§ Луцькі танки Renault. З Франції у бойовий шлях

Луцькі танки Renault. З Франції у бойовий шлях
  1. Стаття відноситься до:

У другій половині 1930-х років польська держава активно розвивала національні збройні сили. Існували амбітні плани створення до 1942 року потужних військово-повітряних сил, швидкісних середніх танків власної конструкції та навіть будівництва крейсерів на Балтиці.

Територія Волині розглядалася як місце формування нових авіаційних і бронетанкових підрозділів та підготовки їх особового складу.

30.10.1937 року у Луцьку був сформований 12 танковий батальйон польських збройних сил. Він був призначений як база для створення і комплектування бронетанкових підрозділів під час мобілізації, а також для навчальних цілей.

Його командиром став майор бронетанкових військ Ержі Луцький.

25 березня 1938 року батальйон як військова частина польської армії отримав штандарт, який вручив міністр справ військових. На штандарті було вишито Богородицю Казимірську, святого Михайла та герб Луцька. На стрічці штандарту був надпис: "Zwycięstwo liczby nie zna - męstwa potrzebuje" («Перемога не знає рахунку – мужність потребує»).

Типовий польський батальйонний штандарт. 11ldkpanc.wp.mil.pl

Пам'ятний знак 12 танкового батальйону. forum.dobroni.pl

На озброєння батальйону надійшли бронеавтомобілі wz.34 (9 штук) та танкетки TKS (13 штук), на той час вже застаріла військова техніка. Батальйон розміщувався на території сучасного району Луцька – Теремно.

Танкетка TKS була польською модифікацією безбаштової британської машини Carden Loyd 1929 року, призначеною для ведення розвідки. Вона мала броню 4-10мм, розвивала швидкість до 40км на годину, її двомісний екіпаж був озброєний одним кулеметом Hotchkiss wz. 25 калібру 7,92 мм. З початком війни, за браком іншої бронетехніки, біля 400 цих танкеток довелося використовувати у безпосередніх бойових діях. З’ясувалося, що TKS була досить важкою ціллю для танків та артилерії вермахту, про танкетку німецькі офіцери казали: «дуже складно вцілити з гармати по такому маленькому таргану».

При виробництві бронеавтомобіля wz.34 використовувалося французьке шассі  Citroën-Kegresse B2 10CV 1929 року і польський бронекорпус. Спочатку шассі мало гусениці у задній частині, але вони виявилися ненадійними, і у 1934 р. гусениці замінили на колеса.

Озброєння складалося або з 37-мм короткоствольної гармати Puteau SA18 або з кулемета Hotchkiss wz. 25 калібру 7,92мм. Тонку 6мм броню wz.34  пробивали навіть звичайні бронебійні кулі гвинтівок. 80 цих бронеавтомобілів обмежено використовувалися у польсько-німецькій війні, переважно як патрульні та зв’язкові, майже усі вони були знищені у боях.

Танкетки та бронеавтомобілі 12 танкового батальйону 15 серпня 1939 року увійшли у склад Волинської кавалерійської бригади як 21 дивізіон розвідувальних танків з 13 TKS і 21 дивізіон броньованих автомобілів з восьма wz.34. Вже 1 вересня 1939 року вони взяли участь у «Битві під Мокрою» біля Ченстохови.

Там вони контратакували легкі німецькі танки, які заходили у фланг артилерійського полку і на кілька годин допомогли зупинити наступ підрозділів 4 танкової дивізії вермахту. Було втрачено 3 бронеавтомобілі. Однак, за кілька днів безперервних боїв дивізіони втратили всі танкетки та бронемашини.

Останні були знищені 6 вересня біля Лодзі. 14 вересня особовий склад дивізіонів був відведений у Луцьк, де з рештків допоміжних автомобілів створили моторизований розвідувальний загін. 18 вересня він був інтернований в Угорщину.

Танки «Рено» прибули до Луцька з Франції

Військове керівництво Польщі добре розуміло, що у майбутній війні танкетки та бронеавтомобілі будуть грати лише допоміжні ролі. Основною ударною силою повинні були стати танки. Ще у 1930 році, одночасно з Радянським Союзом у британської фірми «Віккерс» була придбана ліцензія на виробництво легкого танку Mk.E.

До 1939 року на цій базі було налагоджено виробництво танку 7 ТР у кількості 132 штуки (радянський аналог – Т-26). Але подальший розвиток цього, у цілому вдалого, танку обмежувався відсутністю власного потужного двигуна. Тому польські військові в атмосфері наближення війни у Європі почали пошуки імпортної бронетехніки.

Ще у 1938 році польський уряд закупив у Франції два танки R-35, які вироблялися фірмою «Рено» з 1935 року. Дані танки розроблялися згідно з французькою концепцією «танк – супроводження піхоти», яка у ході світової війни виявилася неконкурентною з німецькою тактикою «бліцкріґа» (блискавичної війни).

Після серії випробувань на полігоні біля Варшави було встановлено, що танк не відповідає вимогам польської військової доктрини. Його характерними рисами був повільний хід (20 км на годину), слабке озброєння (короткоствольна гармата 37мм та кулемет), задовільне бронювання (40мм) та малочисельний екіпаж у складі командира-стрільця та водія.

Іспити показали слабку маневреність, швидкий перегрів двигуна та застарілість обладнання, чутливу до пошкоджень підвіску, швидку стомлюваність екіпажу. Гармата мала низькі якості по пробиттю броні, на відстані 400 метрів вона пробивала лише 20мм броньової сталі, що втім гарантувало ураження тонкобронних німецьких легких танків Pz.Kpfw.I та Pz.Kpfw.II, а також радянських Т-26 і БТ.

Польське командування поставило питання про заміну замовлення з R-35 на більш сучасний середній танк «Somua» S-35, але французи відмовили у цьому, посилаючись на те, що їх армія ще не забезпечена даними машинами. Тому довелося «брати, що дають», тим більше, що серед польської бронетехніки не було танків з протиснарядним бронюванням. 

Отже, з явною загрозою війни і недостатньою кількістю основного польського легкого танка 7TP у квітні 1939 року було прийнято рішення закупити 100 танків R-35 в рахунок французького кредиту у 54,8 мільйони франків. Перші 50 «Рено» (деякі джерела зменшують їх число до 49) прибули морським шляхом у Польщу на початку липня 1939 року, разом з трьома майже аналогічними танками Hotchkiss Н-35, які були придбані для тестування.

Слід відзначити, що продані Францією танки були або з малим пробігом або прямо з виробничих ліній.

Другі 50 танків R-35 прибули на транспортному кораблі до румунського порту Галац лише 20 вересня 1939 року, вже після радянського вторгнення у Польщу. Крім танків, на транспорті було 60 гармат калібру 105 мм, 150 тисяч снарядів, військові тягачі, вантажівки, радіостанції, вибухівка та інші військове знаряддя. Транспорт простояв у порту до жовтня і був перенаправлений у Сирію.

 

 

Отже, 20 липня 1939 року 49 танків R-35 прибули у Луцьк (один залишився у Варшаві). Разом з танками надійшли дві автомобільні майстерні

Renault-Latil та 5 автомобілів-позашляховиків 4×4 Laffly, а також запчастини, снаряди і патрони.

3 танки Hotchkiss Н-35, які знаходилися у Варшаві для тестування, 22 серпня були відправлені залізницею у 2 бронетанковий батальйон у Перемишлі. Вони прослідували Брест, Ковель, але з початком бойових дій через пошкодження залізниці німецькими бомбардувальниками «застрягли» у Ківерцях.

З ким воювали танки з Луцька

Після початку польсько-німецької війни 1 вересня 1939 року 12 танковий батальйон з 2 по 12 вересня проходив мобілізацію, як стверджують джерела, у більшості імпровізовану. Він був розділений на 21 броньовий дивізіон (який складався з бронеавтомобілів і танкеток) і 21 батальйон легких танків, у складі 45 R-35.

Залишок з 4 машин R-35 мав використовуватися у Луцьку для підготовки екіпажів.

З 4 по 12 вересня вдалося укомплектувати екіпажами 44 танки. Один танк виявився несправним і залишився у Луцьку.

12 вересня 21 батальйон легких танків отримав наказ про входження у склад 10 кавалерійської бригади армії «Карпати» і передислокацію у район Львова. На станціях Луцьк і Ківерці не виявилося потрібних платформ, і 14 вересня батальйон своїм ходом приїхав у Дубно, звідки по залізниці виїхав у Жовкву. Але вже у Радивилові танки були вивантажені, тому що залізницю у Бродах пошкодили німецькі бомбардувальники. Польське командування направило танки у Станіслав.

Після радянського вторгнення 17 вересня, усі війська, які не брали участь у боях, за наказом маршала Ридз-Смігли мали дістатися до території Румунії. Під час руху батальйон провів коротку перестрілку з невідомими українськими озброєними повстанцями у Коломиї. 18 вересня з 44 танків, що виїхали з Луцька, 40 перетнуло румунський кордон, а 4 було втрачено під час маршів у дорозі.

До 21 вересня 2 танки R-35 прикривали прикордонний міст через річку Черемош у Кутах, по якому відступали польські війська. У Румунії танки вважалися відданими польським урядом на тривале зберігання, але через деякий час вони стали власністю румунської армії та були використані у війні проти СРСР, де у 1941 році були майже всі втрачені.

Але що сталося з залишеними у Луцьку для навчання 4 R-35, та трьома Н-35, які застрягли у Ківерцях ?

9 вересня у Луцьк приїхав з Варшави Центр підготовки екіпажів бронетехніки №1, для отримання другої партії R-35 у 50 штук (які так і залишилися у румунському порту Галац). Командир центру поручик Якубович 14 вересня почав заняття на 4 танках, які знаходилися у Луцьку як навчальні. Він же знайшов у Ківерцях три Н-35, які приєднав до групи, яка стала називатися «Дивізіон R». Як з’ясувалося, з чотирьох R-35 для експлуатації придатними було лише два.

17 вересня група з 5 танків вирушила у відповідності з загальною директивою до румунського кордону по первинному маршруту Луцьк-Горохів-Буськ-Львів.

19 вересня у Бузьку «Дивізіон R» стикався з підрозділом вермахту, у м.Красне з українськими повстанцями.

На наступний день, 20 вересня, в довколишніх лісах були бойові зіткнення з радянськими танковими і моторизованими підрозділами, у ході яких було втрачено один польський танк і його екіпаж, та спалено ще один через поламки та відсутність запчастин. Був підбитий один радянський танк.

22 вересня під Кам’янкою Бузькою «Дивізіон R», з’єднався з групою «Дубно», яка проривалася до Львова. Відбувся бій з 44 піхотною дивізією вермахту, де обидва типи польських танків відзначилися міцною бронею, що не піддавалася 37 мм німецьким протитанковим гарматам.

Під час бою підхорунжий Бублій, водій Н-35, відкрив баштовий люк і, стоячи по пояс у танку, почав співати «Hej kto Polak na bagnety», підіймаючи піхоту у атаку. За хвилину бронебійний снаряд попав у оглядову щілину люка водія, та вибухнув у танку. Співаючий водій загинув на місці, а командир танку підхорунжий  Рохн отримав тяжкі поранення. Була захоплена переправа через Буг, знищений один і пошкоджено два німецьких танки.

23 вересня останні два танки разом з частинами групи «Дубно» рухалися через Великі Мости, Белз (Львівська область), Тишовець (сучасна Польща), і 24 вересня прибули у Грабовець (25 км на захід від Грубешова). Там 24 і 25 вересня власними екіпажами танки були спалені.

Оскільки, як згадувалося раніше, R-35 та Н-35 зовнішньо майже не відрізнялися, польські солдати не робили особливої різниці між ними. Тому зараз вже неможливо з’ясувати, як і коли діяв кожен тип танку.

Наостанок слід зазначити, що серед трофеїв при захопленні Луцька 18 вересня 1939 року радянськими військами, вказується «один танк», тобто залишений несправним R-35. Куди поділося ще два несправних танки, до цього часу невідомо.

Танк R-35 в експозицiї музею у Кубiнцi. comgun.ru

R-35 був вивезений у науково-дослідний інститут бронетехніки у Кубінці, під Москвою. Виявилося, що у нього відсутні частини мотору, елементи управління, ряд приладів, кулемет і навіть сидіння для водія. Скоріше всього, ці речі були зняті польськими танкістами як запчастини перед виїздом в сторону Румунії.

У Кубінці танк був укомплектований деталями з іншого підірваного R-35 та з радянських танків. Після недовгих іспитів у 1940 році він був розстріляний з протитанкових гармат для з’ясування міцності броні.

На цьому закінчилася сумна історія «луцьких танків».

Існує версія, що у Кубінці було вивезено ще кілька відносно цілих R-35, і з них був складений комплектний танк, який і донині знаходиться в експозиції танкового музею. Цілком вірогідно, що це і є останній «луцький танк».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр ЛУДКОВСЬКИЙ
Реклама

Коментарі

Реклама