«Чемодан Троха»: сьогодні митцю-бунтарю Миколі Трохимчуку виповнилося б 57 років
«Чемодан Троха»: спадщина самобутнього мистця-бунтаря Миколи Трохимчука
«Змиритися зі світом, який нас зараз оточує, я не можу. Звикнути до буденних зрад, махрової, маніакальної заздрості. Головне ж – до відступництва від власних поглядів й ідеалів під «тиском обставин». Важкі часи – не підстава для кардинальної зміни життєвих принципів. Квартирувати совість – смерть художника.
Природний стан для нього – бунт. Перманентний бунт» – у 1996 році Микола Трох проголосив свій безкомпромісний Маніфест, не зрадивши йому жодним днем свого життя і залишивши по собі історію творення правдивого мистецтва – часом ліричного, а часом шокуючого у своїй відвертості.
Сьогодні, 15 березня, уродженцю Любомля, знаменитому київському мистцю Миколі Троху (Трохимчуку)виповнилося б 57 років.
«Чемодан Троха» – архів одного з перших фотоавангардистів України Миколи Трохимчука. Протягом довгого часу після його раптової смерті друзі шукали цей «чемодан», а дехто з дослідників навіть вважає його існування міфом. Таку ж назву мав проект, реалізований у березні 2017 року Олександром Кочубеєм зі Студії Мистецьких Ініціатив до річниці з дня народження Миколи Троха: виявляється, стара валіза з негативами протягом всього цього часу зберігалася у двірника будинку на вулиці Шовковичній в Києві, де колись знаходилася майстерня мистця. «Далеко не кожен Трох залишить після себе чемодан», – за цією метафорою куратора виставки Олександра Кочубея стоїть істинна вартість того, чим художник впливає на суспільство, залишаючись його дзеркалом – правдивим, безжальним, щирим.
ВІДЕО «Чемодан Троха»
Перший фотоапарат Троха.
Є така історія, поширена у газетних публікаціях: Микола купив у приятеля дешевий фотоапарат на своє 26-річчя. Вже тоді він мешкав у Києві. Новим фотоапаратом почав фотографувати людей на вулиці. Тоді і зробив один із перших своїх оригінальних знімків – чоловіка із відчуженим поглядом серед натовпу на фоні київського ЦУМу. У майбутньому молодого чоловіка – 5 персональних і 30 групових виставок в Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, Латвії, США, перемоги на численних фотоконкурсах. В 1991 році стане кращим фотографом в Україні.
Гламур і антигламур.
Автор рішучого Маніфесту на момент його написання уже вважав себе антигламурним фотографом. До того було одержання Гран-прі на конкурсі «Міс фотомодель, фотореклама-91», співпраця з великою кількістю періодичних видань (журнали «Ранок», «Огонёк»,
«ART-LINE», «LooksInternational», «TheUkrainian», «Focus» (Німеччина), «ARTNEWS» (США), газети «Киевские ведомости», «Голос України» та багато ін.), позиціонування у ЗМІ як «майстра еротичної фотографії».
Трох зрозумів, що «рекламна фотографія створює викривлену, вигадану, ілюзорну картину світу, в ній є і елемент фашизму, дискримінації тих людей, чиї форми не відповідають стандартам топ-моделей. Я…повинен як можна правдивіше фіксувати реальність в її негероїчному, непоказному прояві, зображати звичайних людей». Дійсно, його моделями стали художники, артисти, мистецтвознавці, перехожі, злидарі, безхатьки… Фотодокументування тусівок, вечірок, перформансів, стихійних виставок сквота на вул. Паризької комуни в Києві – середовища мистців у 90-х рр. стало одним з найважливіших архівів пострадянського «мутуючого часу» у «чемодані Троха».
На цих фото впізнаємо молодих Олександра Гнилицького, Іллю Чичкана, Олександра Ройтбурда, Валерія Трубіна, Олега Голосія та багатьох інших. Сам Микола був активним учасником цієї арт-спільноти, і саме у її атмосфері п’янкої свободи почувався природно і як людина, і як мистець.
Фото тусівки з архіву О.Соловйова
Краса від протилежного.
«Так, я намагаюсь викликати у глядача відразу до того, що здається мені в житті огидним, вульгарним. Мій метод можна було б визначити як утвердження норми, краси, гуманності від протилежного. Предмет зображення для мене – це те, що обурює, викликає душевний дискомфорт, відчай. Бруд, дурість, марноту світу»– автор описує свій метод у Маніфесті.
Перша персональна виставка-акція в 1995 році в Київській фортеці «Порнографія – дзеркало нашого життя» стала, за словами її учасника Олександра Ляпіна, «створенням символу і провокаційного середовища, яке характеризує епоху змін». Триптих складався в центральної фотографії із зображенням мастурбуючої літньої жінки з маскою на обличчі, одягненої у шкільну форму. Зліва – дзеркало для глядачів, справа – депресивний пейзаж з магазином «ОСЯ’М» з рідного міста. На фоні триптиху учасники перформансу Олександр Сольовйов, Олег Сидор-Гібелінда, Олександр Ляпін та інші розіграли «товарищескій суд за аморальну поведінку». Цим дійством автор показував лицемірство суспільства через статеву сферу, а порнографією бачить саме життя навколо.
Свобода і експерименти.
Миколу Троха вважають одним з найяскравіших фотоавангардистів незалежної України. У нього не було спеціальної освіти, та естетика свободи і андеграунд київської Паркомуни сформувало його мистецький досвід, розвинувши стиль Троха у цілком самобутнє явище, яке згодом проектувалося і на творчість його колег. Дослідники порівнюють його експерименти з новаторськими ідеями в постановочній фотографії Пітера Джоеля Віткіна, Хельмута Ньютона (США), Яна Саудека (Чехія), Олфа Овеніда (Швеція).
Що вирізняє українського мистця (до речі, єдиного київського фотографа, хто розвивав ігрове фото в той час!) серед світових авторитетів – це його гуманістичний ракурс, позбавлений аж надто підкресленої сексуальності чи цинічної відвертості. Він дозволяє бути своїм героям незахищеними і слабкими попри провокативність, навіть агресивність образів. Мистець завзято експериментував із аніліновими фарбами і фломастерами, покриваючи ними відзняті фото, робив численні слайди, комбінував колажі. Техніку деяких його робіт не можуть визначити навіть спеціалісти! Справжнім одкровенням стали його графічні твори, які автор супроводжував філософськими есеями. Зібрати їх на виставку для галериста – справжній виклик, адже Микола віддав і подарував багато своїх робіт людям, якщо і продавав – то за символічну ціну. Більшість частину його архіву з «чемодана» потрібно ще вивчати і оцифровувати. І це тоді, коли фотографії, аналогові та цифрові слайди, колажі, картини Троха сьогодні вивчають у фотостудіях і школах світу.
Останній фотоапарат Троха. Кращий фотограф України у 90-х рр., він змушений був одного дня продати свою найціннішу річ – фотоапарат. У роки забуття робив знімки за шоколадку, останні 7 місяців свого життя жив на квартирі у друга, архітектора Петра Маркмана, де помер від серцевого нападу в серпні 2007 року. Свій останній знімок він зробив 3 травня 2007 року.
Останній знімок Троха. 3 травня 2007 року
Київ – Любомль. Художник похований у рідному місті Любомль. «Назбагненному на малій батьківщині» Миколі Троху була присвячена виставка його творів у Любомльському краєзнавчому музеї в березні 2017 року, на яку приїхали його київські друзі, зібралися краєзнавці, дослідники, мистці, жителі міста. Відтворити достовірно факти біографії Миколи Троха допомогли члени родини – брат Юрій і мама Світлана Степанівна.http://volyn-museum.com.ua/news/vistavka_u_teatri_zhittja_fotokhudozhnika_mikoli_trokha/2017-03-16-3095 .
Фото тусівки Паризької комуни (Київ) з архіву Олександра Соловйова з відкритого джерела medium.com
Фото робіт – з активної ФБ-сторінки Миколи Троха, яку ведуть його друзі https://www.facebook.com/n.trokh
Персональна сторінка Миколи Троха на сайті Галереї мистецтв https://www.volart.com.ua/art/trokhymchuk_trokh_mykola/
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
