§ Як на Волині загинув бронепоїзд «Хунхуз»

Як на Волині загинув бронепоїзд «Хунхуз»
  1. Стаття відноситься до:

З виникненням у 19 сторіччі густої сітки залізничних сполучень у Європі та  Південній Америці з’явилися чисельні намагання військово-технічної думки  використати такі сталі шляхи сполучень не тільки для військових перевезень, але і для безпосередніх бойових дій.

Один із боїв, що відбувся на Волині біля Цумані, мав фатальне значення для бронепоїзду «Хунхуз».

Стальне чудовисько у клубах пари

Але озброєні панцерні потяги вперше були застосовані не у країнах «старого світу», а під час другої  англо-бурської війни 1899-1902 на півдні Африканського континенту.

Спочатку для захисту залізниць використовувалися звичайні товарні вагони, броньовані сталевими листами з отворами для стрільців, а згодом і з амбразурами для легких гармат. Згодом почали бронюватися і паровози.

На 1914 рік у європейських державах вже нараховувалося до 30 бронепоїздів найпростішої конструкції.

У Російські Імперії перші чотири панцерники були побудовані до серпня 1914 року. Вони мали чотири броньовані платформи, кожна з яких озброювалася 76,2 мм гірською гарматою та 8 кулеметами.

Досить швидко в армії відчули усі основні плюси швидкого пересування артилерії та кулеметних команд. Несподівана поява бронепоїзда наводила жах на супротивника. Немов броненосний корабель несподівано починав рухатися  по суші, обрушуючи всю свою вогневу міць на ворога.

Ті, хто пережив атаки бронепоїздів, майже однаково описували свої враження: на горизонті з’являлася маленька цяточка з димком, що швидко збільшувалася, поступово приймаючи обриси стального чудовиська, що мчить у клубах пари і вивертає лавину снарядів, картечі і куль.

Потяг просто знищував усе навкруги і очікував підходу піхоти.

Єдиним недоліком була обмеженість маневру панцерника і його залежність від стану колії і живучості паровоза. Втративши хід, бронепоїзд при витраті боєприпасів перетворювався в стаціонарну мішень для ворожої артилерії. Це і ставало основною причиною їх загибелі. Для запобігання таких ситуацій на кожному  бронепоїзді був спеціальний, комплект для швидкого ремонту залізничних колій і команда навчених людей. Але все ж командири поїздів намагалися не врізатися далеко в тил до супротивника, відриваючись від піхоти.

Англійський бронепоїзд часів англо-бурської війни. 7arlan.kzarmored-train

Цей опис детально відображає історію, що трапилася 24 серпня 1915 року біля станції Рудочка (сучасна станція Цумань).

Але подальша розповідь піде з самого початку створення бронепоїзда з дивною для нас назвою «Хунхуз».

Овечки заамурської бригади

Російська третя серія з чотирьох бронепотягів почала будуватися у Київських головних майстернях Північно-Західних залізничних шляхів за активного сприяння начальника інженера Нечая.

Проект нового панцерника був розроблений командиром Другої Заамурської залізничної бригади генерал-майором М.В.Колобовим. Безпосереднє будівництво провадила 4 рота 2-го Заамурського залізничного батальйону під командуванням капітана Даніеля.

Бронепоїзд складався з двох однакових броневагонів і бронепаровоза серії Ов (залізничники називали їх «овечка»). Вони обшивалися бронею товщиною 12-16 мм, яка захищала від куль та уламків снарядів, а на великих відстанях і від вогню середньої артилерії.

У броневагоні розміщувалося 12 трофейних австрійських 8-мм кулеметів «Шварцлозе», по 5 на борт і два для ведення вогню спереду. На кожен кулемет мався боєкомплект 1500 патронів.

Баштова установка 76,2 гірської гармати вагою 1920 кг оберталася вручну,  кут її обстрілу складав 220 градусів. Під гарматою у спеціальній камері зберігалося 80 шрапнельних снарядів і 25 фугасних.

У підлозі вагонів були люки для аварійного виходу, самі вагони у холодний період опалювалися від котла паровозу. Зсередини вони обшивалися 20 мм шаром пробки і 6 мм фанерою, та фарбувалися у білий колір.

Екіпаж бронепоїзда складався з трьох взводів : кулеметного, артилерійського, технічного та паровозної бригади, всього 4 офіцери і 90 нижніх чинів.

Завдяки чіткій організаці1 робіт будівництво тривало 16 днів і перший бронепоїзд був закінчений 1 вересня 1915 року та названий «Хунхуз».

«Хунхуз» (китайською мовою «hónghúzi» - червонобородий) – так називали манчжурських розбійників, які нападали на Китайську Військову Залізницю (рос. КВЖД). Для Другої Заамурської залізничної бригади це слово було звичним.

Бронепоїзд оглянув Верховний головнокомандувач Великий князь Микола Миколайович, і вже 9 вересня він відбув на фронт під командуванням поручика Крапівнікова. У складі 1 Заамурського залізничного батальйону «Хунхуз» мав діяти на залізничних лініях Сарни-Ковель та Рівне-Ковель.

Ввечері 23 вересня поручик Крапівников отримав перше бойове завдання – підтримати наступ 408 полку 102 піхотної дивізії.

Бойовий шлях тривав лише 40 хвилин

Після прибуття на станцію Рудочка (ст. Цумань) була проведена розвідка залізного шляху, яка встановила його справність аж до передових окопів супротивника. З незрозумілої причини австрійські сапери не знищили цю гілку і Крапівніков вирішив провести вогневий наліт. 24 вересня о 4 годині ранку тихим ходом «Хунхуз» підійшов до австрійських окопів.

Після бою поручик Крапівников писав у рапорті : «Підійшовши до першої лінії окопів і відкривши по них фланговий вогонь з усіх кулеметів і передньої гармати, поїзд змусив ворога залишити окопи, примусивши його втікти (ворогом було залишено в окопах багато трупів). Після цього потяг рушив далі і примусив ворога дійсним кулеметним і гарматним вогнем очистити і другу лінію окопів. Попереду потяга йшла платформа, навантажена матеріалами для ремонту і виправлення шляху. Вона прорвала дротяні загородження і передніми скатами провалилася у хід, виритий австрійцями під насипом.

Висланими мною нижніми чинами платформа була відчеплена і бронепоїзд почав рух назад. Розрив важкого снаряду зіпсував залізничну колію ззаду, внаслідок чого під час руху задній броневагон зійшов з рейок. У знерухомлений бронепоїзд відкрила прицільний вогонь артилерія супротивника. У передньому вагоні були вбиті командир артилерійського взводу штабс-капітан Лазарєв і 4 артилеристи.

Після цього мною була дана команда залишити поїзд. Всього бій тривав 40 хвилин. За цей час випущено: з передньої гармати 73 снаряди, з кулеметів 58 500 патронів».

Причина такого невдалого дебюту новітнього бронепоїзда полягає у тому, що  замість маневрування у районі першої лінії траншей і очікуванні там піхоти, для чого власне і була спланована атака бронепоїзда, командир Крапівніков захопившись боєм, рушив на невивчену ділянку шляху, що і призвело до сумних наслідків.

Розбитий «Хунхуз» більш трьох місяців простояв між австрійськими траншеями. Але у зимову ніч з 11 на 12 січня 1916 року команда добровольців поручика Пашкевича відновила колію, поставила на рейки задній броневагон і вивела його за лінію російської оборони.

Повністю бронепоїзд був повернутий у червні 1916 року, під час Брусилівського (Луцького) прориву.  Він був настільки пошкоджений, що питання про відновлення навіть не підіймалося і бронеплатформа з паровозом, за офіційною версією, були віддані на злам.

Але у сучасних дослідників склалася думка, що обидві бронеплатформи були відновлені в Одесі і під назвою «Січовик» взяли участь у українсько-польській війні 1919 року. 24 травня «Січовик» був захоплений у оточеному Радивілові польською армією.

Спочатку він був названий "Krechowiak",  але незабаром його ім’я було замінено на "General Dowbór" з номером 20 (РР 20). Панцерний потяг "General Dowbór" приймав активну участь у польсько-радянській війні 1920 року, неодноразово вступав у сутички з 1 кавалерійською армією С.Будьонного. Але у червні 1920 року він на перегоні між Фастовом і Козятином дістався будьонівським кавалеристам, які розібрали рейси на його шляху та підірвали міст позаду. Відремонтовані і модернізовані броневагони були включені у радянський бронепоїзд № 112, який вже у 20-х роках був зданий на металобрухт як зношений та застарілий.

Такі зміни «господарів» бронепотягів були звичним явищем у буремні роки війн на території бувшої Російської імперії.

А в історії Волині залишилося таке незвичне для нашого краю слово «Хунхуз».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр ЛУДКОВСЬКИЙ

Коментарі