§ Поле смерті – 2. Як «червоні» на Волині втратили 106 танків за день

Поле смерті – 2. Як «червоні» на Волині втратили 106 танків за день
  1. Стаття відноситься до:

У листопаді 2016 року на "Хроніках Любарта" в рубриці #воєнна історія була опублікована стаття "Поле смерті". У ній розповідалося, як 24-25 червня 1941 року у районі Війниці-Торчина радянська 19 танкова дивізія втратила більше 150 танків.

Тоді автор не передбачав, що через невеликий час він знайде масив інформації про ще один великий танковий бій, який закінчився нищівною поразкою 11 танкового корпусу Червоної армії, але вже у 1944 році.

 

"Пантери" наступають. Колаж Олександра Котиса

Слід відзначити, що відомості про цю подію зовсім не приховувалися радянською історіографією, просто вони висвітлювалися у кількох мемуарах і не згадувалися в офіційних дослідженнях з історії війни.

Але з появою розсекреченого у 2007 р. «Журналу бойових дій 11 танкового корпусу» та нової хвилі перекладених видань, переважно німецьких досліджень танкових військ СС, події липня 1944 року на території Волині стало можливим описати з точок зору обох сторін цього бою.

Перед безпосереднім описом подій доцільно звернутися до технічних характеристик танків, які зіткнулися у бою у районі Мацеїва (нині смт Луків Ковельського району) 8 липня 1944 року, тому що

саме технічна сторона є однією з базових причин розгрому двох радянських бригад.

За кілька років до початку війни у СРСР почали конструювалися танки з бронею, яка мала не пробиватися гарматами протитанкової оборони. Один з них, Т-34,  спочатку розраховувався на протидію 37-мм німецькій гарматі, тоді основному протитанковому знаряддю вермахту. Але практичні дослідження виявили, що 40 - 45 мм броня Т-34 на певних кутах обстрілу пробивається згаданою німецькою гарматою, і від виробничників ще у 1940 році надійшла  пропозиція вважати Т-34 «танком легкого бронювання».

Втім це не завадило пустити Т-34 у велику серію і зробити його основним середнім танком Радянської армії. Природно, що літом 1942 року, після проведеного обстрілу серійного Т-34 з німецьких трофейних протитанкових гармат було відмічено, що танк «пробивається німецькими протитанковими гарматами на всіх дистанціях і всіх кутах дійсного вогню».

Схема з нiмецької тактичної настанови. Книга Panzer Taktik

Вже у 1943 році і 76-мм гармата танку виявилася застарілою (для «економії» вона була розрахована під снаряд від «трьохдюймовки» Путиловського заводу 1902 року). Вирішили негайно розробити новий танк, Т-43, але він виявився занадто тяжким.

Тому, щоб не знижувати виробництва, на корпус Т-34 поставили башту від танку Т-43 з посиленою бронею (лоб 90 мм, борт 75 мм) та більш потужною гарматою калібром 85 мм. Назвали його Т-34-85.

Те, що корпус так і залишився «прозорим» для снарядів, у загальному вписувалося у радянську концепцію «погано зроблено, але багато» на противагу німецькій концепції «якісно, але небагато».

Те, що такий танк може гарантовано сходити лише в одну-дві атаки, цілком відповідало настанові «задавити ворога масою». А щодо танкістів – то кількість їх втрат служила лише основою для планування підготовки нових  екіпажів для докомплектації підрозділів танкових військ.

Німецький танк PzKpfw V «Panther» («Пантера»), виробництво якого почалося у 1943 році, відрізнявся від Т-34 потужним лобовим бронюванням (80-85 мм) під великим кутом, та 75 мм довгоствольною гарматою, здатною впевнено вражати Т-34 на відстані більш ніж 2000 метрів. Разом з цим, він був складним у виробництві і експлуатації, та мав недостатню бортову броню у 45 мм, яка вражалася протитанковими гарматами Радянської армії. Краще всього «пантери» виявляли себе у активній обороні у вигляді засад, розстрілі наступаючих танків з великих дистанцій, що і сталося у бою біля Мацеїва.

Пантера. bagration-bel-by.16mb.com

Перед тим, як перейти до хронологічного опису бою, визначимо, які сили мали вермахт і Червона армія перед зіткненням у районі Мацеїва.

Німецькі сили

У районі Мацеїва заходилася бойова група «Муленкамп», під командуванням оберштурмбаннфюрера СС (у вермахті підполковник) Йоханнеса Муленкампа, створена ще на початку квітня 1944 року для деблокування ковельського гарнізону вермахту.

В неї включалися:

  • 2 батальйон 5 танкового полку СС  5 танкової дивізії СС «Вікінг» у складі 77 боєготових  «Пантер» (5, 6, 7 і 8 роти);
  • 3 батальйон 9 панцер-гренадерського полку СС «Германія» на бронетранспортерах, 42 кулемети, два 81-мм міномети, два вогнемети, сім 20-мм зенітних гармат, дві 75-мм гармати.

Існує інформація, що група «Муленкамп» була посилена 5 батальоном штурмових гармат, що складався з 18 StuG III.

Ця група прикривала відхід від Ковеля за Буг 26 і 342 піхотних дивізій вермахту, який почався 5 липня 1944 р.

6 липня оберштурмбаннфюрер Й.Муленкамп вивів «пантери» 5, 6 і 8 рот з Мацеїва і розмістив їх на зворотних схилах висот від с.Паридуби до с.Торговище. Сьома рота (10 танків) під командуванням оберштурмфюрера (обер-лейтенант) фінна Ульф-Ола Оліна («Пантера» № 511) та панцер-гренадери 3 батальону знаходилися у с.Смідин, у районі якого з 6 липня радянськими військами проводилися атаки з метою виявити схему оборони. Три «Пантери» штабу батальйону залишилися біля Мацеїва.

У цей же день перевірочною поїздкою «Пантери» було встановлено, що місцевість, яка вважалася заболоченою, пересохла, і танки можуть пересуватися на 100 метрів далі у глиб непрохідних місць, позначених на карті.

Радянські сили

7 липня 1944 р. у район Ковеля прибув 11 танковий корпус з завданням дезорганізувати відхід частин вермахту, захопити основні шляхи його відступу і не допустити відводу піхотних дивізій за Західний Буг. Для цього необхідно було оволодіти Мацеївим, далі Любомлем і вийти на Буг, якщо дозволять обставини.

11 танковий корпус як інструмент для ведення бойових дій був своєрідним тараном, здатним пробивати підготовлені багатошарові оборонні смуги. Для цього він мав 21 тяжкий танк ІС-2 (50 окремий тяжкий танковий полк), 210 танків Т-34-76 і Т-34-85 (20, 36, 65 танкові бригади), 21 самохідну установку СУ-85 (1493 самохідний артилерійський полк), 21 самохідну установку Су-76М (1461 самохідний артилерійський полк), 12 мотострілецьку бригаду і  243 дивізію мотопіхоти, мотоциклетний полк, та багаточисельні частини забезпечення.

Танковий корпус підтримували дві тяжкі артилерійські бригади з 62 гарматами та гаубицями калібру 152 мм.

Командир корпусу генерал-майор Ф.М.Рудкін отримав від командувача 47 армією генерал-лейтенанта М.І.Гусева завдання діяти негайно та сміливо, однак Ф.М.Рудкін не мав точних відомостей про стан оборони вермахту у районі Мацейова. Для дій розвідки корпусу залишалася лише ніч з 7 на 8 липня, та ранок, але нічого путнього виявлено не було.

Розрахунки на успішний наступ базувалися на тому, що на початку липня у вбитого офіцера 342 піхотної дивізії вермахту у планшетці була карта з позначками шляхів та строків відходу до Бугу, і тому вважалося, що перед корпусом лише залишки відступаючих піхотних дивізій. Нічим не допомогли ні розвідоргани 47 армії, ні повітряна розвідка. 

Фактично, дві танкові бригади рушили наосліп.

Отже, 8 липня об 11:00 розпочався наступ 11 танкового корпусу. Він провадився у двох напрямках:

  • с.Калинівка – с.Паридуби, 36 танкова бригада, біля 65 танків Т-34;
  • с.Кличковичі – с.Торговище, 65 танкова бригада, біля 65 танків Т-34.

Такі напрямки забезпечували оточення Мацеїва з півночі та півдня для створення «котла» з німецьких військ, які там перебували.

За ними з відривом у 2-5 км мали наступати 12 мотострілецька бригада, 243 мотострілецький полк, 50 окремий тяжкий танковий полк, 1461 самохідний артилерійський полк.

Схема бою 8.07.44 з журналу бойових дiй 11 танкового корпусу, pamyat-naroda.rudocuments

Пантера 5 роти веде бiй у районi Мацеїва. Feldgrau.info

Пiсля бою, Мацеїв. Feldgrau.info

Тим часом 7 рота «Пантер» під командуванням штурмфюрера Оліна зайняла позиції біля с.Паридуби.

О 12:00 на лінії Паридуби-Годовичі-Торговище радянські танки несподівано зустріли організовану протитанкову оборону.

За командою Й.Муленкампа, який знаходився у командирському танку на лінії оборони, частина 7 роти «Пантер» Оліна у складі 5 танків у районі с.Паридуби пропустила повз своїх позицій перші десять Т-34, потім підбила перший і останній танк, та за кілька хвилин знищила інші. Батальони 36 танкової бригади повернули у сторону Паридуб, і підставили корму «Пантерам» Муленкампа. Протягом 30 хвилин танки вермахту з висот розстрілювали бронетехніку 36 бригади.

Один з танкових батальонів (21 танк) прорвався на 1 км північніше Мацеїва, але там  був знищений майже повністю.

Танки 65 бригади дійшли до східної околиці с.Торговище, де за 40 хвилин понесли тяжкі втрати.

Тут і нижче - горiлі танки Т-34 у Торговищі

Мешканці с.Торговище розповідають, що ще у часи СРСР у село приїжджав один з ветеранів 65 танкової бригади, який розповідав про цей бій.

«Бригада була введена у прорив. Німці перед піхотою на передньому краї імітували відхід, або дійсно відійшли. Потім танки повернулися і зайняли вогневі позиції у сараях і будинках на околицях Торговища, а також у довколішніх хуторах. Наших танкістів розстрілювали у борти.»

Цей ветеран був механіком-водієм, з екіпажу вцілів він один. Після того, як його підбили, танкіст вибрався з машини і сховався від німецької піхоти, яка проводила зачистку, на ближньому хуторі, у криниці. З його розповіді,  з підбитих танків залишилося у живих лише кілька чоловік. З північної сторони села, за свідченнями селян, стояло 12-13 підбитих танків, з південної 5-6, два танки  у селі біля ставка. Частині танків вдалося пройти далі, один з них застряг у болоті у кілометрі на захід. Між Соминим та Мацеївом відбувся зустрічний танковий бій.

Коли біля Торговища проводилися розкопки для вилучення залишків тіл загиблих у братську могилу у Лукові, між уламків танків лише інколи траплялися фрагменти кісток, не більше кількох сантиметрів у розмірі. Ось чому у танкістів могил немає.

Ще один ветеран Анатолій Мамаєв, командир танка з 65 танкової бригади згадував:

«Ми наступали у складі танкового корпусу на Торговище і Мацеїв. Перед атакою мітинг був, замполіт верещав: «Вшивий німець у паніці біжить, кинув Ковель, «драпає» далі на захід! Сьогодні ми вийдемо на державний кордон!...» А пішли у наступ, так три з половиною години дві бригади намагалися прорвати оборону німців, але так і не змогли. «Вшивий німець» так нам дав, що дві наші бригади залишили на полі 90 новеньких «тридцятичетвірок», ми тільки-тільки їх отримали. Ну а я живий. Видно, у сорочці народився.»

Лише через півтори години бою, до танкових бригад намагалися прийти на допомогу 21 тяжкий танк ІС-2 (50 окремий тяжкий танковий полк) та 12 мотострілецька бригада, але ніякого впливу на хід бою вони не досягли.

З 12:00 до 13:00 було безповоротно втрачено до 30 танків 36 танкової бригади і до 40-65 танкової бригади. Залишки бригад мусили відійти до лінії:  с.Годовичи – півкілометра на схід від с.Торговище.

О 14:00 командир 11 танкового корпусу генерал-майор Ф.М.Рудкін віддав наказ оволодіти Мацеївим обходом з півночі.

В атаку вийшло 15 танків з залишків 36 бригади (мала 65 на ранок цього дня), 12 мотострілецька бригада, 21 тяжкий танк ІС, та 21 самохідна установка Су-76М (1461 самохідний артилерійський полк). У кінцевому рахунку вони досягли околиць с.Паридуби, але у 19.00 командир Ф.М.Рудкін віддав наказ припинити наступ і відійти на лінію, з якого атака починалася.

А на наступний день о 8:30 командир 47 армії наказав відвести корпус на відстань 5-6 кілометрів від лінії фронту.

Згідно з журналом бойових дій 11 танкового корпусу, за 8-9 липня було безповоротно втрачено 79 танків Т-34, підбито 24. Самохідних установок Су-76 згоріло 4, підбито 5.

Танки дивiзiї СС Вiкiнг вантажаться на платформи у Любомлi, 11.07.44, Feldgrau.info

Штаб 2 батальону 5 полку СС після бою нарахував 103 знищених танки, що штандантерфюрер Муленкамп і доповів своєму начальнику, командиру 56-го танкового корпусу вермахту генералу Хоссбаху. Для перевірки доповіді генерал надіслав у Мацеїв підполковника Петера Зауербруха, який підтвердив підрахунки. У одному з розбитих танків був знайдений вбитий командир полку, при ньому знаходилася карта з напрямком наступу Ковель-Буг-Хелм. За проведений бій Муленкамп 29 вересня 1944 року був нагороджений Дубовим листям до Рицарського хресту.

За німецькими даними, під час бою «Пантери» дивізії СС «Вікінг» отримали пошкодження, але жодна з них знищена не була.

11 липня про переможний бій було оголошено у комюніке Вермахту.


 

Коли автор готував цей матеріал, розбіжність між цифрами підрахунку втрачених танків штабу 11 танкового корпусу та штабу 2 батальону 5 танкового полку СС викликала певні сумніви в об’єктивності штабних офіцерів вермахту. Але несподівано було виявлено джерело, яке освітлює бій 8 червня ще з одного боку.

Вивчення журналу бойових дій 68 танкової бригади показало, що 8 липня вона вела наступ з с.Кругель у напрямку Паридуби-Мацеїв, оборону «Вікінгів» на лінії Паридуби та Смідин не подолала, і втратила з 45 танків Т-34 16 знищеними та 15 пошкодженими. 1295 самохідний артполк, який підтримував бригаду, за цей день втратив знищеними 7 установок СУ-85. Причина втрат – наступ широким фронтом через відкрите поле.

У сумі кількість знищених 8.07.1944 р. одиниць радянської бронетехніки перед лінією оборони танків "Пантера" борівнює 106.

З 11 танкового корпусу було вбито 63 офіцери, 212 сержантів та рядових, пропало без вісті 125 офіцерів і 123 рядових, частина з яких опинилася у німецьких таборах для військовополонених.

11-12 червня 2 батальйон 5 полку СС був замінений окремою армійською бригадою штурмових гармат (Sturmgeschütz-Brigade 600) з 31 бронеодиниці.

13 липня на станції Любомль «Пантери» механізованої дивізії СС «Вікінг» завантажилися на платформи і виїхали у Брест.

Бій 8 липня затримав наступ Радянської армії у напрямку Мацеїв-Любомль-Буг-Хелм на цілих 10 днів.

На величезні втрати бронетехніки у цьому бою відреагував Верховний Головнокомандувач Й.Сталін.

«Приказ Ставки ВГК № 220146 о недостатках в организации ввода в бой 11-го танкового корпуса 
(16 июля 1944 г. 16 ч 00 мин) 
В последних наступательных операциях наши войска и командиры всех степеней получили большой опыт по выбору момента для ввода танковых соединений в бой и организации этого ввода. Однако повторяются случаи, когда танковые соединения вводятся в бой без артиллерийского обеспечения, без поддержки пехоты и без необходимой разведки, что влечет за собой большие, ничем не оправданные потери. 
Так, на 1-м Белорусском фронте при отходе противника из района Ковеля 11-й танковый корпус получил задачу преследовать отходящего противника. Ни командующий 47-й армией генерал-лейтенант Гусев, получивший в свое распоряжение 11 тк, ни командир 11 тк генерал-майор танковых войск Рудкин, не зная действительной обстановки, разведку противника и местности не организовали. Противник же отвел свои войска на заранее подготовленный рубеж и организовал там сильную противотанковую оборону. 11-й танковый корпус пошёл в бой без поддержки артиллерии и даже не развернул своих самоходных полков. Пехота танкового корпуса и пехота стрелковых дивизий за танками не наступала. 
Командующий войсками 1-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза Рокоссовский, лично руководивший действиями войск на ковельском направлении, организацию боя 11-го танкового корпуса не проверил. В результате этой исключительно плохой организации ввода в бой танкового корпуса две танковые бригады, брошенные в атаку, потеряли безвозвратно 75 танков. 
Ставка Верховного Главнокомандования предупреждает Маршала Советского Союза Рокоссовского о необходимости впредь внимательной и тщательной подготовки ввода в бой танковых соединений и п р и к а з ы в а е т: 
1. Командующему 47-й армией генерал-лейтенанту Гусеву Н. И. за халатность, проявленную им при организации ввода в бой 11-го танкового корпуса объявить выговор. 
2. Генерал-майора танковых войск Рудкина Ф. И. снять с должности командира 11-го танкового корпуса и направить в распоряжение командующего бронетанковыми и механизированными войсками Красной Армии. 
3. Назначить командиром 11-го танкового корпуса генерал-майора танковых войск Ющука.
Ставка Верховного Главнокомандования 
И. Сталин
А. Антонов
»

Здається, що покарання генералам було визначено занадто гуманним, але у 1944 році Червона армія щоденно у середньому втрачала безповоротно 65 танків і такі одноразові втрати, як під Ковелем, не були чимось надзвичайним.

Реалії війни.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.

Автор: Олександр ЛУДКОВСЬКИЙ

Коментарі