Після Першої світової війни частина Волині опинилася у складі СРСР, західна ж – у складі Другої Речі Посполитої. Цей факт вплинув на принципово різні долі волинян під час міжвоєнного двадцятиліття.
Кордони
Питання щодо східних кордонів новоутвореної Польщі розглядалося на Паризькій мирній конференції після підписання Версальського миру, що завершив першу світову війну. Конференція, що відбувалася з 18 січня 1919 по 21 січня 1920 року, постановила, щоб східними кордонами Польщі стали етнічні польські кордони по річці Буг. 8 грудня 1919 року Рада послів Антанти прийняла "Декларацію Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового східного кордону Польщі".
За винятком частково спольщених територій Підляшшя, Посяння, Лемківщини і Холмщини, рекомендована Антантою лінія залишала Польщі землі, населені переважно поляками. Антанта підтримувала ідею відновлення нової, небільшовицької Росії, і не збиралася підтримувати плани польського керівника Юзефа Пілсудського про відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року.
Головнокомандувач білогвардійськими Збройними силами Півдня Росії генерал Антон Денікін, якому надавала допомогу Антанта у боротьбі з більшовицькою Росією, визнавав незалежність Польщі, однак також був проти польських претензій на землі, що знаходилися на схід від Буга, вважаючи, що вони повинні входити до складу "єдиної та неподільної" Росії.
Антанта вимагала від Пілсудського надати допомогу військам Денікіна, який влітку-восени вів наступ на Москву та восени 1919 року відновити польський наступ у Білорусії. Однак на той момент польські війська знаходились значно східніше лінії, визначеної декларацією Ради послів Антанти. Уряд Пілсудського не збирався залишати зайняті території, в тому числі Західну Волинь, яку поляки захопили протягом січня-серпня 1919 року. Польща не піддалася тискові Антанти й не утворила єдиного фронту з Денікіним.
Волинська губернія перед початком війни. Зображення з Вікіпедії
В разі перемоги улюбленця Антанти Денікіна Польща не могла розраховувати на більш вигідний кордон із включенням до своїх меж українських та білоруських земель. На словах запевняючи Денікіна у підтримці Польщі, бо цього вимагали уряди Франції та Англії, польський уряд реально не допомагав білогвардійцями і вичікував, хто переможе. Отже, більшовики для Юзефа Пілсудського були навіть менше небезпечними ворогами, ніж білогвардійці Денікіна, бо за Денікіним стояла Антанта зі своїми вимогами щодо східних кордонів Польщі. Червону Армію польський керівник не вважав серйозним противником, як зазначають у спогадах сучасники Пілсудського.
І коли на початку 1920 року денікінська армія зазнала поразки у боротьбі з більшовиками, а її залишки сховалися у Криму, Пілсудський почав підготовку до війни з Радянською Росією. Метою польського керівництва тепер було вже не розширення Другої Речі Посполитої у кордонах 1772 року, а створення буферних, лояльних до Польщі української та білоруської держав. Причому східний кордон Польщі мав знаходитися саме там, де найбільше просунулися польські війська. На Волині станом на 25 квітня 1920 року вони знаходилися західніше Житомира, приблизно по лінії Овруч - Новоград-Волинський.
21 квітня 1920 року у Варшаві було укладено угоду між Польщею та УНР. Відповідно цієї угоди Польща визнавала УНР, але кордон між ними встановлювався по лінії, яку війська Ю. Пілсудського вже зайняли. У майбутній польсько-радянській війні вся українська територія, яку займуть польська армія та підпорядковані їй війська Симона Петлюри (зрозуміло, за межами вже встановленого кордону), мала надійти до відновленої УНР. Західна Волинь, відповідно, мала залишитися за Польщею.
Війна
Пілсудський вирішив, що найкращий захист в майбутній війні - це напад. Не чекаючи передислокації радянських військ, 25 квітня 1920 року польсько-українські війська розпочали бойові дії проти більшовиків. Ефект раптовості і потрійна перевага у живій силі та озброєнні дали змогу вже протягом першого тижня боїв захопити Східну Волинь та Поділля. 7 травня польська армія зайняла Київ. Але воєнний успіх кампанії виявився для війська Пілсудського передчасним. Більшовицьке керівництво перекинуло на польський фронт найбільш боєздатні з'єднання, які на початку червня почали рішучий наступ.
Юзеф Пілсудський з групою офіцерів біля здобутого більшовицького потягу в околицях Звягеля. Січень 1920
Відступ вояків Юзефа Пілсудського тривав понад два місяці. 4 липня після запеклих боїв польська армія залишила Рівне. Радянські війська повели наступ на Варшаву. Як писав згодом тодішній нарком з військових та морських справ Радянської Росії Лев Троцький:" У Леніна склався твердий план: довести справу до кінця, тобто вступити до Варшави, щоб допомогти польським робітникам скинути уряд Пілсудського та захопити владу."
Тоді польське керівництво звернулося за допомогою до Антанти. Саме в цей час у бельгійському курортному містечку Спа відкрилася міжнародна конференція Верховної Ради Антанти. Однією з умов для надання допомоги Англією та Францією був вивід польських військ за лінію, визначену в декларації Верховної Ради Антанти від 8 грудня 1919 року. Тобто Польща мала звільнити й Західну Волинь, яку вона зайняла рік тому. Небезпека з боку Радянської Росії була велика, отже 10 липня Польща погодилася піти з зайнятих земель. Наступного дня міністр закордонних справ Великої Британії лорд Джордж Керзон звернувся з нотою до Радянської Росії, в якій вимагав, щоб Червона армія зупинилася на відстані 50 км на схід від вищезгаданої лінії. З цього часу лінія дістала назву лінії Керзона.
Таким чином, польсько-радянська війна могла б закінчитися з територіальними надбаннями більшовицької Росії ще тоді. Але радянський лідер Ленін оцінив ноту Керзона як спробу "вирвати з рук шахрайськими обіцянками перемогу". У радянській ноті-відповіді йшлося й про те, що Радянська Росія може запропонувати Польщі більш вигідну лінію кордону, ніж лінія Керзона. Зрозуміло, Ленін мав на увазі майбутню, прорадянську Польщу після повалення режиму Пілсудського. Бойові дії продовжилися з новою силою. Після відмови більшовиків піти на перемир'я уряд Польщі провів загальну мобілізацію. Велика Британія, Франція та США суттєво збільшили допомогу польській армії.
Лінія Керзона. Зображення з Вікіпедії
А тим часом Червона Армія 3 серпня захопила Луцьк. Тут створюється ревком на чолі з Моховим, секретарем повітового комітету КП(б) України став Гарб. Розлючені запеклим опором з боку польсько-українських частин, червоноармійці Першої кінної армії організували справжні погроми у «визволених» ними волинських містах.
Не обминула жорстока доля і Луцьк. Більшовицький режим, запанувавши у місті, насамперед взявся насаджувати свою ідеологію. Вже у своєму наказі №1 (зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею) ревком зобов'язав лучан надати представникам нової влади списки всіх своїх книг. Мета такої акції: вилучення всієї літератури, що не відповідала догмам марксизму-ленінізму. Та книжками більшовики не обмежилися, вони забирали у населення також майно. Багато волинян загинуло від рук більшовицьких катів ...
Того ж дня, як радянські війська увійшли до Луцька, лорд Керзон знову виступив з різкою нотою, вимагаючи більшовицьке керівництво припинити наступ на Польщу та погрожуючи інтервенцією з використанням військового флоту Великої Британії. Нарешті Радянська Росія та Польща вирішили сісти за стіл переговорів, не припиняючи активних бойових дій.
Головна вулиці в Луцьку (тепер Лесі Українки) в часи війни. Зображення з Фотоархіву Австрійської національної бібілотеки
А тим часом Червона армія перетнула лінію Керзона та наближалася до Варшави. Далі сталося те, що пізніше назвуть "варшавським дивом", після якого фронт став стрімко переміщуватися знову на схід, як і навесні 1920 року. Польському командуванню вдалося створити шестикратну (!) перевагу сил у напрямку головного удару і 14 серпня перейти у контрнаступ, а 16 серпня - в наступ.
17 серпня у Мінську відбулася перша зустріч представників Радянської Росії та Польщі на мирних переговорах. Радянська делегація висунула пропозиції щодо східного кордону Польщі: з відхилом на користь Польщі в районі Холма та Белостока. Те, що могло зацікавити польський уряд місяць тому, коли армія Пілсудського відступала, було вже не актуальним. Після того, як польська армія перейшла в рішучий наступ, члени польської делегації заявили, що пропозиція делегації Радянської Росії нагадує полякам "ганебну лінію третього розподілу Речі Посполитої" 1795 року. Пропозиції були відхилені. Тепер вже Пілсудський міг диктувати свої умови.
В кінці серпня вже польська армія перетнула лінію Керзона і стрімко наступала на схід.
Тим часом, після відступу Червоної армії з Польщі перед керівництвом Радянської Росії постала нелегка дилема, від вирішення якої залежала подальша доля більшовицького режиму. Продовжувати війну з Польщею, чи об'єднати усі зусилля проти білогвардійців, які під командуванням генерала Петра Врангеля на початку червня 1920 року розпочали активні успішні дії на Півдні України?
Врангель та повсталі селяни
...4 квітня 1920 року генерал П. Врангель замістив генерала А. Денікіна на посту Головнокомандувача Збройних Сил Півдня Росії. Він не лише реорганізував армію, що знаходилася в Криму, повернув їй боєздатність, а й спробував змінити політичний курс свого попередника. Врангель відмовився від ідеології "єдиної і неподільної Росії", зробив ряд кроків до пошуку контактів з урядом УНР. Важливим завданням своєї політики він вважав нормалізацію стосунків із селянством шляхом проведення аграрної реформи, якою намагався схилити на свій бік селянство й використати повстанський рух у боротьбі з більшовиками, а також поповнити свою армію і забезпечити стабільність тилу.
Агітаційний плакат. Зображення з Вікіпедії
Влітку-восени 1920 року, скориставшись відволіканням головних сил Червоної армії на боротьбу з Польщею, Врангель зумів вийти за межі Криму, захопити Північну Таврію та висадити десант на Кубані.
Генерал Петро Врангель очолив антибільшовицький рух не в найкращий час для Білої гвардії. На біду цього талановитого і енергійного воєначальника, який до того ж виявився й гнучким політичним діячем (на відміну від його попередників), і на біду усього білого руху, Врангель очолив антибільшовицькі сили занадто пізно, коли вже мало що можна було змінити. З цього приводу влучно зауважив доктор історичних наук Владислав Верстюк : "Можна припустити, що якби Врангель командував білими арміями 1919 року, а не наступного, двобій між червоними і білими скінчився би інакше. 1920 року, попри всі позитивні сторони Врангеля, боротьба його армії нагадувала бій міфічних Давида і Голіафа."
Небезпечним для більшовицької влади були й повстання селян, незадоволених продрозкладками, які залишали їх вмирати голодної смертю. Саме в цей час, після збору врожаю, на який поклали око комісари з продзагонів, починаються селянські антибільшовицькі повстання під проводом Олександра Антонова на Тамбовщині, у Західному Сибіру та інших регіонах Радянської Росії.
На момент польського наступу у серпні 1920 року Врангель ще не був таким небезпечним для більшовицької влади, яким він міг би стати в перспективі, в наступному 1921 році. Тоді генерал був би наймовірнішим кандидатом на роль лідера, який зміг би очолити загальне повстання народів колишньої Російської імперії, що стогнали під більшовицьким ярмом.
Петро Врангель. Зображення з Вікіпедії
Одночасні ж потужні наступи білогвардійців і Польщі, при наявності чисельного селянського руху по всій території Радянської Росії, могли б мати фатальні наслідки для більшовицької влади. І тому радянське керівництво вирішило за будь-яку ціну знищити останні білогвардійські сили у європейській частині Росії, які потенційно являли собою смертельну небезпеку для Леніна та його оточення. Ось чому більшовики пішли на поступки Речі Посполитій аби запобігти війні на два фронти.
Східний кордон Польщі на Волині. Луцьк? Корець
Польске керівництво вирішило провести східний кордон Другої Речі Посполитої по лінії, що співпадала з лінією російсько-німецького фронту періоду 1915—1917 років. Ще 27 серпня 1920 року міністр закордонних справ Польщі Є. Сапега заявив, що лінія Двінськ— Вільно — Барановичи — Пінськ — Луцьк — р. Горинь — р. Збруч ("лінія воєнних окопів") є оптимальною, бо на ній знаходяться готові інженерні укріплення. Голова польської делегації на ризьких мирних переговорах Я. Домбський і представник польського сейму на переговорах Ст. Грабський, виступаючи за створення «сильної Польщі», вважали, що до складу польської держави не треба включати території з народами, ментально и культурно далекими польскому суспільству.
«Лінія воєнних окопів» була їм приваблива тим, що у випадку прийняття її за основу польського східного кордону придбалися території, що заселені переважно католиками, тобто людьми близькими з культурно-цивилизаціонної точки зору. Коли 11 вересня 1920 року установку на прийняття «лінії воєнних окопів» в якості східного кордону Польщі підтвердила своїм рішенням Рада оборони держави (надзвичайний орган, що мав усю владу у країні), навіть не могли гадати, що польський наступ на Волині буде настільки успішним.
В середині вересня Червона армія залишила Західну Волинь. 17 вересня польські війська увійшли до Луцька, а 19 - до Рівного. У кінці місяця фронт знаходився вже на території сучасної Житомирської області: на лінії Коростень - Житомир - Бердичів. Приблизно там, де починався польський наступ п'ять місяців тому. Обидві армії були вкрай виснажені.
Так більшість волинських земель знову опинилася під контролем поляків.
У 1926 році в Луцьку під собором встановили пам'ятник загиблим польським воякам за Луцьк. Зображення з Національного цифрового архіву Польщі
21 вересня польсько-радянські мирні переговори були перенесені з Мінська до Риги.
23 вересня голова уряду Радянської Росії В. Ленін доручив керівнику делегації РСФРР на переговорах Адольф Іоффе протягом десяти днів укласти перемир'я з Польщею навіть ціною поступки полякам частини територій Білорусії та України.
1 жовтня польська делегація висунула два варіанти умов, при яких Польща погодиться укласти мир. Або створення на польських східних кордонах небільшовицьких «буферних» держав України та Білорусії, лояльних до Польщі (власне з цією метою Польщею й велася війна), або провести кордон таким чином, щоб залізниця Ліда — Барановичи — Лунінець — Рівне — Броди знаходилась у глибині польської территорії. Право вибору з цих двох варіантів поляки залишили за керівництвом Радянської Росії . Після консультації з Леніним А. Іоффе заявив, що радянська сторона обрала другий варіант.
12 жовтня 1920 року в у палаці Шварцкопф у Ризі представники Польщі, РСФРР та УСРР підписали договір про перемир'я. Польща зобов' язалася визнати незалежність радянських Білорусії та України й підтвердила, що поважає їх державний суверенітет. Отже, Польща, внаслідок визнання маріонеткової УРСР і паралельну відмову визнання УНР (свого єдиного союзника в польсько-більшовицькій війні), відмовлялася фактично від реалізації програми федерального устрою Другої Речі Посполитої.
Польське керівництво довело Симону Петлюрі та його прибічникам на практиці відоме твердження, що у політиці немає друзів, є лише союзники. 18 жовтня 1920 року бойові дії на радянсько-польскому фронті припинилися. Залишившися сам-на-сам з більшовицькою армією, петлюрівці ще протягом місяця намагалися вести боротьбу на західному Поділлі, але в середині листопада 1920 року зазнали нищівної поразки і відійшли на польську територію, де були інтерновані.
Після припинення бойових дій проти Польщі усі сили більшовики кинули проти Врангеля. Ціною величезних втрат Червоній армії вдалося цього ж листопада 1920 року після п'ятиденного кровопролитного штурму прорвати оборону білогвардійців під Перекопом й увірватися до Криму. Але Врангель не був розгромлений. Він евакуював більшу частину своєї армії до Туреччини морським шляхом.
18 березня 1921 року, у тому самому залі ризького палацу Шварцкопф, делегації РСФРР, УСРР та Польщі підписали текст мирного договору. Західні волинські землі: Луцький, Володимир - Волинський, Рівненський, Острозький, Дубнівський, Ковельські, частина Кременецького, Овруцького і Новоград - Волинського повітів відійшли до Польщі. Кордон пройшов приблизно там, де межують сучасні Рівненська та Житомирська області. Прикордонним містом на боці Польщі стало місто Корець. Луцьк зробили центром новоутвореного Волинського воєводства. Радянські Росія та Україна були змушені відмовитися від усіляких прав та претензій на землі, розташовані на захід від встановленого кордону, а Польща - на землі, розташовані від кордону на схід.
Волинь у складі двох країн. Зображення з Вікіпедії
Адміністрація Волинського воєводства у Луцьку. Зображення з Національної бібілотеки Польщі
Стаття 7 договору зобов'язувала Польщу надати особам російської, української та білоруської національностей, які проживали у Польщі, усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і відправлення релігійних обрядів. Крім того, радянські Росія та Україна зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї, культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом починаючи з 1772 року.
***
Таким чином, історична Волинь була поділена навпіл між Радянською Україною та Польщею. Я далекий від ідеалізації життя західних українців за часів Другої Речі Посполитої 1920-1930 років. Погоджуюсь, були утиски та обмеження на національно-релігійному ґрунті з боку влади. Було репресовано активних учасників революційно-визвольного руху. Але те, що завдяки перебуванню у складі Польщі західним українцям не прийшлося відчути на собі жахіть колективізації та голодомору 1932-1933 років, масових кривавих репресій проти усіх верств населення під час сталінсько-єжовського терору 1937-1938 років, доводить те, що жителі Західної України небагато втратили, підпавши під владу Другої Речі Посполитої. Східним українцям було набагато гірше.
Як це не парадоксально звучить, великою мірою того, що Західна Волинь не стала у 1921 році радянською, можна дякувати білогвардійцю генералу Врангелю та його армію. Хоча сам Врангель був запеклим противником Польщі в кордонах 1772 року, завдяки й запеклому відчайдушному опору останніх білогвардійців європейської частини колишньої Російської імперії Західній Волині не "пощастило" на початку 20-х років минулого століття увійти до складу Радянської України.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі