Процес висування кандидатів на пост луцького міського голови завершився. Маємо підсумок: 12 охочих стати новим мером Луцька. Для більшості з них – це перша виборча гонка за право працювати в головному кріслі на Хмельницького. Сміємо припустити, що для більшості – це також і приціл на наступні вибори. А для когось – можливість показати, що сили, фінанси і впевненість у собі присутні. Також насмілимося припустити, що серед дюжини претендентів частина – технічні кандидати, які не ведуть рекламну кампанію та, можливо, знімуть свої кандидатури. Ну, а куди ж без них?

ЯК ОБИРАТИМЕМО?

Новий закон «Про місцеві вибори» пропонує нам 25 жовтня 2015 року обрати міського голову, якого висуватиме або ж партія, або ж це буде власна ініціатива самого претендента.

Мера Луцька обиратимуть за системою абсолютної більшості. Це означає, що перемогу отримає той кандидат, який набере 50% голосів виборців і +1 голос. Якщо цього не відбудеться, то через три тижні після виборів мають оголосити повторне голосування, тобто так званий другий тур.

Така ситуація насправді не на користь ані кандидатам, ані виборцям. Адже проведення другого туру потягне додаткові фінансові витрати та людські ресурси, а також затягування процесу. До слова, кандидати у мери не зобов’язані надавати передвиборчі програми. Для виборців – це мінус, адже як через 5 років зрозуміти, що градоначальник був послідовним?  

СТАРА ГВАРДІЯ

Не бажає покидати крісла мера нинішній 57-річний міський голова Микола Романюк. У 2010 році він був ставлеником партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна», яка згодом злилася із Партією регіонів. У 2015-му йде від Блоку Петра Порошенка «Солідарність», очільника якої називають одним із «прабатьків» регіоналів. Наскільки це добре для місцевого самоврядування – мати контроль від пропрезидентської партії – питання сумнівне. 

Втім, якщо відкинути політичну складову, то Миколу Ярославовича можна охарактеризувати як мера, який не вирізнявся особливими заслугами чи промахами. Чимало позитивних досягнень стали можливими завдяки підтримці з боку покійного губернатора Бориса Клімчука або екс-соратника Ігоря Палиці, з яким ті не зійшлися у баченні розвитку міста. Важко назвати Романюка новатором чи людиною, що вміє йти на кардинальні зміни хоча б у кадровій політиці. Разом із тим вдалося зібрати більшість у міській раді й до честі команди мера – заручитися грантовими коштами.

Василь Байцим нині є депутатом Волинської обласної ради, обирався від ВО «Батьківщина». А у травні 2013 року був затверджений головою Волинської обласної організації Партії зелених України. Від цієї політичної структури і йде кандидат на пост міського голови. Партія не проводитиме рекламної кампанії, оскільки це суперечить їхній ідеології збереження довкілля. Остання публічна діяльність Байцима – це посада заступника луцького міського голови Миколи Романюка, на якій він опікувався питаннями транскордонного співробітництва, міжнародними проектами.

Ще один колишній заступник міського голови, а також екс-керуючий справами виконкому, втім уже за часів мера Богдана Шиби, – Микола Іванюк – балотується як самовисуванець. Свого часу він був депутатом Луцької міської ради, активним членом партії «Батьківщина». Втім відтоді не виявляв особливої участі у політичному житті. Частково це пояснюється особистими проблемами у житті кандидата.

Новачок для луцької політики, втім відомий у бізнес-сфері кандидат Степан Москвич з Аграрної партії України почав політичну діяльність зі скандалу. Зокрема, на засідання конференції партії не пропускали спостерігачів з ОБСЄ, журналістів, навіть дійшло до виклику міліції. Згодом кандидатам, у тому числі Аграрної партії, відмовили в обласній виборчій комісії у реєстрації через недотримання виборчої квоти. Втім і у професійній сфері можна знайти чимало публічних скандалів навколо кандидата. Один із таких – зникнення у 2014 році 29 тисяч тонн зерна із  КХП № 2, директором якого саме тоді був Москвич. Він – найстарший кандидат, заможна людина, вже пенсіонер, якому 64 роки.

МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ

Кандидат від партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» Олександр Товстенюк добре відомий у бізнес-сфері. Втім для більшості лучан Товстенюк знаний як голова Фонду «Новий Луцьк». Його він очолює ще із 2012 року.

Власне, робота Фонду та його команди є показником професійних якостей Товстенюка як управлінця та наявності стратегічного бачення розвитку міста, якого, на жаль, не демонструють інші кандидати.

Як політик Олександр Товстенюк мало відомий лучанам, хоча і був свого часу депутатом Волинської обласної ради та радником покійного голови Волинської обл­держадміністрації Бориса Клімчука. Утім до 2015 року кандидат від УКРОПу був досить непублічним і досі далекий від гучних політичних заяв та демагогії.

Висунула свого кандидата і парторганізація луцької «Свободи». Нині важко сказати, яку підтримку мають праві, втім останні парламентські вибори свідчать, що вона значно впала. Сергій Кудрявцев, що балотується від «Свободи», – людина досить непублічна. На відміну від деяких колег по партії, він не відрізняється радикалізмом і ораторським мистецтвом. Остання публічна посада – заступник голови Волинської облдержадміністрації.

«Народний контроль», який встиг провести широку кампанію в місті, висуває наймолодшого кандидата – 30-річного Павла Данильчука. Політик набув різної популярності за часів подій Революції Гідності, адже саме під його проводом відбувалися штурми обласного управління міліції, ставлення на коліна екс-губернатора Олександра Башкаленка, публічний «суд» над беркутівцями. Частина населення підтримувала такі радикальні дії, інші ж сприймали їх негативно. Данильчук і нині досить активний депутат міської ради. Свого часу був у команді нардепа Ігоря Гузя, втім, як кажуть, під час революції їхні погляди на деякі речі розділилися.

Олександр Кононович – представник від партії «Нова держава». По суті, це все ті ж комуністи, які потрапили під дію «антикомуністичного закону» і просто змінили назву. Брати Олександр і Михайло Кононовичі відомі в Луцьку ексцентричними витівками на кшталт пропозиції надати Ісусу Христу звання почесного громадянина міста (на противагу пропозиції надати таке звання Степанові Бандері). Фінансування їхньої діяльності пов’язують із підтримкою комуніста і екс-віце-спікера парламенту Адама Мартинюка.

Ще один ексцентричний кандидат – висуванець від Радикальної партії Олега Ляшка Володимир Кучер. Найімовірніше, його балотування – потреба ще раз засвітити бренд політика із вилами. 

Самовисуванцем йде і Олександр Кралюк, засновник служби таксі «Морячок», який із початком воєнних дій є бійцем Збройних сил України. Хоча Кралюк йде на вибори сам, втім він відомий за зв’язком з партією «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка.

ЖІНКИ У СПИСКАХ

Загалом за крісло міського голови змагатимуться 12 кандидатів. З них – 10 чоловіків та 2 жінок. Це лідерка місцевого осередку Європейської партії України, чинний депутат Луцької міської ради та бізнесвумен Олена Голєва. А також «темна конячка», представниця «Правого сектору», підприємець Оксана Марищук.

Олена Голєва добре відома в Луцьку. Це вже не перша виборча гра кандидатки. Вона є чинним депутатом Луцької міської ради і до її честі з початку каденції та донині не змінювала політичного забарвлення – вірна Європейській партії України, яку, як відомо, очолює Микола Катеринчук.

Олена Голєва вже намагалася стати народним депутатом та навіть подумувала балотуватися на пост міського голови у 2010 році. Втім тоді змінила рішення і навіть зробила відповідну заяву, чому не висуває свою кандидатуру. Голєва тоді вирішила не балотуватися і закликала це зробити «всіх учасників перегонів, які розуміють, що наразі не мають того рейтингу, що дає реальну можливість перемогти на виборах на посаду луцького міського голови у 2010 році».

«Участь заради участі – це крок, якого не може дозволити собі зважений політик», – заявляла тоді Олена Василівна. Схоже, що нині ця теза або втратила правдивість для Голєвої, або ж політик вважає, що має високий рейтинг.   

Стосовно Оксани Марищук, то перша публічна згадка про цього кандидата була наприкінці липня 2015 року. Тоді до Луцької міської ради завітав із тазиком та іншими мийними засобами лучанин Ілля Токаренко. Він вирішив просто перед депутатами помитися, аби нагадати, що частина містян вже давно приймає тільки холодний душ через проблеми на підприємстві «Луцьктепло». Поруч із ексцентричним чоловіком була й Оксана Марищук.  

В інтерв’ю виданню «Волинське агентство розслідувань» пані Марищук зазначила, що останнім часом провадить волонтерську діяльність, а її колеги і внесли потрібну грошову заставу. Кандидат каже,  що балотуватися її попросили мешканці будинків на проспекті Волі, бо бачать у ній лідера, який зможе «задавити корупцію». Багато заяв кандидата можна трактувати як популістські на кшталт «змушу працювати лікарів та медичні заклади без хабарів».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.