Жодне місто не обходиться без точок сили, поінту, що лягає в основу його смислової та архітектурної структури.
Мистецький об’єкт є важливим інструментом у процесі містобудування, він є невід’ємним у встановленні взаємозв’язку «місто=людина», адже об’єкт, що входить в безпосередній контакт з людиною, заходить на її територію, є впливовою домінантою у цих відносинах і претендує на абсолютне сприйняття.
Скульптура берлінської групи Peles Empire для скульптурного проекту в Мюнстері
«Як тільки ти береш скульптуру з нейтрального фону галереї, вона набуває іншого значення», – сказав британський скульптор Тоні Крегг. Тому настільки важливо, щоб ці інструменти були правильними та якісними. А взаємозалежність людини та мистецького об’єкту розуміли, мабуть, всі політичні диктатори світу, встановлюючи численні пам’ятники, використовуючи простір для особистісного піару, максимально наповнюючи простір присутністю себе.
Згадати хоча б надбання радянського часу, коли кожна площа була спроектована для фігури Сталіна, або обеліск Муссоліні, що встановлено на Італійському форумі, – яскравий приклад політичного самоствердження інструментом мистецтва. 17-метрова стела, що за задумом Беніто Муссоліні мала стати початком ери фашизму, важила 300 тон, а транспортування гірської породи для створення обеліску було здійснено за допомогою спеціального методу переміщення мармурових брил на рублених ковзанках. У ньому було задіяно 50 чоловік. Будівництво тривало 8 місяців.
Настільки щільно «інкрустовані» пам’ятники перші стоять в черзі на знищення, коли мова іде про зміну політичних систем чи режимів. Але що робити, коли відбувається падіння монументів, що тримали на собі не тільки інтереси політичних систем, але й логіку архітектурних рішень бульварів, площ та вулиць? Як навчитись мислити не пам’ятниками, а саме об’ємами у просторі? Як навчитись ці об’єми, чи то об’єкти, селектувати за світовими нормами? Коли мандруєш Великобританією, наприклад, і бачиш у просторі міста роботи сучасних скульпторів, а поряд табличку, що пояснює походження цих об’єктів, що цю скульптуру для цього простору було обрано загальним голосуванням містян, – стає затишно.
Робота Георга Базеліца в Берліні
Прикладом хочеться навести проект WoManchester Statue Project, що присвячено ролі жінки у місті. На сьогодні у Манчестері серед міських скульптур 17 чоловічих образів, і проект було спрямовано на те, щоб подолати цю нерівність. Для того, щоб обрати фіналіста проекту, для голосування було залучено громаду.
Коли в твоєму місті встановлення нових скульптур відбувається без врахування думки містян, без проведення відкритого конкурсу, стає образливо і сумно. Особливо коли скульптура відверто другосортна. Складно погодитись з тим, що об’єкт, створений з пластикових виделок «за пару днів», як кажуть ЗМІ, або образ літаючої корови на дереві, що не має внятної форми, можуть зайняти гідне місце у міському просторі та претендувати на статус мистецького об’єкту взагалі. Такі «улюбленці публіки» псують враження від міста та віднімають надію на естетичне виховання тієї ж самої публіки, задовольняючи її базову потребу бути розваженою.
Літаюча корова на дереві. Костянтин Скритуцький
Звісно, що традиції цінування та розуміння сучасного мистецтва приживаються зовсім не одразу. Ідеальне у співвідношенні «зовнішність та наповнення» місто Мюнстер у Західній Німеччині – яскравий тому приклад.
Сьогодні це місто повністю присвячене скульптурі. Вже 50 років тут проходить виставка сучасної скульптури Sculpture Projects Muenster. Раз на 10 років художники з усього світу презентують свої роботи. Але починалося все не так райдужно, коли в середині 1970 років американський скульптор Джордж Рікі подарував свій твір тоді ще стародавньому духовному центру католицької Німеччини, який не прийняв його. Містяни не вподобали публічний об’єкт, писали багаточисленні скарги та затребували прибрати «мотлох».
Куратори Вестфальського музею мистецтва та історії культури вирішили для просвітницьких цілей провести виставку сучасної скульптури в місті. Так і відбувся перший фестиваль 1977 року за участі кращих скульпторів XX століття з усього світу: Річарда Серра, Дональда Джадда, Класа Ольденбурга, Карла Андре, Дена Флавіна, Вальтера де Марії, Брюса Наумана, Річарда Лонга та інших. Офіційне і масове впровадження сучасного мистецтва в публічний простір виявилося успішним: фестиваль став традиційним, а місто купує кращі роботи і залишає для своїх жителів і гостей. Всього за 30 років існування заходу було придбано близько 22 скульптур. Завдяки Sculpture Projects Muenster Мюнстер став туристичним і культурним центром не тільки Німеччини, але й усієї Європи. До речі, 2017 року відбувся 5-й фестиваль.
Цікаво замислитись над тим, якими сенсами сповнене місто, які цінності транслює, з якими викликами стикається. Сучасне місто – саме по собі є художнім об’єктом. Це геніальне творіння людини і водночас штучне сховище, яке все більше відмежовує його творця від природи.
Ця тема є глобальною і об’єднує художників багатьох європейських країн, адже з містом завжди розвивалися цивілізації, змінювалася свідомість соціуму, трансформувалися людські цінності.
Скульптура пам'яті Джордано Бруно в Берлині
«Скульптура окупує фізичний простір, і її чуттєвість та експериментальний характер роблять його особливо привабливим», – певна Клер Ліллі, директорка програм Йоркширського скульптурного парку. Привабливим у розумінні міського публічного мистецтва є місто Ізмір в Туреччині, що проводить щорічний скульптурний симпозіум, де художники з усього світу мають можливість створити роботу в місцевому мармурі, яку згодом місто інтегрує у власний публічний простір. В такий спосіб, засобами сучасного мистецтва, міська влада притягує увагу світової спільноти до Ізміру, що робить додатковий внесок у його популярність. Подивитись на мистецькі твори сюди приїздять люди з усього світу, які б навряд чи відвідали Ізмір в іншій ситуації.
Робота українського скульптора Олександра Дяченко “Близнюки” на симпозіумі в Ізмірі
Публічне мистецтво несе в собі щось більше, ніж просто розважальна чи прикрашальна функція. Але і треба визнати, що не кожен, хто стикається з мистецьким об’єктом у тому ж Берліні чи Мілані, добре розуміє його значення, особливо якщо говорити про роботи таких представників високого мистецтва, як Генрі Мур чи Георг Базеліц. Але інтегрувати мистецькі твори такого рівня у міське середовище, надаючи можливість людям скоригувати свої знання про якісне, серйозне мистецтво, спостерігаючи його у своєму повсякденному житті, звикнути до нього, зробити частиною свого існування, – це прояв поваги до містян, коли об’єкти публічного мистецтва світового масштабу пропонуються глядачеві у вільному доступі. Іспанський архітектор, що живе та викладає в Нью-Йорку та працює у всьому світі, Альберто Фойо, в інтерв’ю підкреслив, що архітектурні рішення без якісної мистецької складової – це мертві рішення, що не мають нічого спільного з практикою.
Робота Генрі Мура у Санта Крус де Тенеріфе
З таким твердженням погодяться багато європейських експертів. Важливо те, якими є важелі оцінки якості і на що вони спираються.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі