Джерело: Волинські Новини

26-річна лучанка Віра Танчук уже сім місяців працює на одному з круїзних лайнерів іспанської компанії Pullmantur, яку 2006 року викупила компанія Royal Caribbean. Про круїзні лайнери Віра дізналася від друзів, з якими літала до США. Дівчина переконана: ті, хто спробував, яке на смак інше життя, та оцінив переваги зарплати в доларах, знають, що потім важко зупинитися, навіть якщо робота важка.

Про це йдеться на сторінках щотижневої газети Волинські Новини (№ 49).

«Половина моїх друзів зараз за кордоном: хтось працює на лайнері, хтось в авіалініях ОАЕ, хтось у Польщі, а хтось в Іспанії. Вирішила поїхати, тому що дуже хотіла побачити світ. А ще це гарна можливість подорожувати й заробляти гроші», – каже дівчина.

Віра Танчук

ПОДОРОЖІ – ПРИСТРАСТЬ З ДИТЯЧИХ ЛІТ

На круїзному лайнері всі працюють за контрактом, який підписують на шість-вісім місяців. Лайнер, на якому працює Віра, ходить переважно в Європу. А зараз екіпаж із персоналом пливе на Кариби. Країни їхнього маршруту – порти Іспанії, Італії, Мальти, Греції, Хорватії. Окрім портових міст, уже встигли побувати також на кількох островах: Сицилії, Ібіці, Менорці та Мальорці.

«Любов до подорожей у мене з дитинства. В шкільні роки справжнім щастям було поїхати на екскурсію в Карпати, Берестечко, Почаїв, Київ. Завжди була готова їхати будь-куди, аби побачити щось нове та цікаве. Перша моя мандрівка за кордон була у студентські роки. Тоді я літала до США. А вже пізніше відкрила для себе Францію, Польщу, Німеччину, Чехію, Люксембург, Литву», – розповідає мандрівниця.

За словами дівчини, відколи долар добряче підріс, важко стало подорожувати на українські зарплати. Віра мандрувала автостопом, бо так дешевше. Їздила на невеликі відстані й тільки Україною. Але подорожувати самій було завжди трохи страшнувато.

«Хотіла спробувати щось інше. Побувати в англомовному середовищі, відкрити для себе інші країни, а також заробити грошей. Отож, ідеальним рішенням для мене стала робота продавця-консультанта на круїзному лайнері в магазинах Duty Free», – розповідає Віра.

Перевага такої роботи в тому, що у портах магазини не працюють. Навіть коли корабель близько від порту, відкривати крамницю заборонено. У цей час працівники можуть насолоджуватися оглядинами місця, де зупинився лайнер. Однак не весь персонал має таку можливість. Адже у всіх різні графіки.

«Звичайно, бувають дні, коли не можна виходити в місто, усе-таки це робота, а не відпочинок. Але переважно така можливість є. Я тут працюю з червня. І, чесно кажучи, ні секунди ще не пошкодувала про своє рішення», – запевняє дівчина.

За словами Віри, з іноземцями їй спілкуватись легко, адже має за плечима факультет іноземних мов.

«Я чомусь переконана, що найгарніша країна – Норвегія, хоч я там ще не була, – розмірковує. – Дуже гарні Франція та Іспанія. Остання неймовірна влітку, особливо вразили острови Менорка та Ібіца. Дуже люблю США. Коли була у Нью-Йорку, то здавалося, що куди не ступиш, куди не глянеш – упізнаєш навколо фрагменти з різних фільмів».

Дівчина каже, що Іспанія – найгарніша країна з тих, які вона бачила

Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія – найбільше місто на Канарських островах

НА КОРАБЛІ – СВОЇ ЗАКОНИ І ПРАВИЛА

На запитання, чи важко було адаптуватися до життя в морі, Віра усміхається, а потім додає: «Так. Ще й як!» Та розповідає, що на кораблі зовсім інше життя. Тут свої закони й правила.

Віра Танчук уже понад півроку працює на кораблі

«Усі розмовляють англійською. Причому кожна національність – зі своїм акцентом, а на кораблі у нас десятки різних національностей. Тому спочатку важко звикнути. Першого дня роботи на кораблі працівники завжди мають вихідний. Коли я вже була на борту, мені виділили кімнату. Її треба з кимось ділити. Наприклад, я жила з дівчинкою з Маврикію, потім деякий час сама, а зараз – із дівчиною з Бразилії. Кімнатки здебільшого дуже маленькі, як купе в поїзді. Ми тут часто жартуємо, що і живемо у потягу, і подорожуємо. Ліжка – одне над одним: хтось спить знизу, а хтось зверху», – розповідає дівчина.

У перші дні перебування на кораблі персоналу проводять тренінг з безпеки, на якому розповідають, що робити, скажімо, коли корабель тонутиме, а також тренінг з безпеки життя. Його проводять щоразу, незалежно від того, чи людина вперше на лайнері, чи уже вдесяте.

Для того щоб потрапити на корабель, треба отримати сертифікат. Цей документ – такий собі доказ, що працівник ознайомлений з основними правилами безпеки на кораблі й знає, що робити у випадку надзвичайної ситуації. В Україні ці сертифікати можна отримати в Одесі у спеціальному тренінговому центрі. Окрім того, влаштуватися на роботу на круїзний лайнер значно простіше, ніж просто поїхати, скажімо, в іншу країну працювати.

Весь персонал на кораблі ділиться на crew, staff і officers. Crew – це офіціанти, бармени та прибиральники. До речі, вони можуть жити аж по четверо в кімнаті, а не по двоє. Staff – це всі решта: працівники Duty Free, Spa, танцівники, співаки, музиканти, рецепція та інші.

Ну і officers – це голови департаментів: менеджер ресторану, магазину, начальник охорони, капітан. Officers мають смужки на робочій формі: від однієї до трьох. Що більше смужок, то вища посада. Ці люди зазвичай живуть у кращих та окремих кімнатах.

«На кораблі ієрархія відчувається. Та це не заважає потім усім разом піти в бар і випити», – жартує Віра.

У працівників корабля забирають паспорти й дають інші документи з фото й паспортними даними. Називається такий документ crew pass. Дівчина каже, що дуже важко зрозуміти усі деталі корабельного життя. Однак тут завжди знайдуться або земляки, або, як це називається корабельною мовою, пайзано, які допоможуть адаптуватися й усе детально розкажуть.

За словами мандрівниці, адаптуватися до життя на лайнері важко, але завжди знайдуться люди, які допоможуть

Кадіс – важливий порт та промисловий центр півдня Іспанії

«У моєму випадку це була дівчина з Сербії. Зараз – моя хороша подруга. Вона й допомагала мені з усім. А зустрілися ми в порту, бо мали посадку на корабель в один день», – розповідає мандрівниця.

ЛАЙНЕРИ – ГАРНИЙ СПОСІБ ЗАОЩАДИТИ КОШТИ

На думку Віри, найважче звикнути до хитання корабля. Це трапляється рідко, але коли погана погода і дуже вітряно, то буває, що навіть манекени в магазині падають.

«Тоді справді не до сміху. Якось було таке, що пасажири за стіни трималися через гойдання корабля. З часом я перестала відчувати легке хитання. Після двох місяців роботи до цього звикаєш. Буває, що пасажири приходять і просять що-небудь проти нудоти через гойдання, а ти вже нічого не відчуваєш абсолютно», – каже дівчина.

Віра Танчук зізнається, що іноді сумує за домом. «Хочеться побачити рідних. Я за ними дуже сумую. А ще часом так хочеться наживо почути рідну мову. Але мені таке життя не набридає. Бо щодня щось інше: місто, країна, острів», – ділиться вона.

У дівчини контракт закінчується в лютому. Віра мала вирушити додому в грудні, але продовжила контракт. Після його закінчення, каже, зробить собі місяць або два канікул – і знову сюди.

«Лайнери – хороша можливість заощадити гроші, адже не треба витрачатися на проживання та харчування, – переконана Віра. – Та й платять тут добре. Однак усе пізнається в порівнянні. Якщо порівнювати українські зарплати й ті, які тут, то, звісно, вони дуже відрізнятимуться. Але якщо порівняти, наприклад, із зарплатами моїх друзів, яким поталанило і вони працюють на п’ятизіркових круїзних лайнерах, як, скажімо, «Селебріті», то зарплата на такій же посаді, як у мене, буде кращою. Зазвичай, що більший лайнер, то вища зарплата. Але тоді й роботи буде більше, не щодня собі дозволиш виходити в порти. А в мене золота середина: і зарплата достатньо хороша, і є можливість побачити світ».

Лілія БОНДАР

Фото з особистого архіву

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.