§ Болонський арешт і луцькі кармеліти. Змова навколо історії

Болонський арешт і луцькі кармеліти. Змова навколо історії
  1. Стаття відноситься до:

Сьогодні в Луцьку майже немає і сліду, немає і згадки, хто такі кармеліти. Бароковий костел цього рідкісного на Волині католицького чернечого ордену стояв прямісінько напроти замку – там, де зараз кірха.

І тільки одне настінне зображення у ризниці кафедрального костелу апостолів Петра і Павла містить зображення уже руїн кармелітського храму. А називали його найгарнішим у Луцьку. Сліди цієї історії виринули на поверхню в Болоньї 2017 року.

 

Емблема ордену і луцький костел кармелітів

 

Болонський контрабандист із луцьким документом

У всесвітньо знаній італійській Болоньї сталася історія, після якої не написати про луцьких кармелітів було б гріхом.

Зрештою ще кілька років тому Національний музей у Кракові зробив приємну несподіванку – опублікував чергову порцію сканів малюнків Наполеона Орди. Як чудово було знайти серед незавершених акварелей зображення кармелітського костелу в Луцьку. Отже, Наполеон Орда його застав і зобразив. Малюнок не завершений, з нього не робили літографій і він (мабуть?) ніколи ніде не публікувався і не тиражувався, тому практично не знаний.

Та цього було мало, щоб змотивувати написати про кармелітів у Луцьку, бо ілюстративний матеріал вкрай бідний. Проте життя підкинуло можливість, яка поєднала, здавалося б, непоєднуване – Луцьк і Болонью, монахів XVIII століття і злочинців ХХІ.

Однією із найпопулярніших туристичних точок у місті найстарішого європейського університету є так звана Torre degli Asinelli – вежа висотою 97 метрів. Власне, поруч стоять дві вежі. І вони обидві похилені. Друга вежа – меншої висоти – має більший кут нахилу, ніж Пізанська, проте не настільки популярна і знана, ніж остання.

У січні працівник, який перевіряє квитки на вході,помітив дивного туриста. Той чіплявся до людей і грубо себе поводив. Коли зі сходів вежі почулися вигуки, доглядач просто викликав поліцію. Підніматися на вежу Азінеллі треба 10 хвилин і подолати 505 сходинок. Стільки ж часу назад. Отже, це 20 хвилин, якщо не тратити часу на споглядання прекрасної Болоньї з висоти. Поки група спустилася донизу, поліція уже чекала біля входу.

 

Найвідоміші болонські вежі. Найвища - Асінеллі. osteriadacesare.it

 

Чоловік став конфліктувати і його арештували. Це було бінго! Під час обшуку у нього виявили невеликий сувій з антикварними речами, які треба було задокументувати, а документів не було. З’ясувалося, він незаконно перевіз їх через кордон. І просто неймовірно, що серед усього був невеликий клаптик паперу. Коли його розгорнули і відчитали – це був опис споруд луцького монастиря кармелітів початку ХІХ століття. Так звана візитація з обліком майна. І нехай пізніше з’ясувалося, що це просто копія автентичної візитації, зроблена десь в середині ХІХ століття, це не зменшило її цінності. А головне поставило питання – Чому?

Чоловіка було звати Бартоломео Бурґраф. А першого пріора луцьких кармелітів у 1740-х роках – Юзеф Бурґрафський. Мабуть, просто співпало?

Найгарніший костел Луцька з чудотворною іконою

Кармеліти – католицький орден, заснований у ХІІ столітті під час хрестових походів. Зачинателями стали монахи, які прибули з Європи до Палестини. На горі Кармель біля джерела святого Іллі вони поселилися. Як орден оформилися на початку ХІІІ століття, коли отримали устав. Покровительницею ордену стала Діва Марія.

Кармелітських монастирів на Волині було всього 7. Серед них у Луцьку. Юзеф Бурґрафський став першим настоятелем. Але це було б неможливо,якби не деякі події раніше.

У 1739 році Костянтин-Антон Хармес Базальський фундував 25 тисяч злотих на монастир і костел кармелітів у Луцьку. Документальні справи тягнулися ще 2 роки і тільки в 1741 році священик Юзеф Бурґрафський отримав декрет про затвердження заснування монастиря. Базальський виділив ще 19 тисяч злотих. Ресурси призначалися для будівництва і підтримки заснування чернечої братії.

Про архітекторів споруд для луцьких кармелітів невідомо нічого. Немає навіть припущень. Невідомо точно і про час будівництва. Історія зафіксувала ще одного жертводавця – Станіслава Манецького, який у 1765 році виділив значну суму, щоб або (до)будувати костел з монастирем або  відновити їх після пожежі.

За описами, біля монастиря був розлогий двір з господарськими будівлями і овочевим городом. Це був небідний монастир. Він мав дуже багато жертводавців серед шляхти і міського населення. «Опис міста Луцька», написаний невідомим ченцем луцького бернардинського монастиря (храм цього монастиря тепер є собором святої Трійці на Театральному майдані), назвав кармелітський костел найгарнішим у Луцьку. Всередині він був добротно розписаний фресками. У ньому був орган, дорогоцінно обрамлені ікони. Біля головного вівтаря – вхід у бібліотеку. Монастир був триповерховим.

 

Стан костелу після руйнівних пожеж ХІХ століття. Малюнок Наполеона Орди

 

Зовсім невідомим фактом (?) залишається той, що луцький костел Пресвятої Діви Марії Скапулярної (Najświętszej Maryi Panny Szkaplerznej) містив чудотворну богородичну ікону. Про це, правда, не згадує жодне історичне джерело, крім праці капуцинського монаха Едварда Новаковського. Її надрукували в 1902 році під назвою «Про чудотворні образи Польщі».

За описами, ікона знаходилася в головному вівтарі. Плащ Марії на іконі був позолочений, обкладений цінним чеським камінням. На іконі – 5 мідних медальйонів, багато срібних і посріблених деталей. Нижче ікони висів образ пророка Іллі.

Якщо ми вже говоримо про кармелітів, які прояснюють бодай трохи таке темне і незнане XVIII століття в Луцьку, то цілком недаремно в цій історії з'являється скапулярій. Два невеличкі клаптики тканин з зображенням релігійних символів, зв'язані нитками. Щось на зарзок "талісману", який носили навколо шиї. Неодмінний атрибут кармелітів. Носій скапулярію після смерті відправляється в рай.

І от, цікаво. Одна з найпомітніших живлописних робіт у стилі рококо нашого XVIII століття – розпис стелі у палаці Карміні авторства Джованні Батіста Тьєполо у Венеції – саме про скапулярій. Ангел біля ніг Мадонни дає святому Симону Стоку скапулярій. Це вважається яскравим прикладом релігійного живопису рококо.

Звичайно ж, цей палац у Венеції збудували кармеліти.

На жаль, поки що інформації мало, але ми можемо собі уявити скапулярій на фресках луцького костелу кармелітів, яким захоплювалися сучасники.

 

Мадонна посилає скапулярій Симону Стоку. Розпис XVIII століття Джованні Батіста Тьєполо у Скуола Карміні в Венеції

 

Кармеліти в Луцьку могли дозволити собі займатися орденським навчанням. Зафіксовані прізвища викладачів філософії, теології, Святого Письма. Була окрема посада бібліотекаря. Чисельність братії не повинна була бути великою. Можливо, кільканадцять чоловік.

Фрески і кості поливав дощ

Прислів’я, вигадане щойно, звучить так: якщо фрески і кості поливає дощ – наближається кінець.

Після приєднання Волині до Російської імперії справи у кармелітів пішли гірше. Зменшилася кількість пожертв і прихожан. В цей час сталося кілька пожеж: у 1793, 1800 і 1803. Остання була дуже руйнівною. Та за 3 роки з допомогою пожертв його відновили, наново покрили ґонтом, всередині побілили. З ініціативи Тадеуша Чацького як організатора шкільної справи на Волині (він був інспектором шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній) луцькі кармеліти відкрили парафіяльну школу. Вона діяла до 1832 року.

У 1812 році під час російсько-французької війни в частині монастиря розмістили шпиталь. Схожа доля спіткала більшість монастирів Луцька в той час. Кармелітський довелося відновлювати після такого використання.


«Ахъ, батюшка мой. Вы не можете себѣ представить, что у насъ за суматоха… Всѣ дома заняты и нѣтъ уголка свободнаго. Тутъ князь Багратіонъ со всѣмъ своимъ штабомъ… вся армія собралась около Луцка… Давай квартиры, строй печи для заготовленія сухарей, давай дрова, давай подводы и все на свѣтѣ. Мнѣ приходится просто хоть въ рѣку броситься…»,

– опис очевидця воєнного сум’яття в той час.


Ситуація значно погіршилася у 1840-х роках. Уряд забрав у луцьких кармелітів усі маєтності,чим відрізав їхню фінансову можливість існування. Призначив натомість ченцям малі пенсії. У 1845 році костел знову постраждав від пожежі, та відновлювати його вже не було кому. А невдовзі монастир кармелітів у Луцьку взагалі скасували.

 

Костел кармелітів (обведений) у поруйнованому стані на зображенні Казимира Кшижановського з часопису "Tygodnik ilustrowany" 1865 року

 

Споруди залишалися пустувати. Підземелля здавали в оренду, стіни нищила погода. Саме в такому стані і застав кармелітські споруди Наполеон Орда.


Автор першої монографії з історії Луцька 1875 року Тадеуш Стецький словами описав побачене.

«Просторі мури монастиря без даху,на костелі в деяких місцях він ще зберігся, залишилися навіть потріскані склепіння, на стінах і готичній стелі в акрах вціліли чудові фрески, на зважаючи на дощ,що їх омиває. На карнизах в багатій ліпнині незліченна кількість пташиних гнізд, розкриті гроби стирчать кістьми, яких не стараються хоча б прибрати, черепи і людські гомілки валяються в смітті».


У 1887 році костел передали у власність Луцька. Його стали розбирати. Вцілілу цеглу продавали. Ломом замощували вулиці і майдани міста. Як пише історик Богдан Колосок, цеглу з розібраних кармелітських споруд використовували для ремонту Братської церкви,замку, бернардинського монастиря. Цілком імовірно, що під час різних земляних робіт біля цих споруд і в старій частині міста в наш час екскаватори виривають з-під землі кармелітські цеглини.

Немає точних даних, чи розібрали споруди повністю з фундаментами. Є свідчення, що фундаменти пробували розбирати. Тому можливо, під будівлями на цьому місці ще є щось від споруд ордену кармелітів.

Сьогодні у кафедральному костелі апостолів Петра і Павла в Луцьку на стіні серед зображень ХІХ століття костелів домініканців, бернардинів і тринітарів є і кармелітський. Він виконаний з того ж ракурсу, що і в Наполеона Орди.

 

Настінне зображення з кафедрального костелу. Фото автора

 

Це весь видимий спадок про орден з гори Кармель.

Вже на початку ХХ століття про кармелітів давно забули, а ділянка колишнього монастиря стала перспективною для забудови. Сподобалося це місце німецьким переселенцям-лютеранам.

Про них – у наступній статті.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр КОТИС
Реклама

Коментарі

Реклама