Географія має значення

Про рівність написано вже багато. Про це постійно дискутують, проводять лекції/воркшопи/семінари, створюють окремі інституції задля підтримки і реалізації певної пригнобленої частини суспільства.

А як бути з нерівністю і особливо з її генезою? Чому одні народи врешті отримали більший «шмат пирога» і живуть краще за інших? Узагальнюючи, чому Європа, а не Африка?

 

Народи світу. Колаж Олександра Котиса

 

Відповіді на ці питання у 1997 році спробував аргументовано дати випускник Гарварда й Кембриджа, викладач Каліфорнійського університету Джаред Даймонд. У 2000-х він доповнив свою працю, а відтак у 2009 її переклали українською. «Зброя, мікроби і харч. Витоки нерівностей між народами» (в оригіналі «Guns, germs and steel. The fate of human societies») принесла авторові Пулітцерівську премію і всесвітнє визнання.

Ця стаття стисло передає погляди автора, еволюційного біолога Джареда Даймонда.

---

Історія розгорталася по-різному для різних народів через різне довкілля, в якому розвивалися ці народи, а не через біологічні відмінності між ними.

---

Коли автор книги думав над одним реченням, яке би підсумувало його працю, він написав саме це. Пізніше читачі відгукнулися, що це є осиковим кілком для расизму, адже автор аргументовано розбиває штампи расистських поглядів і доводить, що нерівність корениться в географії, а не в біологічних відмінностях між людьми. Біл Ґейтс заявив, що «ця книга закладає основи розуміння історії людства».

Від кліматичних зон до вирощування тварин. Базові переваги

Клімат

Чим відрізняється Євразія від обох Америк на планетарному рівні? Достатньо подивитися на глобус Землі, щоб відкрити просту істину. Євразія – це континент, головна вісь якого витягнута вздовж екватора. В обох Америк усе навпаки, навіть якщо їх розглядати окремо одна від одної. На відміну від Євразії, вони витягнуті не вздовж, а впоперек екватору.

 

Це має принципове значення для розподілу кліматичних зон в рамках кожного континенту. Проаналізувавши всю планету, Джаред Даймонд робить висновок, що клімат сприятливіший для розвитку там, де він помірніший, має достатню кількість опадів тощо. Цілком очевидно, що більше такої помірної площі має той континент, який витягнутий вздовж екватора, а не тягнеться поперечно. І в нашому випадку це Євразія.

Дуже важливе значення мають природні перепони – пустелі, каньйони, нездоланні гори, непрохідні болота. Америка значно сильніше почленована територіями, не придатними для проживання великої кількості людей.

До екологічних перепон належать дощові ліси Панамського перешийку, пустелі Північної Мексики, посушливі райони Техасу, пустелі й високі гори, які відгороджують тихоокеанське узбережжя США.

Екватор (червна лінія) і континенти

Окрім фізичних перепон для поширення будь-чого вздовж континенту, автор звертає увагу на те, що придатні для розвитку рослини і тварини в одному кліматі, наприклад, на помірних широтах, мало придатні для розвитку на екваторі. Тому витягнутість вздовж осі схід-захід є перевагою Євразії. Те саме стосується її екологічної переваги над Африкою.

Клімат і екологія є ключовими чинниками, які впливають на рослинність і тваринництво – наступні визначальні чинники нерівності регіонів.

Рослини

Вчені виявили, що різні регіони землі первинно мали різний набір рослин, придатних до одомашення чи використання у збиральництві. Тобто мало того, аби екологічні чинники сприяли легкості поширення видів. Ще має бути достатня кількість цих самих видів, які поширюються по світу. Різні регіони мали різну кількість таких рослин, що уже вплинуло на нерівність харчового потенціалу для місцевого населення.

Кліматичні зони по-різному сприяють рослинам. Є більш і менш придатні до поширення в регіонах види. І це прямо впливало на запас їжі, яке отримало населення конкретного регіону.

Серед різноманітних територій планети є одна, що має найбільшу кількість переваг. Це Родючий півмісяць, який недаремно називають колискою цивілізації. Він лежить у зоні середземноморського клімату, якому притаманні м’яка, волога зима і затяжне тепле і посушливе літо. Цей клімат віддає перевагу рослинним видам, які здатні витримати затяжну посушливу пору і швидко поповнити ріст після повернення дощів.

Родючий півмісяць

Збираючи величезні кількості диких злаків за короткий час, коли зерно дозрівало, і відкладаючи його в запас для харчування протягом року, деякі мисливсько-збиральницькі народи Родючого півмісяця вже осіли постійними селами ще до того, як почали самі вирощувати рослини. Тому населення цього регіону отримало стартову перевагу перед іншими.

Оглядаючи різні регіони Землі, автор прийшов до висновку: усім територіям, де не з’явилося, або з’явилося лише в обмеженому вигляді тубільне вирощування, бракувало дикого первинного матеріалу, придатного до окультурення.

Тварини

З тваринами трохи легше, ніж із рослинами. Тому що у природі є 200 тисяч диких рослин, із яких постали майже всі наші культурні види. Однак існує лише півтори сотні диких наземних травоїдних ссавців, із яких людина змогла одомашнити тільки півтора десятка. А саме ссавці відіграють вирішальну роль у виробництві їжі.

Джаред Даймонд називає такі причини неуспішного співжиття цих ссавців із людиною: харчовий раціон тварин, тем росту, шлюбні звички, темперамент, схильність до паніки, особливості соціальної організації.

Ведмедя, наприклад, не змогли ніде одомашнити через його лютість. Він легко убиває людину. Слона важко одомашнити, бо треба чекати 15 років, поки він виросте і стане придатним для роботи. А свиню можна вирощувати і поїдати щороку. Свиня не нападає на людей. І їсть практично будь-що. І розмножується у неволі залюбки на відміну від гепардів, які могли б стати значно ефективнішою заміною приручених собак.

Як і у випадку з рослинами, різні куточки землі мали різну кількість ссавців у принципі і ссавців, придатних для одомашнення. У Євразії таких 72, в Субсахарській Африці – 51, Америці – 24, Австралії – 1. Частка одомашнених найвища у Євразії – 18%, тобто 13 видів. Це вівця, коза, корова, свиня, кінь, одногорбий і двогорбий верблюди, лама, віслюк, північний олень, водний буйвол, як, балійська худоба.

Люди і тварини живуть разом. Франческо Басано, XVI століття

 

Мікроби

До Другої світової війни більшість людей померли від мікробів і невідомих хвороб, аніж від самих воєн. Найяскравіший приклад – завоювання Америки після її відвідин Колумбом у 1492 році. Кількість жертв іспанських конкістадорів значно поступалася кількості жертв від мікробів, що ці конкістадори принесли.

Це можна зрозуміти. Джаред Даймонд задає наступне логічне питання: чому ж тоді саме корінні американці помирали від європейських хвороб, а не конкістадори вимерли від загадкових невідомих американських бацил? І відповідь така: у Євразії незрівнянно краще на той момент було розвинена тваринництво, було більше різних одомашнених видів, і саме вони передали людям свої мікроби, які з часом розвинулися у страшні хвороби, до яких американці зовсім не мали імунітету. Євразійці просто виробили кращу генетичну опірність до бацил.

Ще один фактор сприятливості для розвитку хвороб – густа заселеність європейських міст і відносно розріджена густота населення в Америці. Мікробам зручніше розвиватися там, де є тісніші контакти людей з людьми, а також людей з тваринами. Не забуваймо, що довгий час європейці тримали тварин у власних помешканнях і жили з ними в одному (анти)гігієнічному середовищі.

Кір, туберкульоз, віспа, грип, коклюш, малярія – ці та інші смертельні хвороби передалися від братів наших менших.

Вирішальну перевагу іспанцям подарувала віспа, яка досягла Мексики у 1520 році з одним зараженим рабом, якого привезли з іспанської Куби. Епідемія знищила майже половину ацтеків, але оминала іспанців. До 1618 року початкове мексиканське 20-мільйонне населення скоротилося до 1,6 мільйона. У Новому світі, пише автор книги, індіанське населення зменшилося протягом одного-двох сторіч після Колумба на 95%!

Проте мікроби – не єдина перевага євразійців над американцями. Інша важлива річ – зброя. Але чому так сталося, що європейці привезли рушниці і коней, тоді як ацтеки не змогли протиставити нічого настільки ж ефективного, як рушниці?

Держави і зброя. Переваги організації

Кількість і якість їжі – ключовий фактор нерівності

Історично останні кілька мільйонів років людина жила за рахунок збирання урожаїв диких рослин і полювання на диких тварин. Проте приблизно 11 тисяч років тому люди перейшли до харчового виробництва, тобто до одомашення диких рослин і тварин.

Ми вже знаємо, що клімат впливав на поширеність і здатність до одомашнення. Це склало первинну нерівність між народами. Проте наступна ланка – спосіб добування їжі. Осілий на місці фермер в результаті отримує більше їжі, ніж мисливець, який залежить від випадку і дикого врожаю. Елементарно тому, що за одиницю часу і витраченої сили осіле рослинництво і тваринництво випереджує збиральництво, тобто отримуємо більше (від 10 до 100 разів) калорій з одного гектара. Отже, народи, які мали кращі довкіллєві можливості для одомашнення і стали вести осіле харчове виробництво, почали вигравати.

Важливо, що багато одомашнених видів тварин дають молочні продукти – додаткове різноманіття до раціону фермера. Крім того, тваринним гноєм можна покращувати родючість. Тварин можна використовувати і як тяглову силу. Таке поводження значно ефективніше, ніж у випадку мисливства, коли тварин просто убивають на м’ясо.

В результаті, осілий фермер починає накопичувати надлишки їжі. Історично це вплинуло на можливість утримувати спеціалістів, які не задіяні у процесі виробництва їжі – королі, вояки і чиновники. Це означає, що суспільства з осілим способом життя і веденням домашнього господарства, мають складнішу соціальну структуру. Це сприяє політичній організації суспільства у більші утворення – вождівства і держави.

Осередки зародження харчового виробництва. Знаком питання позначено сумнівні випадки, коли не відомо, чи виникнення харчового виробництва в цьому осередку насправді не зазнало впливу його поширення з інших осередків, або коли не зрозуміло, які культурні рослини вирощувалися

 

Ця карта означає, що вказані регіони мали перевагу над іншими. Однак є ще цілий ряд чинників і їхня взаємодія протягом історії, внаслідок чого виникали нові регіони, що мали перевагу, а старі цю перевагу втрачали. Джаред Даймонд пише, що мисливство-збиральництво і виробництво харчу – це альтернативні стратегії, які не завжди розумілися людьми, як щось однозначно краще чи гірше. «Кращий» чи «гірший» вплив ці стратегії справляли на суспільства протягом тривалого часу.

Загалом же тенденція така: народи-збиральники поступово були витіснені, завойовані, поглинуті народами-виробниками.

Держави

Харчове виробництво призводить до збільшення й ущільнення населення. Те, що відбувається потім – утворення все складніших суспільств. Харчове виробництво це осілість і можливість зведення складних господарських споруд (млинів, хлівів, арсеналів), надлишок їжі, якою можна погодувати вояків та спеціалістів, які працюють над удосконаленням технологій, вивільнення сезонної робочої сили, яку в несезон можна використати для інших державних потреб.

Попри наявність різних теорій – природний стан людей у поглядах Арістотеля, договір Жана-Жака Руссо, зрошувальна теорія тощо – засадничо правильним поглядом на утворення держав Джаред Даймонд вважає численність регіонального населення як найкращий чинник суспільної складності.

Ватаги складаються із кількох десятків осіб, племена – кількох сотень, вождівства – від кількох тисяч до кількох десятків тисяч, а держави – здебільшого понад 50 тисяч осіб. Окрім цієї грубої кореляції між розміром регіонального населення і типом суспільства, у межах кожної з цих категорій спостерігається делікатніша тенденція між населенням і суспільною складністю: наприклад, вождівства із більшим населенням є також більш централізованими, стратифікованими, складними.

 

 

Суспільства з ефективним розв’язанням конфліктів, розсудливим ухваленням рішень і гармонійним економічним перерозподілом, розробляють краще технологію, концентрують військову могутність, захоплюють більші й продуктивніші території ті розбивають один за одним автономні дрібніші суспільствам.

Змагання між суспільствами на одному рівні складності здебільшого веде до виникнення суспільств наступного рівня складності, якщо дозволяють обставини. Племена завойовують інші племена або об’єднуються з ними, досягаючи розмір вождівств, котрі завойовують інші вождівства або об’єднуються з ними, досягаючи розміру держав, котрі завойовують інші держави або об’єднуються з ними, стаючи імперіями.

Технології

Джаред Даймонд заявляє про всюдисущу роль географії в передаванні культури і технології. Так, порівнюючи Євразію з Америкою, він пояснює, як місцеві географічні особливості (не)сприяли поширенню ідей.

Євразія – найбільший материк світу, який містить найбільшу кількість конкурентних суспільств. Тут також розташовані 2 осередки, де виробництво харчу зародилося найраніше – Родючий півмісяць і Китай. Євразія видовжена вздовж осі схід-захід, що дає змогу винаходам, зародженим в одній частині материка, відносно швидко поширюватися (через торгівлю, завоювання, подорожі) в інші частини зі схожими кліматичними зонами. Тут майже немає важко здоланних географічних перепон, як ті, що перетинають головні осі Америки й Африки. Тому в Євразії почалося найбільше нагромадження технологій.

Головна проблема Америки а Африки – у їхній витягнутості з півночі на південь, що змушує будь-яку дифузію рухатися впоперек вектора змін клімату, а не вздовж однієї широти. Пустелі, дощові зони і Панамський перешийок – несприятливі для легкого поширення.

Яскравий приклад. Колесо винайшли в Мезоамериці, а лам одомашнили в Центральних Андах до 3000 року до нашої ери, але 5000 років по тому ці два факти так і не перетнулися територіально. Хоча відстань, яка відокремлювала мезоамериканські суспільства майя від північного кордону імперії інків (1900 км), була набагато меншою від 9600 км, які розділяли Францію і Китай, котрі мали те і те.

Попри наявність великої кількості чинників, які впливають на сприйнятливість суспільств до технологій, автор наполягає саме на фізичній поширюваності. Однак немає суспільств, які «від природи» (не)здатні до винаходів. На будь-якому континенті в будь-який час обов’язково знайдуться як новаторські, так і консервативні суспільства. Новаторство зумовлюється багатьма незалежними чинниками. Та все ж більшість нових технологій були не продуктом місцевих винаходів, а запозиченням від інших суспільств. А щоб запозичити, треба для початку про них якось дізнатися.

Китайська порцеляна XV століття

Що ж до ролі культурних і випадкових факторів в історії Джаред Даймонд наводить роль Китаю. До XV століття саме він у технологічній площині був значно більш новаторським, ніж Європа і навіть середньовічні ісламські держави. До переліку китайських винаходів належать ворота шлюзів, чавун, глибоке буріння, порох, повітряний змій, магнітний компас, розбірні друкарські літери, папір, порцеляна, друк тощо. Але згодом Китай відстав.

Тут автор вдається до принципу оптимальної політичної роздрібленості. Китай на відміну від Європи єдиний. Якщо одне негативне запровадження відбулося, воно централізовано опширюється по всій країні. Європа ж протягом історії була поділена на кількадесят держав, політичні кордони між якими створювали суттєву її різноманітність.

***

Книга Джерда Даймонда в українському перекладі займає майже півтисячі сторінок. Із них можна детальніше дізнатися про викладені тези в цьому короткому огляді. Проте як слушно зауважує сам автор, багатьох читачів цікавить ключове питання: а як же можна пояснити сучасну нерівність між народами у світі?

Кожен може здогадатися, що одним Джаредорм Даймондом, хай навіть нагородженим Пулітцерівською премією, тут не обійдеться. Доведеться звернутися до видатних праць про останні 2000 років політичної і культурної історії. Та все ж висновки з книги «Зброя, мікроби і харч» є і для сьогодення.

«Ті країни, які сьогодні підносяться до нових висот могутності, тисячі років тому входили до складу стародавніх осередків панування, опертого на харчове виробництво, або були наново заселені народами із цих осередків, - пояснює автор.

Країни з регіонів, які мали довгу історію державних суспільств або рільництва, мають вищий середньоподушний ВНП, ніж країни з короткою історією. Навіть серед країн із досить низьким або останнім часом низьким ВНП, країнам з регіонів, які мали довгу історію державних суспільств або рільництва, як-от Південній Кореї, Японії та Китаю, притаманні вищі темпи зростання, ніж країнам з короткою історією цих чинників, як-от Новій Ґвінеї та Філіпінам, попри те, що деякі країни із короткою історією значно багатші на природні ресурси.

Існує чимало очевидних причин, через які такі особливості історії, як довгий досвід державних суспільств і рільництво, означають наявність досвідчених керівників, досвіду ринкової економіки тощо. Статистично частину цих первинних ефектів історії опосередковує знайома нам безпосередня причина – хороші інституції (верховенство права, приватна власність, відсутність корупції, низька злочинність, відкритість для торгівлі й руху капіталу стимули інвестування тощо). Однак залишається значна частка впливів історії.

Вузлове завдання полягає в тому, щоб докладно зрозуміти ланцюги причиновості, які пов’язують довгу історію державних суспільств і рільництва із сучасним економічним зростанням, аби допомогти країнам, що розвиваються, пройти цей ланцюг швидше.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.