Сходити в кіно і вижити: історія перших кінотеатрів

Сходити в кіно і вижити: історія перших кінотеатрів

Колись за 5—10 центів можна було підхопити хворобу, стати жертвою харассменту і навіть померти. Як кінотеатри ставали кращими, розповідає WAS.

Низька стеля, тісно, накурено і запльовано, між сеансами не прибирають. Так на початку 20 століття виглядав типовий кінотеатр — нікелодеон. У 1910-х їх змінюють палаци кіно — тепер це не маленькі клітки всередині інших будівель, а великі споруди, створені спеціально, щоб показувати кіно. Але ставлення до них ще довго залишалось презирливим.

ВІД ЦЬОГО ВТРАЧАЮТЬ ЗІР

Піктурит — так у 1908 році була названа хвороба, яку викликає перегляд кінофільмів. Симптоми — запаморочення, нудота. Результат — погіршення зору. Газета Chicago Tribune з посиланням на відомого німецького окуліста стверджувала: «Майбутнє покоління вже не зможе бачити так само добре, як ми».

Деяким дійсно ставало погано в кіно. Глядачі сиділи впритул до екрана, копії плівки були поганої якості, а у кіномеханіків руки не завжди росли правильно. У перші десятиліття існування кіно багато хто скаржився на мерехтіння зображення. Воно виникало через те, що фільми знімали і показували з меншим числом кадрів в секунду, а технічне оснащення кінотеатрів було дуже примітивним.

Проблему піктуриту вирішили не медики. Вона зникла сама собою завдяки конкуренції: кінотеатри поставили нові проектори та відсунули перший ряд далі. У 1919 році офтальмолог Герберт Харлан заявив, що кіно тонізує втомлені очі.

ДЖЕРЕЛО ЕПІДЕМІЙ

Піктурит перемогли, але кінотеатри продовжували вважатися розсадниками хвороб. Під час спалахів дифтерії, віспи і скарлатини місцева влада вимагала зупинити показувати кіно. Школи, церкви і театри продовжували працювати.

Найсильніше кінотеатри постраждали під час епідемії «іспанки». До жовтня 1918 року, коли був розпал епідемії, працював лише кожен десятий кінотеатр в США. У листопаді перша хвиля епідемії спала, і кінотеатри стали відновлювати роботу. Це призводило до казусів. Так, Palace Theatre стояв чітко на кордоні між двома округами штату Нью-Джерсі. В одному з них вже дозволили показувати фільми, в іншому ще діяв карантин. Власник розділив зал на дві частини і продавав квитки тільки в ту, яка знаходилась в окрузі, де хворобу подолали.

До 1920-х років кінотеатри почали впроваджувати системи вентиляції і перші системи охолодження повітря. Влітку це приваблювало багатьох глядачів.

Under Robertson’s direction, the city also produced warning placards for display in theaters and other public spaces
Плакат, що попереджає про небезпеку відвідування громадських місць під час епідемії грипу, 1918 рік, Чикаго. Фото: National Library of Medicine

У ТЕМРЯВІ ТАЇТЬСЯ ГРІХ

Кричущим недоліком кінотеатрів вважалося вимикання світла. Це були перші публічні заклади, де глядачі обох статей сиділи в темряві поруч. Моралісти розгорнули широку кампанію протесту. У парафіяльних церквах дівчат переконували не ходити на сеанси, бо «в темряві таїться гріх». Вимоги залишати світло включеним до кінця фільму мали місце в Нью-Йорку і Денвері. Подібний закон намагалися ввести в Каліфорнії, але губернатор штату відмовився його підписати.

Звинувачення не були безпідставними. На третьому ярусі американських театрів повії зустрічалися з клієнтами. Багато кінотеатрів тоді будувалися за прикладом театрів — з ложами. У Нью-Йорку кінця 1920-х років обслуговування в ложі коштувало $ 1—2.

Кінотеатр, 1920-ті роки, листівка. Фото з сайту cinemateca.eu

Іншим джерелом гніву для борців з кінотеатрами були charity girls. Нова соціальна верства з’явилася в великих містах в кінці 19 століття. Бідні дівчата з провінції не могли дозволити собі розваги великого міста. Їх завжди можна було зустріти біля входу до театру або танцювального залу і запросити всередину. Результат залежав від випадку. На відміну від повій, charity girls не брали грошей і могли відмовити в сексі.

Сharity girls проклали шлях до кінотеатрів для більш респектабельних жінок і допомогли чоловікам навчитися залицянням в умовах міста. Сьогодні кінотеатр має стійкі асоціації з побаченнями. Але безпечним місцем для дівчат вони стали тільки в 1950-і роки, коли звідти вигнали причеп.

Take Your Girlie to the Movies (If You Can't Make Love at Home)
Обкладинка музичної нотації для пісні «Відведи свою дівчину в кіно (якщо не можеш зайнятися з нею коханням вдома)», 1919 рік. Джерело: New York: Waterson, Berlin, & Snyder Co. / Mississippi State University

САМООБОРОНА ВІД ДРАТУВАЛЬНИКІВ

Причепи були головним болем не тільки кінотеатрів. І на вулиці жінку могли помацати, сказали їй непристойності, просто образити. У пресі це називалося «дратувати». Та у темряві кінотеатрів могло дійти до насильства.

У 1910-х роках причеп стали все частіше бити. Найчастіше розлючені чоловіки або кавалери, іноді жертви харассменту. Деякі заклади самі дбали про глядачок. Денверський кінотеатр у 1915 році найняв офіційного вишибалу. Той пильно стежив за залом і, помітивши причепу, виводив його в підвал на розправу.

Деякі емансиповані жінки спеціально полювали на причеп. Популярність в Нью-Йорку отримала Єлена ДеХарт, яка орудувала на Амстердам-авеню недалеко від дому. На її рахунку було понад 50 причеп, яких вона привела до поліції. Оскільки копи регулярно конфісковували у Єлени улюблену палицю, їй довелося вивчити джіу-джитсу.

На захист жінок вставали і судді. Найсуворіший вирок за «дратування» тоді був виписаний в техаському місті Сан-Антоніо. Чоловік чіплявся до жінки, яка сиділа поруч, а коли вона намагалася піти, обійняв за талію і не відпускав. Отримав рік в’язниці.

Оголошення з закликом повідомляти керівництву кінотеатрів про випадки харассменту під час сеансів, 1912 рік. Джерело: Library of Congress

ВБИВЧА МАГІЯ КІНО

Смерть могла застати кіноглядача в будь-який момент. Через застосування нітратної плівки, яка була легкозаймистою, часто траплялися пожежі. У 1905 році сумка з котушками в кінотеатрі Індіани загорілася від дотику електричного ліхтаря. Один глядач втратив волосся на голові; в іншого через крик «Пожежа!» стався напад; а 17-річний хлопець вибіг в хол і вистрибнув через вікно третього поверху. Це був рідкісний випадок пожежі в кінотеатрі без фатальних жертв.

Зрештою, будівля могла просто розвалитися. У березні 1918 року від поривів вітру склався, як картковий будиночок, Pastime в Вінчестері, штат Кентуккі. Одинадцять людей загинули. Але найстрашніша трагедія подібного роду сталася в Вашингтоні. Під час вечірнього сеансу 28 січня 1922 роки дах Knickerbocker Theatre провалився під вагою снігу. Кількість жертв — 98 загиблих і 133 поранених.

Жителі Централія, штат Пенсильванія, біля руїн кварталу, який загорівся через пожежу в кінотеатрі. Джерело: offroaders.com
Knickerbocker Theater disaster, 1/30/22
Трагедія в кінотеатрі Knickerbocker Theatre в Вашингтоні. Фото: Library of Congress
Руїни кінотеатру Rialto в Нью-Хейвен, Коннектикут, 1921 рік. Будівля загорілася під час сеансу. Підсумок - 7 загиблих, 70 госпіталізовано. Джерело: Yale University Library

Іноді причиною смерті ставало саме кіно. У 1911 році Ізраель Четлін наклав на себе руки прямо в залі. Самогубства періодично траплялися в кінотеатрах, але цей випадок був особливим. Брат Ізраеля наполягав: той не мав причин вбивати себе. Він встав і вистрілив собі в голову після того, як на екрані наклав на себе руки герой фільму.

А 1923 року в нешвільський кінотеатр прийшла Мері Мартін. Жінка поруч читала вголос інтертитри. Мері кілька разів просила її замовкнути, але сусідка продовжувала. Коли прибула поліція, Ліззі Ванс лежала в калюжі крові з перерізаним горлом, а Мері Мартін тримала в руках розкладну бритву. Вбивця примовляла: «Це навчить її не розмовляти в кінотеатрі».

The End.


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі