ХХ століття можна назвати ерою зв’язку через розвиток технологій. Кіно і кінотеатри виникають на зламі століть, а телебачення «доганяє» трохи згодом, у 1930-х, відколи масова публіка могла спостерігати рухомі картинки на екрані. Коли з’явилося телебачення в Луцьку? Кажуть, на початку шістдесятих. Спогади Івана Головні про ті далекі роки.

***

Телебачення у Луцьку десь до 1962 року вже було. Зате у 60-тисячному місті працювало вже 8 кінотеатрів, котрі, за винятком хіба що «Хроніки», ніколи не були порожніми. Коли демонстрували особливо цікаві фільми, доводилося годинами вистоювати у черзі за квитком.

А ще молодь залюбки відвідувала театр у будинку нинішнього лялькового театру. У ті часи квиток на виставу, а тим більше на прем'єру, не завжди можна було придбати. За моєї юності публіка йшла в театр, як на свято. Відповідно, по-святковому й одягалася: чоловіки були, як правило, а костюмах і здебільшого при галстуках. жінки — в найкращих своїх сукнях. Зимою жінки приносили туфлі, аби тут, у театрі, перевзутися.

Особисто я перестав відвідувати театр після того, як в одній із п'єс про українське дореволюційне життя замість звичних декорацій на середину порожньої сцени випхали одного-однісінького воза, а потім у різних актах повертали його до глядачів то дишлем, то задком то боком — тобто «міняли декорації». Належно оцінити «творчу знахідку» режисера і художника спектаклю у мене забракло розуму, і я зробив висновок, що ходити до театру мені більше не варто. Відтоді і не ходжу.

В інтер'єрі кінотеатру Промінь

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.