(Не)відомі волиняни: Єжи Антчак

(Не)відомі волиняни: Єжи Антчак
  1. Новина відноситься до:

25 грудня 1929 року в місті Володимирі-Волинському народився майбутній відомий режисер Єжи Антчак. До семи років Єжи жив на Волині, це був найпрекрасніший період його життя. Все життя він буде згадувати природу краю, в якому він народився.

В часи Другої світової війни він переїхав з родиною до Польщі в місто Ополе, де в 1949 році закінчив гімназію. В 1953 році закінчив Кіношколу імені Леона Шиллера в місті Лодзі і отримав диплом режисера. В студентські роки був ініціатором створення кабарету «Червоний вуж». Після закінчення навчання пішов на роботу до місцевого театру, спочатку в якості актора, а через три роки став директором театру «7,15» в Лодзі.  В 1959 році – головним режисером телевізійного центру в Лодзі.

В 1963 році Єжи Антчак переїхав до польської столиці, де очолив Варшавський телевізійний центр. Паралельно з 1963 по 1975 роки він виконував обов’язки керівника Театру телебачення. Особисто ставить спектаклі, які мали неабиякий успіх у глядачів, зокрема, «Дні Турбіних» Булгакова (1965), «Три сестри» Чехова (1968), «Скляний звіринець» (1963) Вільямса, а також документальний спектакль «Нюрнберзький епілог».

Праця Єжи Антчака була оцінена на державному рівні, і як наслідок, він став Лауреатом Державної премії в 1964 та 1970 роках – індивідуально, й у 1976 – спільно з колегами.

Прославив режисера фільм «Ночі і дні» на основі повісті Марії Домбровської, який в 1977 році був номінований на премію «Оскар» як кращий фільм на іноземній мові. Проте фільм не отримав Оскар, але в 1976 був відзначений на Берлінському кінофестивалі. В Берліні «Ночі і дні» отримав Срібного ведмедя за кращу жіночу роль, яку виконала акторка і дружина Єжи Антчака – Ядвіга Баранська. Пізніше на основі фільму був знятий серіал, який отримав прихильність глядачів, не лише в Польщі.

Кіношкола в Лодзі, фото з Вікіпедії

Єжи Антчак, imdb.com

Єжи Антчак разом з акторами Євою Далковською та Єжи Бінчицькі під час зйомок фільму «Ночі і дні», akademiapolskiegofilmu.pl

Першою нагородою режисера стала відзнака 1966 року на фестивалі кіно та радіо в Палермо. Далі була перемога в 1968 році на фестивалі театрів Інтервізії в Софії. В 2006 та 2008 році дві перемоги на Міжнародному фестивалі незалежного кіно WorldFest Houston Film Festival. Цей фестиваль був заснований в 1961 році та є найстарішим у світі фестивалем незалежного кіно, третім за престижністю в Північній Америці після фестивалів у Сан-Франциско і Нью-Йорку. В 2006 році платину здобув фільм «Шопен. Прагнення кохання» в номінації найкраща драма, а в 2008 році – «Нюрнберзький епілог» в номінації документальна драма.

В 2008 році Єжи Антчак отримав від міністра культури Польщі медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis».

З 1979 року Єжи Антчак разом із своєю сім’єю переїхав до США, де проживає і зараз. В 1956 році він одружився на молодій акторці Ядвізі Баранській. Молодят розписали  6 вересня, а обвінчали в другий день Різдва о п’ятій годині ранку. Причина вибору такого часу для церемонії банальна: молодята не мали святкового одягу, жили дуже бідно, тому обрали час, коли їх ніхто не міг побачити із знайомих.

Єжи Антчак з дружиною та сином Миколаєм, i.iplsc.com

Єжи Антчак з дружиною Барбарою, pomponik.pl

В 1964 році в подружжя народився син Миколай. Сьогодні всі троє проживають в Лос-Анжелесі. Від початку 1990-их Єжи Антчак разом з дружиною тимчасово перебував у Польщі, знімаючи два фільми.

Єжи Антчак написав біографічну книгу «Ночі і дні мого життя», в якій він згадує про своє дитинство на Волині. Антчак народився взимку, в сорокаградусний мороз. Цей факт він згадує, коли говорить про своє здоров’я та витривалість. До семи років Єжи жив на Волині, це був найпрекрасніший період його життя. Все життя він буде згадувати природу краю, в якому він народився. З дитинства Єжи грався в театр. Його театром були кошари, а акторами коні.

Єжи Антчак сьогодні у поважному віці, йому 87 років, але це не заважає йом бути професором факультету кінематографії і телебачення Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Lodomeria (Тетяна Яцечко-Блаженко)

Коментарі