На «Хроніках Любарта» - нова рубрика. Будемо розповідати про те, як колись говорили на Волині. Особливості мови, діалектів, цікаві і незвичні, забуті або ще вживані слова, фрази, мовні конструкції, які демонструють оригінальність й автентичність волинської говірки.

Не є сенсацією заувага про колоритність говірки наших бабусь-прабабусь й дідусів-прадідусів. Вони ж бо жили ще «за Польщи» та «совітів» і не мали повноцінної змоги вивчати й говорити рідною мовою, часто натикалися на перепони в цьому контексті. Мабуть, тому так цікаво їх слухати й переймати оту мовленнєву мудрість.

80-літня бабуся, уродженка села Коритниця Локачинського району Ольга Тарасівна Торчинюк, як хтось її не побачить чи промайне на сільській вуличці, поважно зауважує: «Чого добрий день мені не даєш?». Виявляється, так само означували вітальний процес славетні луцькі міщани майже 380 років тому!

31 серпня 1639 року, коли на ратуші у Луцьку заслуховували свідчення очевидців одного злочину, тодішній луцький райця (урядник міського самоврядного інституту влади) Ян Гепнер, заручившись підтримкою своїх учнів-аптекарчиків, розібрав торговельну ятку-крамничку, що належала Луцькому маґістрату. Цінним для розуміння трагізму, і, водночас, курйозу ситуації були свідчення луцького міщанина Гната, Якимового сина, Шевчика. За його словами аптекарчики не просто не зважали на людей, що на власні очі бачили, як ті руйнують ратушну буду, а ще й привітались з ними: «Двоє з них повз нас дерево носячи до води, добрий вечір нам дали».

Бережімо мову, говорімо вкраїнською!

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.