Волинська говірка: народні замовляння

  1. Новина відноситься до:

Роками-віками наш мудрий український народ осмислював, збирав й застосовував різноманіття засобів супроти хвороб-недуг і побутових негараздів. Серед них бачимо практичний застосунок певних субстанцій і трав, що мали лікувальну силу, а також словесні «порятунки», що ними були замовляння.

Ті цікаві лінґвістичні конструкти, часто підсилені релігійною складовою, показують нинішньому люду особливості світосприйняття наших предків. Чи не у кожному селі ще й досі є старенька бабуся, яка, наприклад, вміло змовляє вроки, нашіптуючи при тому молитву.

Декілька таких замовлянь з часу першої половини ХХ століття оригінальною говіркою хранителів тих знань нині пропонуємо вашій увазі.

***

Жителька села Мельники Шацького району  Г. Забродоцька розповідала:

«Мене вчив Юрко, е, шьобь пес ни кусав. Каже: «На Восиянській горі, там пристиг стоїть, там Госпоть сидить. Е… Госпоть сказав своїм учинкам: хто мою молітву знатиме, тог пес не кусатиме, і гад не сосатиме». І Очче наш проказати. І вже ни… ни буди. То я пробувала. Мене навчів. Як вже за силом бало йду й замру, поки я силом. Вже шьоб пес ни гавкав.


У Цирі на Любешівщині вроки знімали з допомогою таких слів:

Летів ворон с чужих сторон,

Сів на вуротюх, в червоних чуботюх.

Хто вас пріслав, щоб забрав,

Звідкє прішли, шоб і пруйшли.

[І три рази «Очче наш»].

Баба-шептуха. Фото з сайту www.uarp.org


 Цікавим замовлянням боролися із рожею у Кияжі Рожищенського району:

Я тебе спалюю,

Я тибе виганєю.

Місяцю сьватий, відвирни, –

Чи з руки, чи з голови.

Рожа жіноча, парубоча, дівоча,

Вже ти накрутила,

Викачую тибе яйцем.

Вийди собі до сходу сонця

За моїми руками,

За Божими словами.


У Затурцях Локачинського району знали як боротися із головним болем:

«Ішла Божа матінка лісами, болотами – назустріч їй Ісус Христос. «Куди ти, Матінко, йдеш? – «Людей лікувати, з голови болі скідати».

Мешканці Волинського Полісся. Фото із zarichchia.blogspot.com


Мешканці Лемешова на Горохівщині ту ж саму недугу замовляли дещо в інший спосіб:

«Ой болю мій, болю, я тибе не боюсь. Йди субі на нетрі, на хащі, де люде ни ходять, де звірі ни бродять, де трава ни росте, де пташки не літають».

Від крові мовили такі-от слова (у Залісцях Рожищенського району):

 «Їхав Юрій на білім куні і замувляв кров мені. Пр-р-р, кінь, стань, а, кров, пиристань».


Ще барвистіше замовляли на Старовижівщині:

«Їхав Ілля на коні, тяг ногі по зимлі. Ноги підняв – кров уняв. Ішла Причиста; одна – з Кіїва, друга – с Чирнігова, третя – з Ніжина. Несли срібну голочку, шовкову ниточку, рани зашивали, кров замовляли. Кров буйної голове з рум’яного лиця, с чирвоного серця, з жовтої кості, з місків, з чорних кіс, с карих очей».

Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015. – С. 200, 206, 208 – 209.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Оксана ШТАНЬКО

Коментарі