Обставини й причини передчасної смерті Михайла Грушевського завжди були й залишаються однією з «білих» (ні, радше «чорних») плям грушевськознавства. І, безперечно, кожне джерело, яке дозволяє наблизитися до істини в цій трагічній історії, надзвичайно важливе. Історіографія проблеми веде відлік від перших праць, написаних відразу по смерті вченого, до студій сучасних істориків кінця 1990-х – початку 2000-х, в основу яких покладено унікальні документи, насамперед «історію хвороби» М. С. Грушевського. Перша праця, в якій наголошено на даній проблемі, вийшла у 1935 році з-під пера учня М. С. Грушевського – Івана Крип’якевича.

 

Михайло Грушевський наприкінці життя

 

Дещо пізніше, наприкінці лютого 1935 року, задумавши випустити збірку пам’яті Вчителя, у листі до одного з її майбутніх авторів, Михайла Мочульського, Іван Крип’якевич вибачався за помилкову дату смерті М. Грушевського, вказану в його першому популярному нарисі. Він сподівався спростувати цю помилку в збірці і, напевно, подати в ній ширші відомості про останні роки й дні Михайла Сергійовича. На жаль, реалізувати цей проект не вдалося. Не вдалося на сьогодні виявити й підготовлені спогади до цієї збірки Михайла Мочульського – чоловіка небоги Марії Сильвестрівни Грушевської, які, гіпотетично, могли б додати важливу інформацію про обставини смерті видатного вченого.

 

Родина Грушевських  у 1906 році. Стоять: Олександр, Ганна, Михайло, Марія. Сидять: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина, Глафіра Захаріївна. Фото з сайту Всеукраїнської асоціації музеїв -  http://vuam.org.ua; istpravda.com.ua

 

Ширше, вірогідно за пізнішими розповідями Марії Сильвестрівни, ці трагічні дні описує колишня співробітниця історичних установ Михайла Грушевського Оксана Степанишина. Намагаючись подати «дещо нового», відомий літературознавець Григорій Костюк, властиво, повторює спогади Степанишиної. Зауважимо, що, слідом за попередньою працею, він також наголошує, що для проведення операції Михайла Сергійовича відвозять до хірургічного відділення міської лікарні, не згадуючи про попередні операції, зроблені в санаторії. Цю обставину спростовують усі відомі на сьогодні документи: історія хвороби, листи самого Михайла та доньки Катерини, мова про які йтиме далі. Проблема залишалася мало з’ясованою і на початку 1990-х років.

 

Катерина (Кулюня) - донька М. Грушевського

 

Про найпоширенішу версію стосовно причини смерті М. С. Грушевського – ускладнення від некваліфікованого хірургічного втручання – зауважує в одному з перших монографічних досліджень, що побачило світ у незалежній Україні, Р. Я. Пиріг. Він же згадує й про бездоказове припущення про можливе втручання «всесильного НКВС». Це припущення висловлювалося й висловлюється в усі часи після 24 листопада 1934 р., але без джерел автори версії не наблизилися до ґрунтовного аргументування.

Справжнім «проривом» у справі з’ясування обставин смерті М. Грушевського стала виявлена в 1999 році в Галузевому державному архіві Служби безпеки України дослідниками В. Пристайком та Ю. Шаповалом копія історії хвороби вченого за № 1364, заведена у Кисловодській міській лікарні імені О. Рикова 13 листопада 1934 року. Саме в цей день Михайла Сергійовича перевели з Кисловодського санаторію вчених, де він перебував на відпочинку з 9 вересня 1934 року, до хірургічного відділення міської клініки.

 

Кисловодськ у часі перебування там М. Грушевського. istpravda.com.ua

 

Окрім перебігу лікування 13–24 листопада, історія хвороби зафіксувала надзвичайно важливу деталь – стан, до якого М. С. Грушевського «довели» в санаторії: «Поступил в тяжелом состоянии. В течении последнего месяца, находясь в санатории КСУ, страдает злокачественным корбункулом спины. Подвергся 4-х кратному оперативномувмешательству [...] Спина представляет собой большую раневую поверхность от шеи до поясницы. На спине гноящиеся раны от бывших операций. На шее больше книзу раневая поверхность с обильным количеством гноя. Кверху вплоть до волосистой части головы напряженно-болезненный корбункул. В области поясницы второй созревший большой карбункул».

Повертаючись до історії хвороби, варто зауважити, що автори публікації були, насамперед, зосереджені не на місці проведення операцій, а на кількості, позаяк початковий запис про чотириразове «оперативне втручання» викликав у них певне здивування. За даними, що були в розпорядженні В. Пристайка та Ю. Шаповала, операцій, проведених в санаторії, було три. Про перші дві, зроблені 12 і 16 жовтня, «доносили» у своїх повідомленнях чекісти. Про три операції, які пережив батько в жовтні, писала Катерина Грушевська до Олександра та Ольги Грушевських 28 жовтня 1934 року: «Фурункул, про який я писала, виявився карбункулом і Татусьови довелось робити операцію, але вона була не достатня, і потім знов різали, за килька день, і знов. Аж три рази, а анестезії було мало, так що перши два рази різали майже по живому. А різали дуже глибоко. Він страшно намучився сі два тижні при великій температурі і болі. Лежати на боці трудно, обертатися дуже важко, до того і не спав він майже і дійсно намучився страшенно. Тепер температура знижається і рана в кращім стані. Але гній ще йде і в однім місці ще процес продовжується, і лікар каже, що, може, ще доведеться різати. Надіємось, одначе, обійдеться».

 

Лист К. Грушевської про батькову недугу

 

 Ці ж відомості подає і сам М. Грушевський в листі від 31 жовтня 1934 року до російського історика академіка Дмитра Мойсейовича Петрушевського:

«Не знаю, получили ли Вы мое письмо в ответ на Ваше, полученное 4. Х. После того на меня пришла беда: оказался у меня большущий карбункул, но только 12.Х. позвали хирурга, а то обходились компрес[с]иками. Резали меня сильно, 13, 17 и 22; температура все еще повышенная, и не знаю, как это еще долго продлится».

Кому маємо довіряти більше, встановлюючи дати перших операцій, проведених в Кисловодському санаторії вчених? Гадаємо, що Грушевському. Звідси, перші дві відбулися не 12 та 16, а 13 і 17 жовтня, наступна – 22 жовтня. Сенсаційне та унікальне джерело, виявлене Ю. Шаповалом та В. Пристайком, за висновками дослідників, дало змогу з’ясувати «формальний перебіг подій, пов’язаний з хворобою» .

Проте вони достатньо критично підійшли до його аналізу, відзначаючи, що сама історія хвороби не дає відповідей на низку запитань, насамперед про зумисне знищення М. С. Грушевського запитання, які постали перед зазначеними дослідниками, можуть дати лише нові джерела, одне з яких вводимо до наукового обігу даною публікацією, сподіваючись, що воно ще на один крок наблизить нас до таємниці смерті видатного історика.

Ще один лист Катерини Грушевської до Ольги та Олександра Грушевських, написаний у найкритичніший період хвороби, власне за день до переведення вченого із санаторію до міської клініки у Кисловодську ввечері 11 листопада 1934 року.  Документ зберігається у справі «Листів до О. О. Грушевської від невстановлених кореспондентів. 26 вересня 1915 р. – 18 жовтня 1958 р.»:

«Дорогі! Спасибі за карточку і за співчуття, спасибі за поради Фед. Ар. (невстановлена особа, імовірно лікар із Києва – знайомий М. Грушевського).  Аналіз робили, але він, здається, нічого особлившого не дав. Після того поліпшення, коли я до Вас писала, став назрівати новий карбункул, знов піднялася температура. П ’ятого лист[опада] розрізали знов, гній виходить і ніби краще, але тимчасом назріває новий! Татусьо дуже  вичерпаний і знесилений, спить дуже зле, жар його мучить, весь час хоче пити і т. д. Сьогодні перелили кров з вени в рану, кажуть, що се піднесе працю організма, бо, видно, сопротивляємос[т]ь слаба. Взяли теж гній для автоваксини, але чи зроблять її, не знати. Перед тим вприскували противострептококову. Боюсь, що вони трохи ощупью  лічать. Лікує Перекрестова, Фед. Ар. її знає, і хірург Богданов. Вони дуже уважні і харчування тут добре, тільки все ж, ми дуже тривожимось. Карбункул почався на правій лопатці, різали так: спочатку «а», вдруге «б», потім «в» і, нарешті, «г». Там, де «о», назріває знов. Як бачите, майже ціла спина порізана аж до шиї.

Різав дуже глибоко, але «а» і низ «в»уже зароста, але в «г» дуже ще богато гною. Поки все се не прийде в порядок, звітсі, звичайно, не можна їхати, але скільки доведеться пробути і скільки се буде коштувати..! Обіцяли нам тут поклопотатись про знижку або хоч розсрочку, хто його зна, чи вдасться. <Перше>, найважніше, звичайно, щоб Татусьо хоч почав поправлятися. А було йому вже досить добре і температура нічого, і самопочуття. А тепер він дуже пригноблений. Особливо втомлюють грілки на рану і те, що спить він дуже зле, майже не спить. 11 / ХІ Сьогодні мав бути конзіліум з Григоровс[ь]ким, але він не зміг бути, буде завтра, а нині зробили ін’єкцію коларголу. От і всі новини. Щодо дрожжів, то тут ставляться скептично, бо при карбункулі вони не мають значення, як при фурункулах. Та й тут їх  нема. Самопочуття погане, і ми знов турбуємось. За кілька день напишу знов. Ще раз велике спасибі Вам і Фед. Ар. від нас всіх. Цилую Вас міцно, пишіть, дорогі!».

 

 

Отже, саме цей документ дозволяє уточнити чимало деталей, поданих у всіх відомих на сьогодні джерелах, пов’язаних з історією хвороби та обставинами смерті М. С. Грушевського. Насамперед, встановлено дати «4-х кратного оперативного вмешательства» в санаторії: 13, 17 і 22 жовтня та 5 листопада. Окрім того, маємо імена тих «спеціалістів», які лікували й оперували вченого в КСУ: Перекрестова і Богданов.

Підтверджується і версія О. Степанишиної щодо хірурга Григоровського, якому довіряла Марія Сильвестрівна, після «консіліума» з яким Михайла Грушевського було переведено до міської лікарні 12 листопада. Маємо нарешті чітку картину, що саме в санаторії, де не було «відповідного хірургічного кабінету», було зроблено перші чотири операції, до того ж, як пише Катерина, «ощупью». Чи дає даний лист підстави висловити версію, що проведення чотирьох операцій в неналежних умовах некваліфікованим хірургом, зволікання з переведенням хворого до спеціалізованого відділення було «недозволеними медичними методами», а точніше зумисним затягуванням хвороби у безвихідь, що врешті призвело до втрати життя видатного українського історика. Безперечно, дає. Чи варто було чекати, поки спина стане суцільною раною «от шеи до поясницы» з новими карбункулами? Чи могли ті дві операції й два переливання крові від Катерини, проведені вже в міській лікарні, зупинити запущений процес? Для досвідченого спеціаліста, про якого згадує О. Степанишина та Г. Костюк, відомого хірурга Бурденка – картина стала зрозумілою з першого погляду, яку він схарактеризував своїм обуренням: «Що це мене покликали до вмираючої людини?» .

 

М. Грушевський у часі "почесного" заслання у Москві. Фото з istpravda.com.ua

 

Чи передбачав такий кінець року Михайло Грушевський? Відповіддю на це запитання можуть слугувати його слова з одного з останніх листів, адресованого 4 вересня 1934 року до голови РНК СРСР В. М. Молотова:

«Мне кончается 68 год, я уже не долго буду работоспособен, если и проживу; не имеет смысла устранять меня от научной работы, пока я могу еще ее вести, потому что заменить меня будет не легко».

---

Джерело: Панькова С. Ще один крок до з’ясування обставин смерті Михайла Грушевського // Український археографічний щорічник. 2013. Вип. 18. C. 807 – 811.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.