Спогади Сергія Ткачова про одну з милих вулиць центральної частини Луцька і про колорит готелю «Луцьк».

***

Коли на вулиці Крилова ще не лежав лев, це була найбільш «львівська» вуличка Луцька. Вузька, з будівлями доби польського модернізму, вона нагадувала мені місто Лева і без ось цього кічоватого лева з бальоном.

Життя на вулиці вирувало навколо готеля «Луцьк». У 60-70-х це був єдиний (потім вже «Україна») притулок для гастролюючих акторів цирку ліліпутів, грузинів-торговців лавровим листом і мімозою, студентів-заочників і колгоспного активу.

Директорами і заступниками здебільшого були відставні КГБ-істи. Довший час це був Хижняк. Адміністратори працювали змінами. Було їх троє. Чому запам`ятались? А вони віддзеркалення Луцька – Марія Іванівна Кравчук – українка, Ціля Львовна (прізвище не згадаю) – жидівка, третя – говорила російською. Найколоритнішою була Ціля Львовна. Приходила на зміну вона з «начосом», густо підмальованими бровами, яскраво червоний «бузьо» був нашмінкований а-ля куряче гузно. Окрім того всі знали, що Ціля Львовна підв`язує на боки ватяні мішечки – для талії.

Перша ліворуч Марія Кравчук, четверта - Циля Львовна. Фото з архіву Сергія Ткачова

Горничні доїжджали з приміських сіл – Дачне, Рованці. Найважче було чешці Марії. Це була огрядна жінка, яка страждала на варикоз, і тому вона обслуговувала тільки перший поверх, де було найменше номерів. Вона як і Ціля Львовна була «зіркою» готелю, бо кумедно розмовляла сумішшю чеських, польських і українських слів з постійним наголосом на перший склад.

Найчастіше в готелі жили артисти, що приїжджали з концертами в філармонію, яка була поруч, через двір. Коли артистами Луцької філармонії стали тріо Мареничів, то жили вони також у «Луцьку», допоки не отримали квартиру. Артисти завжди запрошували працівників готелю на свої концерти – це було компенсацією за ті незручності, які вони частенько завдавали – битий посуд, «брудна» білизна і т.д. Крім всіляких цирків на сцені на кшталт гутаперчивої у бльостках «дівчини-змії» запам’ятався виступ тоді популярної Тамари Міансарової. Мама «дістала» (це означає безплатно) мені два білета і зводив дівчину «в концерт». Оце вимахнувся!

Але артисти більш-менш люди інтелігентні і великої шкоди від них не було. Ось «партактив» в ондатрових шапках з поліських районів Волині очікувався працівниками готелю як навала. Приїжджали вони на сесії ВПШ. Тоді в готелі стояв стійкий запах ковбаси, часнику і цибулі.

В той час розквітла польсько-радянська дружба. До нас їхали офіційні делегації з Любліна, Холма, Грубешова. Здебільшого це були представники кооперативів – люди прості, але на чолі делегації стояли партійні чи профспілкові начальники. Від кордону до Луцька вони їхали дуже довго – перед готелем автобус ставав десь по 10-11 вечора. По дорозі делегації встигали пообідати в якомусь колгоспі-мільйонері, тому в Луцьк прибували в доброму гуморі. Їх тут чекали працівники готелю усіх трьох змін – як не старались директор і його зам уникнути тісних контактів працівників з іноземцями, під будь-яким приводом залишались допізна або «випадково» приходили провідати «як там на роботі». Після таких заїздів поляків в місті з`являлись кремплінові сукенки і брюки, хустки з люрексом, капи на диван і о,о, о! – тоновані джинсові костюми «Odra».  

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.