§ Наполеон і Волинь: плани імператора створити державу

Наполеон і Волинь: плани імператора створити державу

У серпні 1812 року наполеонівські війська почали входити в одне за одним волинські міста. Російська частина армії під командуванням Тормасова зазнавала великих втрат.

Поза широкою увагою залишилися деякі рухи, які Наполеон робив у напрямку волинської землі і взагалі всіх тих територій, які він уявляв як Україна. Одним із його намірів було утворення Волинського королівства (і ще кількох) – окремих держав на чолі з маріонетковими урядами.

 

Наполеон Бонапарт скаче по Луцьку

 

З цього моменту до французького уряду почали надходити численні проекти щодо підготовки та проведення майбутньої військової кампанії. У багатьох із них містилися пропозиції, які стосувались не тільки організації військових дій та повстанських рухів у Російській імперії, а й політичної реорганізації земель, що їх могла завоювати армія Наполеона.

Авторами цих проектів були переважно (хоч і не завжди) діячі польського патріотичного руху, котрі намагалися зацікавити французький уряд ідеєю відбудови Речі Посполитої в її «історичних кордонах».

Як зазначає Ададуров В. В. у своїй праці ««Наполеоніда» на Сході Європи: Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку XIX століття», чи не найбільш продуманою спробою зацікавити Наполеона ідеєю розширення театру військових дій на південно-західне пограниччя Росії стали проекти, опрацьовані представниками польського патріотичного відродження – генералом Міхалом Сокольницьким, графом Новіна і графом Тадеушем Морським.

Ідеї Сокольницького

Коли у грудні 1811 Сокольницький повернувся до Парижа, він подав міністрові закордонних справ Франції Юг-Бернар Маре кілька меморандумів, які сьогодні зберігаються в Архіві Міністерства закордонних справ під датою 1811. Серед них на особливу увагу заслуговує меморандум під назвою «Швидкий погляд на сили, якими Росія може дослужитися під час кампанії, та шок, якого вона може зазнати».

Згаданий план ґрунтувався на припущенні щодо неможливості досягти стратегічної мети війни, якою польський генерал вважав зведення Російської держави до меж Московського царства XVI ст., протягом лишень однієї військової кампанії. Для цього, на погляд Сокольницького, слід було провести щонайменше дві послідовні кампанії.

Перша з них мала завершитися опануванням усіх земель, розташованих на захід від Дніпра, укріпленням французів уздовж цієї стратегічної лінії та відбудовою Наполеоном Польського королівства у межах від Балтики до Чорного моря, від Одеру до Дніпра та Західної Двіни. Генерал також опрацював проект створення низки федеративних князівств, які, за його задумом, мали не лише відокремити майбутню Польщу від Московії, а й стати немов військовим буфером між Європою й Азією, «цивілізацією» та «варварством».

Гусар російської армії

Ці князівства мали перебувати під протекторатом Польщі, але призначення їхнього уряду визнавалося прерогативою французького імператора. До числа цих князівств генерал відніс Лівонсько-Естонське, Полоцьке, Смоленське, Мстиславське, Чернігівське, Полтавське та спільну державу українських козаків і кримських татар, яку улесливо пропонував назвати на честь імператора «Наполеонідою».

Та набагато ближчими до реалізованості були наміри Тадуеша Морського.

Ідеї Морського і управління Волинню

22 червня 1812 року Маре було подано меморандум під назвою «Ідеї щодо організації законного повстання на Волині, Поділлі й Україні». В цьому меморандумі було викладено проект організації повстання в південно-західному пограниччі Російської імперії – найдокладніший з усіх, що з’явилися на світ під час війни 1812 року. Автором цього проекту був граф Тадеуш Морський, журналіст, дипломат, політик, член Великого сейму, учасник повстання, масон.

Формулюючи пропозицію щодо організації у Волині, Поділлі та Наддніпрянщині «законного і конституційного повстання, яке було б гідним покровительства з боку Його Імператорської Величності», Морський наголошував, що таке повстання не буде суперечити політичним принципам Наполеона, адже воно мало бути організоване на взірець шляхетських конфедерацій XVIII ст. (Барської й Тарговицької).

Загальне керівництво цим рухом мав здійснювати сейм Конфедерації у Варшаві, а безпосереднє – представник (комісар) Конфедерації в порозумінні з місцевими землевласниками. Успіх повстання граф Морський пов’язував також з особистим авторитетом осіб, які мали його очолити. Цими ватажками могли стати уродженці Волині, Поділля й Наддніпрянщини, які, володіючи значними маєтками в цих землях, перебували водночас на службі в Наполеона і відзначалися своїми патріотичними переконаннями.

Морський навіть подав перелік осіб, які могли б відповідати за формування військових частин. Список очолив дивізійний генерал Кароль Князевич, а також бригадні генерали Станіслав Потоцький та Ізидор Красінський. Органом тимчасового управління мала стати рада у складі комісара Генеральної конфедерації, військового командувача та маршалків місцевої конфедерації, а функції тимчасової адміністрації могли б виконувати командири військових підрозділів.

Передбачалося, що ця рада отримає надзвичайні повноваження щодо управління шляхами, митницями, складами, а також право конфісковувати маєтки та застосовувати репресії щодо тих осіб, які спробували б ухилятися від виконання «патріотичного обов’язку».

Битва між російськими та французькими військами. Зображення з topwar.ru

Морського призначили «спеціальним комісаром» Генеральної конфедерації Польського королівства, яке було створено у Варшаві за згодою Наполеона з метою координації польського патріотичного руху на теренах Російської імперії. Формальне затвердження графа Т. Морського спеціальним комісаром у провінціях «Волинь», «Поділля» й «Україна» було здійснено постановою ради Генеральної конфедерації Польського королівства.

Морський детально допрацював проект тимчасової організації Південно-Західного краю. Цей проект передбачав, що всю повноту цивільної влади на територіях, які передбачалося звільнити з-під влади Росії, слід було зосередити у руках магнатів, які мали становити більшість (шість осіб з одинадцяти) у головному органі управління — Тимчасовій Центральній раді. Решту посад Тадеуш Морський пропонував зарезервувати за військовим командувачем, яким граф знову пропонував призначити К. Князевича, за трьома військовими комендантами (по одному на кожну провінцію) та за комісаром імператора.

До списків майбутніх посадовців було включено князя Мошинського, графа Юзефа Левицького, князя Адама Жевуського, графа Юзефа Тарновського й інших впливових на Волині та Поділлі землевласників. Місцем перебування Тимчасової центральної ради трьох провінцій Морський пропонував обрати адміністративний центр Волинської губернії – Житомир.

Зрозуміло, що Морський фактично пропонував власну кандидатуру на посаду імператорського намісника у Волині. За поданням міністра Маре, Тадеуша Морського було нарешті призначено «імперським комісаром організатором у провінціях «Поділля», «Волинь» та «Україна». У такій ситуації, вірогідно, на звістку про зайняття французами Москви, міністр наказав укласти інструкцію для комісара Волині, Поділлі та Наддніпрянщини.

Цей унікальний документ було опрацьовано в його канцелярії у Вільно на основі надісланої графом інформації й, як видно з його змісту, подано на затвердження Наполеона. Згадана інструкція є стрижневим документом для характеристики місії Морського під час війни 1812 pоку, оскільки вона не лише засвідчує існування у французького керівництва певних проектів щодо південно-західних окраїн Російської імперії, а й дозволяє з’ясувати їхній зміст.

Та обставина, що більшість положень «Інструкції для імперського комісара-організатора у провінціях «Поділля», «Волинь» та «Україна» більшою чи меншою мірою відображала зміст пропозицій, що їх виклав Т. Морський у меморандумі від 22 червня й наступних записках щодо організації тимчасового управління Волинню, Поділлям та Наддніпрянською Україною, вже сама по собі була доказом довіри з боку французького уряду до особи комісара та його бачення ситуації у згаданих провінціях.


Положення «Інструкції» недвозначно підтверджують акцентоване окремими мемуаристами й істориками твердження про те, що під час війни 1812 року до планів Наполеона не належало проголошення незалежності Польщі, а тим більше – реституція її території у межах до поділів.


Оскільки імператор французів боявся роздратувати своїх союзників – австрійського імператора та прусського короля, а також волів зберегти «свободу рук» для порозуміння з Росією, він ретельно уникав будь-яких відвертих заяв щодо відбудови Польщі.

Важливим доказом на користь цього припущення вважалося створення французами окремої від Варшавського герцогства державної адміністрації в окупованій ними Литві.

Попри довіру до Морського, яка проявилась у деяких положеннях «Інструкції», французький уряд волів не забувати принципу «довіряй, але перевіряй». Про це свідчить обов’язок комісара-організатора не лише звітувати у всіх своїх діях імператорові, подавати на його затвердження всі призначення вищої адміністрації, а й доводити до відома Наполеона всі видані комісаром і головнокомандувачем звернення до населення, які жодною мірою не мали відступати від духу інструкцій французького уряду.

За діяльністю комісара-організатора мусили наглядати інші посадові особи. До рекомендованого самим Морським генерала К. Князевича Ю.-Б. Маре додав жодного разу не згаданого графом Сангушка, наголосивши при цьому, що без згоди цих двох осіб будь-які рішення комісара щодо конфіскації маєтків, рекрутських наборів, контрибуцій не матимуть сили.

У листі від 1 вересня до К. Шварценберґа міністр закордонних справ зазначав: «У нас тут є один волинянин, вправний і блискучий чоловік, який уже вирушив до ставки Вашої Світлості [...]. Це князь Шарль [Кароль] Сангушко. Його кузен Есташ [Євстахій] перебуває при імператорі, який ним надзвичайно задоволений».

Ця характеристика, безумовно, передувала укладенню «Інструкції» та згадці в ній про князя Євстахія Сангушка. Останній був, без сумніву, «людиною» самого Наполеона: у вересні 1812 року, в період опрацювання положень «Інструкції», цьому бригадному генералові Варшавського герцогства без жодних вагомих заслуг було надано звання офіцера французького Почесного легіону.

Своїм наказом Наполеон доручив йому очолити спеціальну комісію, яка мусила організувати забезпечення французької армії харчами та засобами пересування. Одним із напрямків діяльності цього органу мали бути Волинь і підавстрійська Галичина. Здійснюючи призначення Є. Сангушка, імператор вочевидь сподівався, що цьому волинському магнатові вдасться, завдяки своєму авторитетові та особистим зв’язкам, зібрати достатню кількість коней, худоби та зерна у Волині й суміжних із нею провінціях.

Луцьк початку ХІХ століття на роботі Августа Франка Алеса. Зображення з La Pologne, historique, litteraire, monumentale et pittoresque

Таким чином, як стверджує історик Ададуров, «Інструкція» встановлювала свого роду військово-цивільний тріумвірат для управління краєм, завоювання якого, якщо судити зі змісту цього документа, французький уряд вважав питанням найближчої перспективи.

Велику увагу — значно вагомішу, ніж у пропозиціях Морського, – було приділено в «Інструкції» створенню комітету зі збору інформації про становище російської армії в суміжних губерніях. Ці положення чи не найчіткіше виявляють характер інтересу французьких урядовців до Волині, Поділля та Наддніпрянщини. Ці землі вабили Наполеона передусім своїми природними ресурсами, які можна було негайно використати у війні супроти Росії, а також він розглядав їх як плацдарм для наступної експансії вглиб цієї імперії.

***

Вже у вересні 1812 в районі Луцька до частини 3-ї російської армії приєдналася Дунайська армія Чичагова. Співвідношення на даному відрізку фронту змінилося на користь російських військ, і вони розпочали активні воєнні дії.

Тоді ж російські підрозділи переправилися через р. Стир у кількох місцях – в районі Берестечка, Луцька, Рожища і перейшли у наступ. У жовтні в районі Устилуг – Володимир-Волинський наполеонівські війська були розбиті, а їх рештки відступили за річку Західний Буг.

Таким чином, практично у той самий момент, коли Тадеуш Морський врешті-решт домігся омріяної ним посади «імперського комісара-організатора у провінціях «Поділля», «Волинь» та «Україна», поразка «Великої армії» унеможливила виконання дорученої графові місії. Після відступу військ Наполеона з Росії та Варшавського герцогства постать графа Морського зникла з політичної сцени.


За матеріалами статті «Місце Волині у проекті Наполеона Бонапарта «Відновлена Польща»» Андрія Боярчука зі збірника «Минуле і сучасне Волині та Полісся», випуск 41.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Коментарі