Сьогодні увазі ласкавих читальників пропонуємо фрагменти записів «слово од слова», вихоплених із офіційної мови документів луцького та володимирського ґродських судів другої половини ХVІ століття. Безпосередні «живі», зазвичай емоційні свідчення акторів (позивачів) на своїх кривдників (позваних) показують мовну специфіку та староукраїнський колорит з питомо нашими словами й лінгвістичними конструктами.

Княгиня Настася Львівна Єсманівна про свою доньку Катерину (Володимир, 15 липня 1566 року): «Она, не докладаючися мене, матки своее, понела собе за мужа, кром воли моей, неякого Яна Панковского» («Вона, не слухаючись мене, матері своєї, взяла собі за чоловіка, без згоди моєї на те, якогось Яна Панковського»).

Шляхтянка та заможна селянка ХVІ століття. Документальна реконструкція художника Сергія Шаменкова

Князь Януш Олександрович Порицький про хворобу ніг (Володимир, 25 червня 1567 року): «Пан Бог з допущеня своего светого Бозкого мене форобою рачил наведити, иж на обудву ногах раны значные и пухлина. С  которых, деи, ран бол так великии маю, же часом мало о собе паметам» («Бог, за своїм провидінням, хворобою мене покарав: на обох ногах рани великі та пухлина. Через ті рани біль великий такий маю, що про себе забуваю»).

Зем’янин Богдан Селецький про татарський напад на батьківські маєтності (30 травня 1576 року, Луцьк): «Тых недавных часов тое осени прошлое в року минулом семдесят пятом татарове, которые немалую шкоду, пришедши, в земли тои Волынскои учинили, перед которыми, деи, пан отец мои, и маетности мало взявши, з дому своего  ледво самъ уехал. То пакъ по отеханю пна отца моего, тые неприятели татарове, приехавши до именя пна отца моего Сельца, все имене и двор на все на корен выпустошили и огнем выпалили» (Нещодавно, осені тої, року минулого сімдесят п’ятого, татари, які не малої шкоди, прийшовши, у землі тій Волинській вчинили, через яких батько мій, статків мало взявши, з дому свого заледве поїхати встиг. Після від’їзду батька мого, ті неприятелі-татари, приїхавши до маєтку батькового, Сільця, всю маєтність і двір на корінь винищили і вогнем спалили»).

Євреї Мошко та Януш Давидовичі про шкоди, завдані їхньому городу (Ватин на Горохівщині, 19 липня 1578 року): «Для чого, деи, бороните огорода, котрого я, покопавши, насеял огородних речей, а то, деи, меновите: цыбули град шест, моркви град чотири, петрушки града, чорнушки града, постырнаку град пят, чебъръцу града, капусты град двадцат, огурковъ  плесо, свеклы град три, на чом, деи, собє шкодую пят коп и грошеи шесть» («Чому бороните мені городу, який я, скопавши, городиною засіяв, а саме: шістьма грядами цибулі, чотирма – моркви, по гряді петрушки і чорнушки, пастернаку гряд п’ять, чебрецю гряду, капусти двадцять гряд, огірків плесо, червоних буряків три гряди, через що втрати зазнав на п’ять кіп і грошів шість»).

Єврей-орендар ХVІ століття. Аматорський малюнок

Джерело: «Українське повсякдення ранньомодерної доби: збірник документів. Вип. 1: Волинь ХVI ст. / НДІ укр-ва МОН України, ЦДІА України, м. Київ, ГО «Центр досліджень та відродження Волині». – Київ: «Фенікс», 2014. – 776 с., іл. – (серія документальних джерел)». – С. 126, 131, 220,  275. 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.