Чи може людина в принципі передбачити майбутнє і бодай трохи припідняти простирадло майбутнього, щоб дізнатися, що її чекає? Ба більше – можливо, є якийсь спосіб пізнати «механіку історії», щоб не просто дізнатися про подальший стан, а вплинути на нього і спроектувати бажане?
Знаний фізик Анатолій Свідзинський є автором синергетичної концепції культури. Книга з такою назвою уже витримала 2 видання. Останнє здійснене у 2013 році. Там автор зробив спробу припасувати синергетику до культури і простежив особливості самоорганізації у цій сфері. Ключовим питанням виявилося – чи існують закони історії.
Колаж Shagun Puri та Олександра Котиса
Детермінізм «не пройде!»
Питання випливає з простого і одвічного бажання людини передбачити майбутнє. З плином культурного розвитку виникали різні субвчення, які певною мірою задовольняли це прагнення. Люди зверталися до оракулів, ворожок, астрологів, пізніше створили окрему галузь – футурологію.
В епоху модернізації, коли у великих містах запрацювали верстати, труби почали випускати клуби індустріального диму, а потяги переміщували людей на довгі відстані відносно швидко, виникла віра у те, що розум уже переміг. Французька революція і розвиток лібералізму, перемога демократій від країни до країни з плином десятиліть дали ілюзорне відчуття, що головна причина людського неспокою уже вирішена і можна видихнути з полегшенням. Френсіс Фукуяма навіть проголосив «кінець історії».
Але постмодернізм показав нові перспективи. Те, що раніше призвело до «кінця історії», насправді призвело лише до переходу від спокійного модерного стану до фрагментарності постмодерну. Криза ідентичностей, розпад старих цінностей і певна «неспроможність» ситої людини змусили відійти від фукуямівської тези і переосмислити закони історії.
А чи існують такі взагалі?
Розвиток точних наук справив велике враження можливістю детального опису процесів, які відбуваються. Якщо Ньютон зміг пояснити механіку колеса, яке котиться, Місяця, який крутиться навколо Землі, чи не можемо ми у перспективі об’єднати наші пояснення окремих процесів у єдиний глобальний процес дослідження і передбачення усього світу? Теоретично це здавалося можливим. Детерміністичний погляд захопив багато умів.
Проте так здається лише на перший погляд, переконує Анатолій Свідзинський. Навіть закони механіки, які довгий час вважали основою детерміністичного опису, у загальному випадку такого не дають. Поширена впродовж більше 200 років протилежна думка ґрунтувалася на розгляді певного обмеженого класу задач механіки, в яких подібний опис справді відповідає реальності.
Детермінізм є примітивним розумінням реальної картини світу, оскільки він властивий найпростішому класу механічних систем.
Наприклад, візьміть кулю знаної маси і покотіть її з певним прискоренням по поверхні, зробленій із відомих матеріалів. Врахуйте ще кілька параметрів (стан поверхні кулі, опір повітря, нахил поверхні тощо) і ви точно будете знати, де і коли зупиниться куля. Це елементарний випадок.
Принципово неможливо це проаналізувати для складних систем, де є купа інших факторів, які не піддаються врахуванню.
Все тому, що закони природи не завжди детермінують поведінку складних систем, в тому числі людини. Вони влаштовані так, що допускають точки біфуркації. Це моменти, коли ці закони наче припиняють дію, а шлях подальшої еволюції розгалужується на рівноправні гілки, пояснює Свідзинський. Виникає можливість вибору потенційно наявних шляхів.
Чому потрібна свобода волі людини
«Внутрішня фізика» свободи має людський вимір. Для здійснення вільного вибору необхідний вольовий акт, який пов'язаний з несвідомим чи свідомим бажаннями, прагненнями, інтересами людини. Без вольової напруги акт вибору не може здійснитися, рівноправність шляхів подальшої еволюції не може бути зламана, а вільний вчинок стає неможливим. Коли нема підстав для надання переваги одному зі шляхів перед іншим, людина вагається. Потрібна додаткова інформація, врахування якої спонукає до обґрунтованого рішення.
Це, зрозуміло, може відбутися і без усвідомленого рішення. Наприклад, шляхом маніпуляції. Коли людина несвідомо зробить певний вибір і буде вважати його своїм. Ситуація вибору – це перебування у точці біфуркації. Системи різної складності поводять себе у цій ситуації по-різному.
Дивитися більше § Синергетика культури у концепції луцького інтелектуала
Свобода волі людини органічно пов'язана зі складною структурою законів світу. І її наявність приводить до християнського розуміння гріха. Новітні відкриття у синергетиці дають підстави для наукового обґрунтування християнської тези, що світ не є повністю створеним, а місія людини полягає у співтворчості, через яку світобудова має довершуватися.
Автор пояснює це на простому прикладі. Коли водій їде з пункту А в пункт Б, він керується законами природи, які технічно уможливлюють рух. Це закони роботи двигуна, динаміки коліс, тертя тощо. Однак цього бракує для успішного подолання відстані АБ. Потрібна воля водія приймати рішення, реагуючи на перешкоди, зустрічні автомобілі, непередбачувані обставини. Його роль є абсолютно необхідною.
В цій ситуації використовуються детерміністичні закони руху і свобода волі людини. Запровадження автопілота все одно не вирішить нештатних ситуацій.
Колаж Viet Huynh та Олександра Котиса
Цікавим чином це перегукується із роздумами відомого німецького соціального психолога Еріха Фромма. В одній зі своїх основоположних праць «Мистецтво любити» він пише про особистісний вимір необхідності достворення себе. Автор вважає, що розрізнене існування людей є нестерпним, тому вони намагаються його подолати кількома шляхами. Деякі з них – конформізм, творчість, але найголовніше – любов. Любов у концепті Фромма завершує, достворює, доповнює людину через поєднання з іншою людиною. Отже, тут її свобода волі, спрямована на любов, необхідна.
Формулюємо закон історії?
Шлях історії не є прямий, пише Свідзинський, він пролягає через точки біфуркацій, в яких дороги розгалужуються на багато можливих, але в кожний момент обирається лише одна з цих можливостей. Дерево історії, якщо скористатись таким наочним поняттям, потенційно має безліч розгалужень, більших чи дрібніших. Але в історії фактично пройдений донині шлях — неповторний, унікальний. Якби можна було б запустити історію вдруге, вона пройшла б іншим шляхом, бо в точках біфуркації є невизначеність, отже, й свобода вибору.
Тут виникає питання: якщо закон історичного розвитку характеризується величезною кількістю розгалужень, розташованих дуже густо, то що ж він, зрештою, визначає? Адже ланки детермінованої еволюції надто короткі. Чи не слід визнати, що наявність закону такої структури, за якої він частіше не діє, аніж діє, рівнозначна його відсутності?
Справді, якщо в деяких простих моделях самоорганізаційних процесів трапляється одна-дві біфуркації впродовж усієї еволюції, то справа виглядає зовсім інакше у випадку історії, коли вольові акції мільйонів людей зливаються у майже суцільну низку дрібних чи більш крупномасштабних біфуркацій. Видається, що за таких умов сама передбачувальна сила закону, якщо він й існує, обертається на нуль.
Однак справа не є настільки безнадійною. Перш за все, пояснює фізик, можна помітити, що в дуже складних системах біфуркаціям має бути притаманна та чи інша глибина. Якщо волі величезних мас людей узгоджено зливаються в єдиний потік, вибір шляху такою організованою масою має більшу глибину. Дрібномасштабні відхилення від нього нагадують незначні нерівності на величезній гілці дерева подій. Їх не видно здалека. В такому разі чи не можемо ми, нехтуючи дрібницями, намалювати спрощену, але значно виразнішу картину такого дерева?
Це заняття, напевне, ризиковане, бо те, що видається дрібницею, може з часом розвинутися у значне явище. Однак принаймні на якомусь скінченному часовому інтервалі ми можемо розраховувати на отримання достатньо повного опису. Крім того, при цьому і віяло можливостей за точкою глибокої біфуркації виявиться не надто густим.
Ситуація з законами історії виявилась значно делікатнішою, аніж це уявлялося як історицистам, так і антиісторицистам. Об'єктивні закони світу влаштовані так, що вони достатньо фіксовані, аби допускати пізнання і використання певних загальних закономірностей, водночас вони не фіксовані надто жорстко і залишають певний вільний простір для діяльності людей, які є складовою частиною цього світу, достворенням якого можуть займатися.
Загалом спостерігаємо таку закономірність: чим явище глобальніше, тим вище його детермінованість. Інакше кажучи, тим вище невідворотність історичної закономірності.
Якщо говорити про закони історії в найширшому сенсі цього слова, переконує Анатолій Свідзинський, то слід визнати, що закон, який визначає загальну спрямованість історичного процесу, є, в принципі, той самий, що й закон, який спрямовує динаміку Всесвіту в цілому, а також динаміку процесів на нашій планеті. Це закон підвищення самоорганізації світу і усіх систем, відкритих до свого оточення.
Цікаво порівняти ці думки доктора фізико-математичних наук Свідзинського з поглядами доктора історичних наук, відомого публіциста Ярослава Грицака. Аналізуючи тенденції історичного розвитку, він вважає, що хоча історія і визначає наше сьогодення, але вона не є вироком. Її можна і треба долати.
«Історія має значення. Це все, що можна сказати на підставі дослідження цінностей, і звичайно, що цей висновок можна читати по-різному. Історія вже наперед від нас визначає, хто є успішний, а хто не є успішний. Це так само, як теза протестантів, що насправді Бог наперед вибирає, хто з нас спасеться, хто не спасеться. Але насправді, цю тезу можна читати і по-інакшому. Історія не накладає на нас тільки обмеження, вона не є в’язницею. Вона нам далі залишає можливість вільного вибору, власне, цей вільний вибір дозволяє нам, при певних моментах, змінити нашу траєкторію розвитку, змінити нашу історію».
Тож усе залежить від нас: як ми будемо інтерпретувати закони історії і як поставимося до свого вільного вибору й ініціативи, які нам усе ж таки надаються.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі