Серед цілого ряду мандрівників – авантюристів, письменників, військовиків і малярів – які стали вчащати до Луцька щойно у ХІХ столітті (раніше мандрувати для душі було не так модно) є Оскар Кольберг.
Вікіпедія (отже, таким його запам'ятали в народі) пише про нього як про польського етнографа, фольклориста та композитора. Крім того, це автор багатотомних видань у вказаних галузях.
Десь в середині ХІХ століття Оскар Кольберг відвідав Луцьк в рамках своїх етнографічних пошуків. У його нотатках збереглися кілька слів про місто.
Замок часів Кольберга. Малюнок з часопису Tygodnik Ilustrowany
Переклад з польської
***
Луцьк при усті рік Стиру і Глушця, місто дуже старе, має багато руїн, як замок, дві вежі якого ще стоять, руїни собору василіанів. Було тут багато монастирів, серед яких до сьогодні збереглися тільки бригідок і шариток (тут Кольберг дуже помилився, – ХЛ), руїни греко-католицької церкви Воздвиження Чесного Хреста.
Сьогодні, наближаючись з боку Володимира, мандрівник бачить місто у вигляді обшарпаних мурів серед тиші, що виднінються на фоні небесної блакиті. Серед них маєстатично вивищується гарна будова луцької катедри.
У луцьких судових актах має бути декрет про відьму, який висвітлюй наступний випадок. Одного разу баба місила тісто на хліб, коли їй ту важливу роботу перебило теля, яке вільно походжало по хаті. Вона крикнула зі злості: "бодай ти пропало!" Теля одразу й здохло. Бачачи це, баба побігла до вікна і позначила на ньому вугіллям тінь від сонця і постановила: скільки разів сонце буде відкидати таку ж тінь, стільки ж її слова будуть справджуватися.
Коли потім сонце відкидало ту саму тінь, в ту ж пору вона проклинала усіх своїх неприятелів. І таким способом багато їх згубила, як потім сама зізналася. Зрештою, бабу викрили і обезголовили.
Кольберг і замок в Луцьку
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
