Волинська говірка: «чоловіче добрий!»

  1. Новина відноситься до:

Це просте й буденне, на перший погляд, звертання часто можна почути у повсякденному спілкуванні волинян. Зазвичай воно використовується для підсилення арґументації в розмові, переконування, емоційного пориву. Як-от: «Май розум, чоловіче добрий, чини по правді», «Заспокойся, чоловіче добрий!», «Люди добрі!» тощо. А походять ті означення з давніх часів. Ба більше – для того, аби отак називатися, колись потрібно було відповідати цілій     низці моральних та суспільно-правових вимог. Усе тому, що особи, яких так іменували, були безпосередніми і часто – ключовими фігурами судових справ. 

Правова система Волинського воєводства другої половини ХVІ–ХVІІ століть мала у своїй основі елементи Руської правди, звичаєвих традицій, Литовських статутів та постулатів маґдебурзького права. Відтак синтез усіх згаданих юридичних норм під прикметниковим зворотом «чоловік добрий» передбачав найперше, вихідця із «доброго ложа» – людину, народжену в шлюбі. По-друге, чотири покоління предків того, хто був гідний почесно-високого звання, ніяким чином не повинні були бути зганьбленими чи осоромленими – ні перед судом, ні перед Богом. Обов’язковим елементом «чоловіка доброго» була беззаперечна довіра, він мав бути надійним і чесним. Звідси – конструкт «Чоловік добрий, віри гідний», який зустрічаємо в актовій документації ґродських судів. Так «людьми добрими»  25 листопада 1568 року були названі волинський шляхтич Олександр Лесота та писар володимирського маґістрату Адам Місевський. Чоловіки свідчили у справі про чарівництво, яку тоді розглядав ґродський суд міста. 

Ще однією мовленнєвою інтерпретацією питомої і шляхетної доброти волинської людини минулого було «чоловік спокійний, нікому нічого не винен». Таким чином себе означував луцький бурмистр Григорій Посолейко, який у 1566 році став жертвою нападу Станіслава Романовского та Михайла Нєвіжі Мосвитина: «теперішнього часу їхав з поля від плуга свого, як чоловік старий, а спокійний, не будучи нікому нічого винен…».

«Добрі люди, учтиві приятелі» були незамінними при засвідченні тестаментів (заповітів) міщан-шляхти, їм довіряли опіку над малолітніми дітьми. Печатками  й підписами  manu propria («рукою власною») таких персоналій закінчувались важливі угоди про шлюбне віно, даровизну маєтностей тощо.

Такими-от були волинські «люди добрі» в минулому. А чи Ти, ласкавий читальнику, вважаєш себе нині чоловіком добрим?


Загрузка...

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Оксана ШТАНЬКО
Реклама

Коментарі

Реклама