гнідавська колонія була найбагатшою в усій Рожищенській євангелічно-лютеранській парафії. Проте наближалася загроза її існуванню. Закінчувалися терміни оренди землі, на якій процвітали німецькі господарства Гнідави.

Тоді мешканці звернулися до волинського губернатора з проханням видати їм свідоцтва на купівлю землі. Список прохачів становив 28 осіб. Зазначалося, що вони люди заможні, мають готівку, приватну забудову і домашніх тварин. Разом вони хотіли купити 481 десятину землі. У той час ціна за одну десятину в тому районі коливалася в межах 75-100 рублів. Мешканці Gnidau у заяві вказували, що вони хочуть купити саме ті землі, які орендують ще з 1860-х років.

Вже наступного року дозвіл на купівлю землі німцями був отриманий і перейшли до переговорів із власником. Коли у 1899 році створили Луцьку ад’юнктуру (парафію), то всі німці Гнідави до неї увійшли. Через кілька років почали будувати кірху в Луцьку. Тож вона стала головним храмом і для німецьких протестантів Гнідави.

Важливою новинкою стало будівництво дамби і двох мостів у 1903 році на кошти Євгенія Старчевського. Так почалася історія нинішньої вулиці Гнідавської. Над річкою Стир біля синагоги звели міст. Правда, тоді він починався прямо напроти єврейської святині, а в наш час вулиця має вигини – бо в радянський час міст збудували на метрів 30-50 вниз за течією від місця колишнього мосту.

 

Гнідавська дамба на фото 1915 року. Зображення з Австрійської національної бібліотеки

 

Гнідавська дамба і мости (над Стиром і Жидувкою) суттєво скоротила шлях із Гнідави до Луцька.

У 1905 році колонія сягнула піку чисельності – 300 чоловік. Вони жили переважно з праці на землі. Проте на Гнідаві у той час зафіксовані і верстати для виготовлення інструментів. У селі проводилося 2 щорічні ярмарки.

Між двома світовими війнами

Наближалася Перша світова війна. Російський уряд, певно, мав страх, що місцеві німці стануть співпрацювати з австрійськими військами, і вирішив виселити їх у глибину імперії. Це спіткало гнідавських німців у 1915 році. Немає точних відомостей, куди саме їх перемістили (десь на Урал), а також, як відбувався цей процес. За законами 2 лютого 1915 року землі німців мали бути продані ними протягом 6 місяців з дня опублікування закону, інакше їх продадуть з публічних торгів.

Після повернення біля 1918 року німецькі поселенці виявили, що більшість будівель зруйновані, сади та поля знищені. Багато хто все ж таки мав сміливість і силу, щоб вдатися до реконструкції. Чехи, поляки та українці стали сусідами. Не всі німецькі гнідавчани повернулися: у 1921 році в колонії мешкало тільки 124 особи. Проте вже через 10 років Гнідава знову стала однією з розвинених колоній цього регіону. Тут було 43 німецькі господарства.

Одна з помітних подій у духовному житті лютеран Гнідави – відвідування їхнього головного храму – луцької кірхи – президентом Речі Посполитої Ігнатієм Мосціцьким. В рамках візиту до Луцька президент завітав до кількох храмів (синагоги, кенаси, кірхи, собору Петра і Павла, собору святої Трійці), зустрівся з представниками різних національних громад, урочисто відкрив приміщенні міського аеродрому.

 

Президент Мосціцький з делегацією виходять з кірхи. Фото національного цифрового архіву Польщі

План колонії станом на 1939 рік. Зображення з сайту Begegnung mit Wolhynien

 

З 1929 року діти ходили в Луцьк, де діяла приватна німецька школа. Спочатку вчитель був один, але наступного року дітей настільки збільшилося, що знайшли другого. А невдовзі – третього. Один із них завершив викладацькі курси в Латвії, а інший перед роботою в Луцьку мав практику у Львові.

Якщо Першу світову німецька Гнідава витримала і успішно пережила, то не змогла це зробити під час Другої війни. У 1939-1940 роках німці були змушені покинути рідні домівки. Знову ж таки, немає детальних відомостей, як це відбувалося саме на Гнідаві. Протягом 1939-1940 років її мешканці виїхали переважно у Вартеґау – район на заході сучасної Польщі навколо річки Варти (головне місто – Познань).

Так і припинила своє існування німецька колонія Гнідава. Колишні приватні господарства були націоналізовані.

Збережена пам'ять

Все ж колонія не була втрачена навіки. Окрім літературних джерел, в тому числі окремих німецьких сайтів, присвячених німцям Волині, де можна знайти і відомості про Гнідаву, збереглася частина будинків.

Якщо уважно подивитися на фотографію Луцька з супутника, ми чітко побачимо виділену колонію. Грубо кажучи, вона розташовувалася у районі перетину Дружби народів, Мамсурова і Боженка. Німецькі поселення витягнуті вздовж вулиці Боженка.

 

Землі колишньої колонії обведені червоним. Також можна перейти на супутниковий знімок

 

Під час безпосередньої прогулянки по давній німецькій колонії виявилися багато приємних деталей, які створили атмосферу і колорит місцевості. Це певні архітектурні елементи, які відрізняють будинки цієї місцини від будинків цегляного стилю в Луцьку загалом. Це перш за все наявність кутових веранд, які зараз замуровані. Ще одна особливість – оздоблені декоративними пілястрами парадні входи в будинки. А також надвіконні декоративні «хвильки».

Вздовж західної частини колонії збереглася стара бруківка. Подекуди можна знайти дуже старі дерева – можливо, вони ще бачили гнідавських німців. Інколи на фронтонах можна надибати написи з ініціалами власника і датою будівництва. Власне, таких вдалося знайти тільки 3. Але найцікавіше – це таблички, імовірно, з прізвищами німецьких власників. Вони іржаві і вже нечитабельні. Їх ще можна побачити на кількох будинках.

Західна частина

 

Центральна частина. Територія біля SKF

 

Східна частина

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр КОТИС
Реклама

Коментарі

Реклама