§ Історія України у ялинкових іграшках від 1920-х до сьогодні

Історія України у ялинкових іграшках від 1920-х до сьогодні Фото: колаж Олександра Котиса

Письменниця та колекціонер старовинних новорічних прикрас Лада Лузіна розповідає, як ялинкові іграшки відображали дух часу, чому після 1960-х років почалась їх деградація та що відбувається зараз.

Луцька ялинка у 2017. Анімація Олександра Котиса

 

1928-1935. Період заборони

У 1928 Новий рік, Різдво і ялинка з іграшками в радянських республіках були заборонені. Рідна племінниця Михайла Булгакова Ірина Карум, яка, будучи маленькою дівчинкою, проживала зі своїми батьками в Києві на вулиці Січових Стрільців, згадувала як в період заборони ялинку привозили в їх будинок таємно, вночі, загорнуту в килим немов «кавказьку полонянку».

Іграшки її мама і бабуся тоді робили власноруч. Люди як і раніше ставили ялинки на Різдво, але робив це мало хто, і прикраси тих років, в основному, доморобні. Такими іграшками могли бути, наприклад, паперові парасольки — майже точна копія дореволюційних паперових іграшок-парасольок. У моєму дитинстві їх робила наша старенька сусідка, дитинство якої припало якраз на період заборони.

1935-1941. Реабілітація ялинки

Ініціатива повернути святкову ялинку прийшла саме з України. У 1935, після восьми років заборони, в газеті «Правда» була опублікована епохальна замітка «Давайте організуємо дітям гарну ялинку». Автором статті був другий секретар ЦК КП(б) України Павло Постишев (два роки потому репресований і розстріляний). Через два дні після публікації він відіслав термінову телеграму в Харків: «Організуйте дітям у Палаці піонерів новорічну ялинку», а після повернення до Києва зайнявся організацією «по-справжньому святкової, красивої, ошатної» ялини в київському піонерському палаці.

Але ще до того Постишев приніс маленьку ялинку своєму синові і запалив на ній лампочки зі словами: «Це подарунок тобі і всім радянським дітям. З цього Нового року знову буде свято ялинки!». Так ялинка стала новорічною. За вісім років її різдвяний статус був призабутий, а за сімдесят з гаком — майже повністю вивітрився зі свідомості.

Стаття Постишева вийшла 28 грудня, всього за три дні до свята, а вже наступного дня в тій же «Правді» повідомили, що в радянській країні готуються тисячі дитячих ялинок. Чим їх прикрасили наспіх того року, для мене залишається загадкою, але моя бабуся Ера, яка жила в ті роки в Харкові, розповідала, що найперші іграшки в той голодний час були нехитрі — могли просто взяти бурячок або морквину, обернути в золоту фольгу і повісити на ялинку.

Найперший в Радянському Союзі дитячий бал-маскарад з ялинкою пройшов 30 грудня 1935 року в Харкові в Палаці піонерів. А вже на початку 1937 на свято ялинки в московському Будинку спілок Дід Мороз вперше прийшов з онукою Снігуронькою — з тих пір радянські діти не уявляли Новий рік без цих персонажів. Цікаво, що серед колекціонерів старовинних ялинкових іграшок сьогодні найбільше цінуються саме українські снігуроньки Київської фабрики іграшок «Перемога». Залежно від стану, їх ціна варіюється від $100 до $1000. А ось Дід Мороз не дуже цінний, але теж на 100% киянин. Він приїхав до мене з іншого міста після півсторічних мандрів. А народився у двох кроках від Подолу, на вулиці Глибочицькій.

1945-1950. Повоєнні роки

Після війни на радянських ялинках з’являється безліч набірних іграшок-конструкторів із дроту і стеклярусу. У Чехії, яка вважається другою батьківщиною новорічних іграшок після Німеччини, прикраси вироблялися ще наприкінці XIX століття. Після Другої світової Чехія і частина Німеччини стали соціалістичними, і радянські республіки збагатилися їх ялинково-іграшковим досвідом, а заодно і технікою, вивезеною з західних заводів.

Радянські іграшки-конструктори представляли собою незліченні об’ємні і пласкі абстрактні зображення, а також цілком конкретні п’ятикутні зірки на верхівках ялинок, драбинки, світлофори, велосипеди, млини, літаки і вертольоти, що панували до кінця 50-х. Такі іграшки досі зберігаються в багатьох сім’ях.

В Чехії, в маленькому містечку неподалік від Праги, досі роблять вручну подібні ялинкові прикраси. А в міні-музеї цієї крихітної фабрики демонструють, що зі срібних намистин можна зробити все на світі: і різдвяні ясла, і хокеїстів, і принцесу, і американську Статую свободи, янголів і чортів, будівлі, церкви і чарівні карети.

В 1947 році 1 січня нарешті стало в СРСР вихідним днем, і народна любов до новорічного свята відразу збільшилась вдесятеро, а потреба в ялинкових іграшках зросла настільки, що крім Москви їх почали масштабно робити в Ленінграді, Клину, Кірові та Києві.

Вперше міська ялинка була встановлена ​​в Києві ще до революції, і стояла вона перед державною думою на Думській площі, більш відомою нині як Майдан Незалежності. На тому ж місці її можна побачити і на старих новорічних листівках. Але не можна сказати, що тут її постійна локація. У Києві радянських часів міську ялинку ставили, починаючи з 1946 року. І, як можна судити за численними фото, ялинка «виростає» згодом в різних місцях. Вона стояла і на площі Сталіна (нинішній Європейській), праворуч від філармонії, а навколо неї — ялинковий базар, і на площі Калініна (Незалежності), і біля входу на станцію метро «Хрещатик», і на Софійській площі, майже там, де зараз.

1950-ті роки

Початок 50-х — перші роки правління Хрущова, який вирішив розвивати сільськогосподарську промисловість, тому і ялинка початку 50-х нагадує виставку досягнень сільського господарства. Овочі та фрукти були прикрасами і раніше, але тепер на ялині зростає все: виноград і лимони, огірки (свіжі і малосольні), помідори, морква, горох, баклажани, перець, цибуля і часник, снопи пшениці, полуниця, малина, яблука, груші, сливи, персики — ватяні, пінопластові і скляні. Іноді ці іграшкові плоди були такою дивовижною копією справжніх, що на перший погляд і не відрізниш.

У 1956 на екрани кінотеатрів вийшов культовий фільм Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч». Сучасні «блакитні вогники» досі безуспішно намагаються дотягнутися до голлівудського рівня цього шоу в робітничому клубі. А пісня майбутньої легенди кінематографа — двадцятирічної харків’янки Людмили Гурченко «П’ять хвилин» — навічно залишилася хітом.

Саме їй і іншим творцям цього номера ялинки кінця 50-х зобов’язані появою нової іграшки: будильника. Тим самим будильником і іншими годинками, стрілки яких показували «за п'ять дванадцята» (або за десять, за п’ятнадцять, а іноді й перші хвилини нового року) люди прикрашали ялинки.

А у 1957 на кіноекранах з’являється мультик «Чарівниця», який показували перед основним фільмом у всіх кінотеатрах – замість кіножурналу. Героїня мультфільму — чудова Кукурудза, яка збирається відправитися підкорювати радянську північ. Виноград і Кавун переживають, що вона там замерзне, і проводжають її зі сльозами. Так почалася легендарна кукурудзяна кампанія Микити Хрущова під гаслом: «У всіх областях і краях Союзу може давати врожай кукурудза!»

На жаль, в снігах кукурудза так і не прижилася, а ось на засніженій ватою новорічній ялинці, починаючи з кінця 50-х, «Чарівниці» таки вдалося зайняти почесне місце поруч із хрестоматійним ялинковим виноградом. Хрущовська кукурудза стала єдиною ялинкової іграшкою, яка безперервно випускалася протягом усіх років радянської влади і продовжує випускатися донині в числі нових українських іграшок.

1960-1980 роки

12 квітня 1961 року відбувся перший у світі політ людини в космос. Уродженець Житомира інженер-конструктор Сергій Корольов став батьком космічної ракети, а Юрій Гагарін — всесвітньою легендою. Всі діти дружно почали мріяти «стати космонавтами», а у виробництві радянських ялинкових іграшок почалася космічна ера, що закінчилася лише в період напіврозпаду СРСР. Обов’язкову червону зірку на верхівці потіснила радянська верхівка-піка в формі ракети, а на гілках з’явилися супутники, ракети «Мир» і незліченні космонавти зі скла і картону.

У 1966 була випущена остання радянська іграшка, виконана і розфарбована виключно вручну. У всякому разі так стверджує міжнародна організація колекціонерів ялинкових іграшок «Золоте світіння» – Golden Glow. На їхню думку, радянські іграшки після 66-го не представляють ніякої цінності.

Перші ялинкові іграшки СРСР дійсно вважаються повноцінними творами мистецтва. Наступні років двадцять вони відливалися з тих же форм, але ось розпис фігурок послідовно погіршувався: якщо у першої Червоної шапочки є візерунок на фартусі, очі, вії, губки бантиком, то через років десять обличчя героїні перетворюється в нерівну рожеву пляму, а очі — в крапки, які до того ж нерідко сповзають на бік. Саме тому ціна перших випусків однієї і тієї ж іграшки на порядок відрізняється від вартості останніх копій.

У 70-80 роках на фабриках відмовляються навіть від старих форм. Їм на зміну приходять нові образи — грубуваті і спрощені, з більш товстого скла або пінопласту. Це, на жаль, період деградації ялинкової іграшки, що передує появі нових, небачених, гламурних, прикрашених парчею і бісером, блискітками імпортних іграшок кінця 90-х і їх більш дешевих китайських копій 2000-х.

2000-2017 роки

Новорічна ялинка завжди чутливо реагувала і на модні технічні новинки, і на політичні тенденції. Тому в кінці 90-х — на початку 2000-х в Україні з’явилися такі скляні ялинкові іграшки, як мобільний телефон і пляшка горілки.

А справжній вибух патріотизму в 2014-му позначився і на жіночій моді, і на ялинкових прикрасах. У продажу відразу з’явилася маса іграшок з українською символікою, тризубом, орнаментом, кульки з українськими сюжетами.

Сьогодні побачити, як розписують кулі вручну, можна на найстарішій в Україні фабриці ялинкових іграшок в Клавдієво, в 50-ти кілометрах від Києва. Вона була заснована в 1948 році як невелика мануфактура, що обробляла скло для медичних потреб, а в 1956-му перекваліфікувалася на виробництво новорічних прикрас. На екскурсії можна побачити процес появи кульки на світ, розписати іграшку своїми руками і всього за пару гривень зробити на ній пам’ятний напис.

Ялинка в Луцьку у 2017

 

А якщо ви шукаєте щось особливе, можна придбати україночку з бандурою або замовити серію куль з ручним розписом на тему повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом» в LoraShen. Хоч коштують такі твори мистецтва досить дорого, в перспективі вони можуть стати основою серйозної колекції.

Тому що збирання ялинкових іграшок – це справа на цілі роки, а не на одну новорічну ніч.

platfor.ma

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі