У 2013 році вийшло у світ друге видання знаного фізика Анатолія Свідзинського з цікавою назвою «Синергетична концепція культури». Попри те, що про синергетику уже почали розповідати в університетах, це поняття ще не стало масово зрозумілим. Тож дізнатися з ходу, про що книжка, важко.
Синергетика це наука про самоорганізацію. Зародилася вона у гущі фізичних пошуків і досліджень другої половини ХХ століття, особливо після праць Германа Гакена, якого вважають засновником синергетики. З часом вона стала міждисциплінарним вченням, яким намагалися описувати різні частини природи.
Анатолій Свідзинський припасував синергетику до культури і спробував простежити особливості самоорганізації у цій сфері. У підсумку вийшло друком кілька видань на цю тему. Як же автор зумів поєднати фізику і культуру і показати, що людина самоорганізовує себе?
Анатолій Вадимович Свідзинський – професор, доктор фізико–математичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України. Народився у 1929 році у місті Могилів–Подільський. Жив і працював у Львові, Києві, Харкові, Сімферополі, Луцьку. Перший ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки (1993–1995). Завідувач кафедри теоретичної та математичної фізики. Автор понад 100 публікацій в галузі теоретичної фізики, монографій та підручників, а також праць з культурології та націології, художніх і біографічних видань. Отримав кілька нагород. Автор синергетичної концепції культури.
Принципові поняття концепції
Головна ідея концепції Анатолія Свідзинського формулюється так: процес самоорганізації ноосфери є культура.
Коротко нагадаємо, що ноосфера – це «простір» людини, антропосфера, місце взаємодії природи і людини, матеріальна і нематеріальна частина світу, в якій вона живе і діє. Свідзинський уточнює: ноосфера є системою ідей.
Процеси самоорганізації завжди розпочинаються і відбуваються в ноосфері і або переходять у світ речей, або залишаються у світі ідей. При цьому твориться культура.
Автор концепції називає основним стимулом творчості цінність майбутнього створеного продукту. Очевидно, він мусить мати нові властивості порівняно з первинним матеріалом. Це забезпечується тим, що рівень його структуризації і впорядкованості мусить стати вище, ніж рівень сировини.
Ідеї у розумінні автора – усвідомлений відгук людського мозку на впливи зовнішнього світу або на інші ідеї, які вже були присутні в розумі людини. Внаслідок цього відгуку формується уявлення про зазначений вплив, що дозволяє адекватно відреагувати на нього, виробити оптимальну поведінку.
Кожна ідея має пройти перевірку на ефективність, плідність. І це пов'язано зі складною проблемою пізнання – пошуком критеріїв істинності. Перевірка відбувається через експеримент, або життєву практику. Це не є ідеальний процес, бо практика зажди набуває сенсу лише в контексті певної теорії (тобто ідеї), крім того, вона завжди неповна. Однак саме перехід ідея–практика і є самоорганізацією, внаслідок якої твориться культура.
Анатолій Свідзинський розуміє культуру у найповнішому сенсі. Це не тільки «висока культура» і не «добропорядна поведінка» чи щось подібне – це все, що людина творить у процесі свідомої діяльності. У культурі поєднується матеріальний і духовний стани.
Культура матеріалізується у фольклорі, ритуалах, у творах літератури і мистецтва, науки і філософії, у формах організації і способах виробництва, організації суспільного життя, у релігійних віруваннях, догматах, у формах поведінки людей, у структурах комунікації і так далі.
Особливістю культури є те, що вона постійно змінюється. У ній немає і не може бути завершеності. Поряд з тяжінням до традиціоналізму культура водночас прагне до оновлення і породження нових форм і структур. Це є наслідком постійної зміни в ноосфері. Поява нових ідей, зникнення старих спричиняє оновлення самоорганізованих зв'язків і структур.
«Можна навіть сказати, що внаслідок появи кожної нової культурної ідеї чи події ця система встановлюється в новій формі»
Культура, як пише Свідзинський, має вирішити два головні завдання:
- Забезпечення внутрішньої стабільності людства та різних його спільнот, обмеження тенденцій до розпаду соціальних структур. Тобто вона має підтримувати гомеостаз – стан рівноваги динамічного середовища.
- Стимулювати прагнення до змін, стрибки у невідоме.
Ці два завдання суперечать одне одному, але автор вважає, що у їхній боротьбі народжується складна і недетермінована картина культурного розвитку.
Цікаво, що автор розглядає процес самоорганізації ноосфери не ізольованим, а переплетеним із етногенезом. Етногенез надає структурованості самому людству, перетворюючи його на сукупність вельми своєрідних структурних одиниць – етносів.
Метафізика свободи і точки біфуркації. Розуміти реальний світ
Як детермінізм в уявленнях науковців ХІХ століття і термодинаміка корелюють з феноменом свободи людини? Тут перш за все варто згадати шкільний курс фізики, а саме другий закон термодинаміки. Він є простий: ентропія, тобто міра невпорядкованості, замкнених (які не обмінюються енергією з зовнішнім світом) систем збільшується.
Дуже важливо не забувати цю умову – замкнених систем. Просто кажучи, це закон про те, що хаотичність замкненої системи збільшується. Якщо вона не буде обмінюватися енергією з іншою системою, то колись прийде до стану з максимальною ентропією.
Це мало принципове і навіть скандальне значення для фундаментального розуміння світу у ХІХ столітті. На основі цього у 1865 році фізик Рудольф Клаузіус заявив про теплову смерть нашого світу. Тобто що всі процеси повинні припинитися, увійти в стан рівноваги; ніякого обміну енергії не буде, всяка енергія перейде в теплову, температури вирівняються.
В пізніший час зрозуміли, що реальний світ не є таким простим і від теплової смерті відійшли. Також стало зрозуміло, що детермінізм є примітивним розумінням реальної картини світу, оскільки він властивий найпростішому класу механічних систем.
Наприклад, візьміть кулю знаної маси і покотіть її з певним прискоренням по поверхні, зробленій із відомих матеріалів. Врахуйте ще кілька параметрів (стан поверхні кулі, опір повітря, нахил поверхні тощо) і ви точно будете знати, де і коли зупиниться куля. Це елементарний випадок.
Принципово неможливо це проаналізувати для складних систем, де є купа інших факторів, які не піддаються врахуванню.
Все тому, що закони природи не завжди детермінують поведінку складних систем, в тому числі людини. Вони влаштовані так, що допускають точки біфуркації. Це моменти, коли ці закони наче припиняють дію, а шлях подальшої еволюції розгалужується на рівноправні гілки, пояснює Свідзинський. Виникає можливість вибору потенційно наявних шляхів, що і є передумовою свободи.
Отже, об'єктивна можливість свободи волі є фактом, який випливає з устрою світу. Завдяки механізму біфуркації творяться нові структури, підвищується їхня складність. Система набуває властивостей, яка не зводиться до властивостей її складових, а виникають нові якості системи як цілісності.
Автор звертає увагу на те, що фундаментальні світові константи «підібрані» таким чином, що це забезпечує цілий ланцюг явищ самоорганізації, в якому попереднє стає передумовою для наступного. В разі навіть незначного порушення наявних фактично співвідношень між цими константами ланцюжок процесів самоорганізації обривається на самому початку. Таким чином, ідея про визначальний характер явищ самоорганізації дістала підтримку з боку фізики і космології.
«Внутрішня фізика» свободи має людський вимір. Для здійснення вільного вибору необхідний вольовий акт, який пов'язаний з несвідомим чи свідомим бажаннями, прагненнями, інтересами людини. Без вольової напруги акт вибору не може здійснитися, рівноправність шляхів подальшої еволюції не може бути зламана, а вільний вчинок стає неможливим. Коли нема підстав для надання переваги одному зі шляхів перед іншим, людина вагається. Потрібна додаткова інформація, врахування якої спонукає до обгрунтованого рішення.
Це, зрозуміло, може відбутися і без усвідомленого рішення. Наприклад, шляхом маніпуляції. Коли людина несвідомо зробить певний вибір і буде вважати його своїм.
Ситуація вибору – це перебування у точці біфуркації. Системи різної складності поводять себе у цій ситуації по-різному.
Самоорганізація – це стихійний акт, тобто не детермінований. Перехід до нового режиму поведінки відбувається через стан нестійкості, в яких рівняння еволюції припиняють свою дію. Безпричинним цей перехід також назвати не можна. Для людини додаткова цінна інформація, яка може плинути на вибір, має складну ієрархічну структуру. Акт вибору здійснюється з урахуванням багатьох чинників різного рівня в системі цінностей.
Чи зникає через це можливість прогнозування? Свідзинський вважає, що і так і ні. Передбачення можна здійснити між двома точками біфуркації – на певному обмеженому колі прикладів, де працює детермінізм. Але можливість передбачення руйнується на відтинку, який містить бодай одну точку біфуркації.
Один із класичних прикладів, які наводить автор, це прогноз погоди. Метеоролог Едвард Лонерц у 1963 році показав математичну неможливість довгострокових прогнозів погоди. Але все ж на певному невеликому проміжку часу передбачити погоду можна, бо є закони, які діють в атмосфері.
Присутність Бога у синергетичних нетрях і завдання людини
Синергетична концепція культури Анатолія Свідзинського досягає вершини, коли автор апелює до божественного і того, що насправді робить людина у світі.
Свобода волі людини органічно пов'язана зі складною структурою законів світу. І її наявність приводить до християнського розуміння гріха. Новітні відкриття у синергетиці дають підстави для наукового обгрунтування християнської тези, що світ не є повністю створеним, а місія людини полягає у співтворчості, через яку світобудова має довершуватися.
Автор пояснює це на простому прикладі.
Коли водій їде з пункту А в пункт Б, він керується законами природи, які технічно уможливлюють рух. Це закони роботи двигуна, динаміки коліс, тертя тощо. Однак цього бракує для успішного подолання відстані АБ. Потрібна воля водія приймати рішення, реагуючи на перешкоди, зустрічні автомобілі, непердбачувані обставини. Його роль є абсолютно необхідною.
В цій ситуації використовуються детерміністичні закони руху і свобода волі людини. Запровадження автопілота все одно не вирішить нештатних ситуацій.
Реальний світ, де існують біфуркації і де потрібні вияви свободи волі, виглядає як такий, що забезпечений неповним комплектом фізичних законів у порівнянні зі світом детермінованим. Він недостворений і людина має місію його завершити. В цьому вбачає Анатолій Свідзинський сенс тези християнства про створення людини за образом і подобою Бога. Маючи свободу волі, людина сама має взяти на себе обов'язок щодо дальшого забезпечення процесів самоорганізації.
Квантова механіка й антропний принцип
Детермінізм на малих проміжках і нездатність довгострокових передбачень зрозумілі. Але все ж таки є небезпідставним таке питання: чи існують закони історії?
Своє пояснення автор починає із принципу доповнювальності. Його сформулював фізик Нільс Бор у квантовій механіці (розділ фізики, який має справу з мікроскопічним рівнем і працює з фундаментальними константами – параметрами, які описують наш світ). В даному разі принцип слід розуміти так.
Чим докладнішу картину явища хочуть побудувати, чим більше параметрів намагаються врахувати, тим більше втрачають на самій можливості передбачення. Навпаки, понижуючи повноту опису, отримують підвищення передбачувальної сили, хоча втрачається точність. Завдання полягає у тому, зауважує Свідзинський, щоб у кожній конкретній проблемі знайти найоптимальніший підхід і, не претендуючи на всеосяжність, домогтися більш-менш задовільної точності і більш-менш задовільної передбачувальності.
Наприклад, є так званий парадокс берегової лінії. Він полягає в тому, що неможливо виміряти її довжину, оскільки під час обмірів можна виділяти довільного розміру ділянки, проміжки, якими вимірювати берег. Інший приклад – довжина кордону. Якщо Україна і Польща будуть вимірювати довжину спільного кордону різними методами, у них вийдуть різні довжини.
Нижче – візуальний приклад квадрата. Ми завжди можемо фігуру на анімації розглядати як квадрат і поміряти суму довжин його сторін. Але при ускладненні структури ми можемо вимірювати розміри все менших і менших структур. Головне при цьому – не з’їхати з глузду. Фрактали такі.
Об'єктивні закони світу влаштовані так, що вони достатньо фіксовані, аби допускати пізнання і використання певних загальних закономірностей, водночас вони не фіксовані надто жорстко і залишають певний вільний простір для діяльності людей.
Інший важливий розділ фізики, який працює зі світовими константами, але вже на глобальному «гравітаційному» рівні – космологія. Це наука про Всесвіт і його розвиток. Свідзинський звертає увагу, що дослідження в космології і встановлення історії світу від початку – Великого Вибуху – до сьогодні показали неймовірну здатність до самоорганізації завдяки узгодженості фундаментальних фізичних констант.
Будь-які інші логічно можливі варіанти побудови світу не задовольняють умові його самоорганізованості. Це отримало назву антропного принципу («світ повинен бути таким, щоб допускав існування людей»). Тому загальний закон історії – зростання самоорганізації.
На цьому прикладі хаотично розкидані кульки на основі електромагнітного закону намагаються розташуватися рівномірно:
Це фундаментальна засада функціонування людського суспільства. Утопії, які йдуть у розріз із цим (обмежують право людини і суспільства на вільну творчу діяльність, в тому числі в рамках своєї національної культури), приречені на поразку. Як рано чи пізно стається з усіма тоталітарними режимами.
***
Синергетична концепція культури Анатолія Свідзинського не є якоюсь довершеною теорією. Що зрозуміло з її назви – це лише концепція. Тут не знайдеться чітко структурованої моделі зі своїми елементами, законами, прогностичними результатами.
Проте це аж ніяк не є недоліком, а вказує на особливість синергетики на сучасному її етапі. Цей етап, попри прозріння науковців у сучасній картині світу і поєднанні різних елементів (від фізики елементарних частинок до великомасштабної структури Всесвіту) у єдине ціле, скоріше варто назвати початковим.
Перехід до синергетичної теорії культури нас чекає у майбутньому. Разом із новими відкриттями у космології і не тільки на шляху до об'єднання усіх фундаментальних взаємодій і створення теорії всього. Очевидно, це буде лише ланкою в розумінні того, що є посередині між мікро- і великомасштабним світами – макросвітом людини, культури, суспільства.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі