Оборонні укріплення, городища
Волинська земля залишила глибокий слід в історії давньоруської держави. У складі Київської Русі Волинь посідає помітне місце. У ХІ – першій половині ХІІ століття вона належала до великокнязівських володінь, але з другої половини ХІІ століття виділилась у напівсамостійну адміністративно-територіяальну одиницю.
Відтоді і в ХІІІ столітті Волинь була могутнім князівством, але при цьому не поривала тісних зв'язків з Києвом.
Рицар на коні. Колаж Олександра Котиса
На цій території відомо близько 200 городищ, безпосередньо на території Волинської області більше 90. Що стосується міст, то в княжий період на території Волині їх нараховується понад 20. Така кількість археологічних пам'яток пояснюється важливим геополітичним значенням тогочасної Волині.
Її вигідне географічне розташування в західному регіоні Руської землі пояснювалось унікальною можливістю вузлового поєднання двох великих річкових систем, тобто Дніпра за посередництвом Прип’яті та її приток, і Вісли через Західний Буг.
Таким чином, Волинська земля віддавна лежала на великому річковому шляху між сточищами Чорного і Балтійського морів утворюючи балто-чорноморський транспортний коридор.
Можна припустити, коли в силу історичних обставин занепав основний Дніпровський шлях славнозвісної путі із варяг у греки, власне другий варіант цього шляху: Балтика-Буг-Дністер, напевно, успішно вирішував цю важливу комунікаційну проблему, і був одним із суттєвих чинників політичного та економічного піднесення всієї Галицько-Во-линської Русі.
В 1150 році внаслідок поділу Володимирського князівства на Володимирське і Луцьке з подальшим дробленням на Володимирський, Червенський (Забузький), Белзький, Луцький, Доргобузько-Пересопницький уділи засвідчив те, що і на південно-західних рубежах колись єдиної середньовічної патримоніальної монархії – Київської держави – відбувався процес територіальної консолідації.
Він відомий в історіографії під назвою феодальної роздробленості. Луцьке князівство займало басейн річки Стир; від сусідніх земель не відокремлювалося ніякими природними межами.
Луцьке князівство в складі централізованої Київської держави, а згодом Галицько-Волинського князівства ХІІ-ХІV ст., було одним з найбільш розвинених і багатих районів. Тут існували численні селища й міста, укріпленні садиби бояр, проходили важливі шляхи сполучення.
А поряд із цим війна – ще одна "розвага" тих часів. Колаж giphy.com
Великою перевагою Волині була її віддаленість від степу, а, відповідно, й кочівників. Хоча не можна заперечувати факту військової небезпеки, оскільки північними сусідами волинян були ворожі литовські племена.
Русичі дивилися на них як на «дикі» племена, адже ті ще не прийняли християнство, а в плані соціального розвитку зберегли дуже багато архаїчних рис, притаманних первісному суспільству. Крім того, посилення феодальної роздробленості давньоруської держави підвищувало рівень військової готовності на всіх соціальних рівнях: від створення невеличких городищ-сховищ сільськими округами, до спорудження масштабних фортифікаційних споруд, призначених для загального захисту кордонів.
Перші відомості про міста і городища на території Луцької округи є в джерелах XI-XIII ст., зокрема в Іпатіївському літописі. Таких пунктів, переважно городів, нараховано 16. Проте чіткої та достовірної картини поки немає, оскільки існує ряд укріплень та поселень, що не згадуються в літописах, проте за своєю структурою (наявність дитинця та окольного града, а також іншим соціальним характеристиками) цілком відповідають містам. До таких можна зарахувати городища в селі Коршів, Білосток, Жидичин.
Центром Луцького уділу був літописний Лучеськ, добре укріплене місто. Первісний осередок Луцька знаходився на острові з трьох пагорбів, оточеному Стиром і Глушцем. На найвищому, площею близько 1 га, був дитинець, до якого прилягав окольний град, площею 6 га.
Розрізняють 3 етапи спорудження укріплень:
- Укріплення були дерев’яно-земляним, заввишки 0,5 м і завширшки 3-4 м, споруда перекрита горілим шаром з матеріалами X ст.
- Над ним знаходився інший земляний вал завширшки 8 м при висоті 3 м.
- Останній етап був закладений у X столітті, тричі досипався і був завершений в XI ст.
Він оточував дитинець, площа якого відповідала природним обрисам пагорба. З південного заходу до нього примикало окольне місто, оточене з боків рукавами Стиру і болотами, а від центру валом. У XII столітті укріплення Луцька охоплювали територію Верхнього і Нижнього замків, до яких підходила гребля. На другому етапі, наприкінці XIII століття, були зведені кам'яні мури завтовшки 1,5-3 м, викладені кладкою в романському стилі. Третій етап функціонування дитинця пов'язаний із спорудженням цегляного замку з трьома вежами в готичному стилі.
До важливих стратиграфічних пам'яток того часу належить і Шеполь (Шепель), площа якого сягає 2,2 га, що за визначенням Кучинка М. є ознакою важливого геостратегічного міста. Неподалеку знаходилась і Полонне (Гірка Полонка). Хоча питання соціального статусу Полонки досі залишається актуальним через брак речових матеріалів та проведених досліджень безпосередньо на території пам'ятки.
Шепель – городище літописного міста Шеполь. Вперше згадується у літописі в 1097 році. Розташоване на північній околиці села, в урочищі «Вал», на високому мисі правого берега р. Серни, над заболоченою низовиною. Городище розміром 140x160 м, укріплене валом висотою 5-6 м і ровом глибиною 6 м. Культурний шар на городищі датується ХІ-ХІІІ ст.
Городища XII століття відрізняються більшою продуманістю схем планувань та переважанням серед них городищ округлих форм, що використовують властивості рельєфу на рівні з технологічним розвитком. До пам'яток цього періоду належить Усичі та Горзвин.
Городища навколо Луцька
За 3,5 км від села Усичі знаходиться кругле городище, обведене валом і ровом, поруч розміщене синхронне йому селище ХІ-ХІІІ століть. Розміри пам'ятки сягають 55 м в ширину та 70 м довжини. На півночі знаходиться в'їзд.
Також відоме городище Горзвин, що розташоване на мисі високого берега р. Чорногузка. Має круглу форму, близько 55 м в діаметрі. З напільної сторони укріплене валом і ровом, поруч селище ХІ-ХІІІ ст. внаслідок проведених археологічних робіт вдалось віднайти залишки вежі.
Максимальні масштаби фортифікаційного будівництва на Волині відносяться до другої половини ХІІ – першої половини XIII ст., коли в регіоні масово з'являються нові міста, розширюється площа вже наявних. У цей час, як і в попередній період, основою адміністративно-територіальної структури землі були феодальні міста.
Рубежі Волинської землі укріплювалися фортецями, які у багатьох випадках переростали у класичні феодальні міста. У такому випадку ми маємо справу з державним (феодальним) шляхом становлення міст. Власне, «окняжіння» Полісся й привело до зростання ролі цього шляху в процес містоутворення.
В другій половині ХІІ і в ХІІІ століттях у розвитку планової структури оборонних споруд можна виділити 2 тенденції:
- Посилення штучних укріплень шляхом створення багаторядної системи оборони.
- Початок будівництва фортець на високих важкодоступних вершинах – Данилів, Кременець, Стожок.
Проаналізувавши всі відомі пам'ятки військового зодчества Луцького уділу давньоруського часу можливо виокремити окремі етапи будівництва фортифікаційних споруд, спричинених або зміною в геополітичному становищі регіону, або ж розвитком та впровадженням нових технологій, чи можливо активної будівничої політики князів.
Аналіз зібраних даних дозволяє розділити Луцький уділ на кілька територіальних округів по басейнах річок Чорногузки, Серни, Конопельки і, власне, Стиру. У межах цих районів городища концентруються на берегах річок.
За матеріалами Д. Воюта "Система оборонних укріплень луцького уділу часів Київської Русі", збірник "Минуле і сучасне Волині і Полісся", випуск 35.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі