Фото на незабудь: сердечні цілунки від люблячого сина

  1. Новина відноситься до:

Пам’ятний видочок, що його нині пропонуємо вашій увазі, походить із міжвоєння. Тоді в одному із приміщень колишнього монастиря бернардинів розташовувалося воєводське управління. На сонячній, барвистій світлині помічаємо звичних луцьких обивателів. Один із них, запримітивши собі якусь цікавинку, заглядає на воєводське подвір’я. Інший чолов’яга, вочевидь помітивши момент знимкування, цілеспрямовано поглядає на фотографа. 

Цінна світлина і виглядом частини сучасного Театрального майдану в ретроспективі майже сотні літ. Бо ані колоритного парканчика й воріт, ані тодішньої бруківки нині уже нема.

Про своє здоров’я й буденні справи батьків сповіщав Стефан Штандерський. На звороті поштівки читаємо:

«Kochana Mamusiu i Tatusiu! Gorączki dużej nie mam. Dnia 3/9 było rano 36, wieczor 39 i 4. 4/9 rano 36 i 8, wieczor 36 i 9. 5/ 9 rano 36 i 6, wieczor 37 i 4. Dzis t. j.  6 rano jest 37. – Ciocia jest dlia mnie b. dobra».

«Любі матусю й татку! Сильної лихоманки (температури) вже нема. Третього вересня зранку було 36 [градусів], увечері – 39, 4. Четвертого вранці – 36, 8, увечері – 36, 9. П’ятого вранці 36, 6, надвечір – 37, 4. Сьогодні, тобто 6 зрання, маю 37. Тітонька до мене дуже добра».

Син також сповіщав батьків, що чується значно ліпше, ніж у Варшаві. Розповідав про повсякдення, мовляв, деколи в обід чи підвечір навідується до тітоньки. Родичка, вочевидь у часі одного із візитів племінника, запитувала у нього про якусь прогулянку батьків. Відтак те питання хлопець також адресував мамі й татові.

Закінчуючи лист, син надсилав рідним поцілунки й зворушливо підписав поштівку словами, що ніколи не вийдуть з моди. У них бо трепет і справжня, щира дитяча любов:

«Kochający syn Stefan»


Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі