На «Хроніках Любарта» - нова рубрика. Хочемо звернутися до родинної історії через фото і пам’ятні присвяти.

Вивчаючи історію рідного краю, віднайшли багато фотографій із родинних альбомів волинян. Як виглядали наші предки в епоху появи і розвитку фотосалонів? Фотографії, які вони надсилали один одному з-за кордону, або з лінії воєнного фронту, з міста в місто у сусідньому воєводстві, з радянської армії. І не просто салонні портрети, приватні знімки, фотографії офіційних установ, а світлини з підписами на пам’ять про рідну сестру, для спогадів про незабутню зустріч, як приклад про воєнну славу сина.

Все це є особливим зрізом родинної історії, яка тепер стала цінністю як пам’ятка минулого. У цій рубриці будемо показувати, як виглядали волиняни колись і що вони писали у присвятах на звороті фото. Слова, які апелюють до серця і врізаються в пам’ять навіть тепер, коли намагаєшся безсторонньо досліджувати минуле. У кожної родини є в архівах подібне. Якщо ви не проти зробити минуле своєї родини частиною загальної історії, розказаної публічно, будь ласка, поділіться з нами вашими світлинами. Чекаємо листів на пошту hroniky@gmail.com.

***

Фотографія свого часу стала важливим кроком у ментально-культурному поступі людства. З’явившись на Україні в 40-х роках ХІХ століття, світлини були цінним, а навіть сокровенним набутком кожної родини. Крізь призму мікроісторії та фотографічного матеріалу спробуємо показати повсякдення наших земляків, їхні переживання, життєві перипетії та приємні моменти буття.

Сьогодні – фото дівчини Катерини з роду Назаркевичів, уродженки Бран на Горохівщині, що за «хибні» преконання стала жертвою сибірського заслання. Жених-арештант у вишиванці та волинянка, що з трепетом чекає на повернення до рідних зі словами: «На довгий та незабутній спомин хрешченому татусьові дарую знимку з себе і свого ухажора під час перебування на Сібірі. Не забувайте та добрим незлим словом пригадайте…. 1. І. 1949 р. Женя-Катя».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.