Мовна традиція населення конкретного реґіону слугує своєрідною консерваційною основою, яка береже давню автентику слів, не дозволяє втратити зв҆язок із минулим. Відтак нині увазі читачів пропонуємо колоритні судження уродженців півночі етнографічної Волині початку ХХ століття про походження назв їхніх рідних теренів.

Варвара Смаль, 1911 року народження, село Шклінь на Горохівщині: «Як говорили старі люди, в нашим селі колись ше за пана, прийшли чехи. То люди казали на них чеська колонія. Ото був єден пан, чех. Був крепкий господар. В старий клуні він робив шкло. Люди йшли до його з околишніх сіл, хуторів, несли голії, полотно, пшоно і міняли на шкло. Ото люди йшли до шкляра. А потим і село почали називати Шклінем».

Єфросинія Кривенька, 1912 року народження, Шклінь: «Люде мляли, шо назва Шклінь йде від того, шо в селі був склозавод, котрий рубив шкло для гукон. І людей, шо жили кругом, звали шклінцями. Нихто вже ни пам’ятає того заводу, а назва зусталась до тої пури».

Марія Клачук, 1911 року народження, село Брани Горохівського району: «Про то казали дуже давно стариї люди, їх вже нима. Було то ше туді, як татари на нас нападали і забирали наших людей у плен. А вуно ше туді так ни називалось. Були футори, туди прийшли тії татари. Вуни палили хати, студоли, хапали людей, худобу. То люди начали тікати у ліс і всилятися там. То були забрані люде – брані. Того й місто те так зачали звати – Брані. То вже теперішні люди гуворат Брани».

Павліна Андреєва, 1913 року народження, село Грибовиця Іваничівського району: «Наше село звуть Грибовиця. Воно так завше звалось. Стареї люде казали, шо тутика кулесь було багато лісу. Ліси теї були вилекі, густеї. В цих лісах було багато грибів. Теї місця називали гребницькі. Люди утикали вуд панив й строїли хате кала тих лісив. Туго є стіко хуторив. Їх називали гребницькі. А потом вже Грибовиця».

І. Кравець, 1929 року народження, село Старий Загорів Локачинського району: «Разни люди кажут про село по-ризному. Годни кажут, шо воно так назаває ця тому, шо давнем-давно, ше за часив монголо-татар у селі жев годен старей чоловік. І от коле нападале вороге, то старий запалив себе на вогнищі, щоб попередити людей про напасть. От і стале люде казате, шо старей загорів».

Джерело:  Шкляєва Н. В. Волинські села в народних переказах. – Луцьк : ВМА «Терен», 2011. – С. 28 – 29, 35, 38.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.